Півстолітній  ювілей відзначив Романівський ліцей №2 – його називали  «школою Вольського»

24 жовтня 2026 р. 21:28

24 жовтня 2026 р. 21:28

Півстолітній  ювілей від  часу побудови  Романівської середньої школи тодішнього Дзержинського району  відзначали 16  жовтня 2026-го року. Колись, вже  більше як 50 років тому, шкільну  новобудову у селі Романівці хтось  назвав «школою Вольського». Прізвище свого директора тоді  отримувала  далеко не кожна школа, але у  Романівці її так  називали  зовсім  неспроста.  Сьогодні  колишня  школа має дещо інший статус і  значиться як Романівський  ліцей №2.

На ювілейні урочистості до актової зали  школи  прибуло зовсім  небагато гостей. Причина  зрозуміла – постійні,  ледь не щогодинні тривоги, загрози прильотів та  загальний песимізм на  рівні суспільних настроїв особливого чи,  тим  паче, святкового настрою принести  не можуть. Але 50 років, як  кажуть, виповнюється  лише раз. Тому урочистості все ж таки відбулися і  для  їх участі до Романівки  прибули поважні  гості. Серед них найповажніший – директор тієї Романівської середньої школи, під чиїм  безпосереднім керівництво вона й  будувалась у 1974-1976 роках.

Віктор Володимирович Вольський у якості почесного, а якщо точніше,  то  найпочеснішого гостя свята, привітав своїх колишніх колег, а  також батьківську і педагогічну громадськість  Романівки зі справді визначним ювілеєм. Свого часу,  після того як  молодого вчителя математики перевели  на  роботу із Мирополя до Романівки, постало  питання про побудову нового приміщення  для сільської школи, яка  тоді,  на початку 70-х  років,стрімко  зростала і приростала все  новими учнями. Щойно призначений  директор  школи взявся  за  будівництво  школи і виявив при  цьому  дивовижну  наполегливість, невтомність, а  іноді й справжній талант управлінця, який  тямився  не лише в  освіті, але й не гірше – у питаннях  будівництва великої  школи.

Люди, які  пам’ятають ті  два  роки, які були позначені у Романівці  головною подією (будівництвом  нової школи), й  досі  дивуються з того,  як  вдавалося ще зовсім  молодому педагогу вирішувати, облаштовувати, узгоджувати безліч питань, які навіть  сьогодні потребують  років чиновницько-бюрократичної «тяганини». А Вольський все  вирішив  за  місяці. Новенька  школа із розрахунку  на 640 учнів  із самого початку  була  завелика  для Романівки, бо  тоді пік  навантаженості  на новозбудоване приміщення сягав  ледве  чотириста учнів.

Проте у Житомирі, куди директор школи із Романівки приїхав  обирати проект для новобудови, сказали: «Або  беріть вже  готовий проект на 640 учнів, або ж не буде ніякого. На  новий проект вам  доведеться чекати  не один  рік». Таки  довелось  забирати  те, що дають. Взагалі то історія із тим  проектом  також  була цікавою. Виявляється, проект нової школи  на 640 учнівських місць для Романівки було скопійовано із щойно збудованої у селі Велика Цвіля (Ємільчинський  район) нової шкільної споруди.

Школу у Великій Цвілі будували  під егідою і опікою уславленої на  той час  льонарки Лідії Сербін. Будучи Героїнею Соціалістичної праці і  депутатом союзної Верховної Ради, вона легко вирішувала усі питання, що стосувалися проектів, будівельних матеріалів, навчального  оснащення і  обладнання . Ну, а Віктору Вольському, який не був  на  той час  ні Героєм, чи  бодай  орденоносцем чи  депутатом парламенту,  доводилося пробивати, діставати і вирішувати усі  будівельні питання самотужки. Навіть начальство  тодішнього Дзержинського району не дуже то  було у  захваті від  того, що у селі, а  не в  райцентрі, будується  по суті  школа-гігант. Але 1 вересня 1976-го року школа у Романівці таки  відчинила свої двері  для місцевої дітвори. Віктор Володимирович Вольський  із того часу працював  на  багатьох посадах. У тому числі й у  районній  раді Дзержинського району, і  на інших відповідальних посадах,  де  знадобився його досвід педагога-організатора.

Нині він на  заслуженому відпочинку, але  на свято до Романівки прибув, виголосив  змістовну і  хвилюючу промову,  згадавши той  нелегкий, але сповнений пошуків і  знахідок час, коли будувати і  збудувати  вважалося  за честь. От би так і зараз.

«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації

Житомирські