Рівний рівному: ветерани громади заговорили власним голосом

30 жовтня 2026 р. 11:14

30 жовтня 2026 р. 11:14

У громаді запрацювала рада ветеранів. Перше засідання відбулося 14 жовтня. До ради ввійшли 19 добровольців, які працюватимуть в чотирьох напрямах: правова і психологічна допомога, працевлаштування, реабілітація. Мета – щоб той, хто повертається з війни, знав, куди прийти, і не думав, що про нього забули. Очолив раду уродженець Звягеля Дмитро Шельмук – захисник "Азовсталі", який пройшов полон.

Ідею створити раду запропонував ветеранський простір. Ради ветеранів по всій Україні з'являються при міських радах і державних установах – тож у громаді вирішили теж запустити такий формат. Оголошення про набір з'явилося в інтернеті.

Дмитро дізнався про ініціативу ще й особисто: з організаторками познайомився на акціях родин військовополонених і зниклих безвісти.

"Мені сказали: ви соціально активна людина, не хочете взяти участь? Я вже пенсіонер, звільнений зі служби за станом здоров'я. Без питань – у мене є вільний час, я готовий допомогти хлопцям, побратимам, чим треба".

Формат пояснили просто: створити голос ветеранів у громаді. Для Дмитра ця тема не нова. Ще на перших слуханнях статуту громади він виступив з ініціативою – додати розділ про ветеранів.

"У нас у місті дуже багато ветеранів, військових частин, місто військове. Я хотів, щоб у статуті був окремий розділ, який стосувався б саме ветеранів. Щоб і статут, і законотворча діяльність місцевої влади мали окремий вектор – роботу з ветеранами, організацію їхнього побуту й життя".

На збори прийшли всі охочі – 19 активістів. На першому засіданні 14 жовтня заслуховували кандидатів. Дмитро сам висунув свою кандидатуру на посаду голови.

"Я просто зважився, бо маю бажання дійсно щось змінити".

Це бажання виросло з власного досвіду. Після повернення він пройшов реабілітацію, працював з громадськими організаціями по всій Україні – і побачив, як по-різному з ветеранами працюють у регіонах.

"Чесно скажу: у нас для ветеранів теж багато чого є. Не можна сказати, що в нас нічого немає. Але я побачив, що можна впровадити й інші речі. Десь удосконалитися, десь перейняти передовий досвід".

Головне, за словами Дмитра, – щоб потреби військових почули цивільні. Зокрема ті, хто ухвалює рішення.

"Я не думаю, що в управлінні громадою всі військові. А служба в нинішніх реаліях, ця війна – все ж змінилося. Думаю, вони не так розуміють потреби військових і те, що люди проходять. Тому правильно підійшли до питання: ви нам кажете, а ми робимо. Від першоджерела, так би мовити".

Від прикордонної застави до "Азовсталі"

Дмитру Шельмунту 42 роки. Він місцевий: тут народився, жив до 2003 року, навчався в 11-й і 7-й школах.

Після школи – строкова служба, звідти одразу в Хмельницьку академію Державної прикордонної служби України. У 2008-му він її закінчив і почав лейтенантом на кордоні – заступником начальника прикордонної застави на Сумщині.

Згодом перейшов в оперативні підрозділи – боротьби з корупцією та контррозвідувальної діяльності в межах прикордонної служби. Пройшов шлях від оперативника до керівника підрозділу. Служив у Сумській, Житомирській, Волинській, Львівській, Закарпатській і Донецькій областях – скрізь на кордоні. З 2014 року – Луганськ, АТО, ООС.

Наприкінці 2021-го Дмитра призначили керівником відділу внутрішньої безпеки Донецького прикордонного загону в Маріуполі. Там його і застала повномасштабна війна. Дружина з сином і донькою встигли виїхати. Він залишився – разом зі своїм невеликим підрозділом, усього дев'ять чоловік.

Потім була "Азовсталь" – Дмитро виходив з останніми групами. Далі полон, Оленівка. Додому повернувся у вересні 2024 року.

Чотири напрями і жодної бюрократії

Зараз рада на етапі становлення. Дмитро не приховує: громадська діяльність тримається на ентузіазмі, а в кожного члена ради своє життя.

"Це ініціатива. Якщо люди не зацікавлені, то важко просуватися".

У раді створили чотири групи: правова допомога, психологічна допомога, працевлаштування і реабілітація. Схема проста. Ветеран повертається зі служби і звертається, наприклад, по правову допомогу. У раді є хлопці з юридичною освітою, які самі пройшли цей шлях, – вони підкажуть, куди рухатися. До розмови долучають і фахівців ветеранського простору з супроводу ветеранів.

"Ми спілкуємося з позиції рівного рівному, а фахівці ветеранського простору – з позиції соціальних служб. Це тільки початковий етап".

Допомагає не лише освіта, а й службовий досвід. Дмитро наводить приклад: у раді є тиловик, який пройшов посади в тиловому забезпеченні – від продовольства до фінансів. Людина з досвідом керівної роботи, матеріально відповідальна, може допомогти ветерану оформити житлову справу чи подати документи до міської ради.

"Це наш життєвий досвід, наш багаж знань зі служби – ми будемо передавати його далі. У мене 23 роки вислуги. А є хлопці, які пішли з початку повномасштабної війни і не мали часу розбиратися в службі. Вони виконували завдання, захищали державу. Навчилися воювати, стріляти, використовувати зброю – а інші питання залишилися осторонь. Хочеться, щоб людина, повернувшись, не думала: про мене всі забули. Щоб бачила, що є куди повернутися, є кому розповісти".

Хто поруч

У раді не лише звільнені зі служби. Заступник і секретар ради – Віктор Харчук та Ірина Омельченко.

Віктор Харчук – агроном за освітою. У 2007 році закінчив Подільський державний аграрно-технічний університет. Працював агрономом у ТОВ "Лотівка Еліт" корпорації "Сварог", згодом – у ТОВ "БЕТЕК". У 2015–2016 роках, під час четвертої хвилі мобілізації, командував інженерно-саперним взводом 1-го танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади. З першого дня повномасштабної війни і до серпня 2025-го служив в інженерно-саперному батальйоні 12-го окремого полку підтримки – командиром 4-го взводу керованого мінування роти загороджень. Звільнився в запас, з грудня 2025 року – підприємець.

Ірина Омельченко – майор, служить у військовій частині А3814 з 2004 року. Має дві вищі освіти: магістерську Житомирського національного агроекологічного університету і кваліфікацію практичного психолога в Житомирському державному університеті імені Івана Франка. Підвищувала кваліфікацію з морально-психологічного забезпечення в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. З 2017 року була заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення, у 2023-му – заступником начальника групи психологічного супроводу та відновлення. З 2024 року – заступник командира батальйону з психологічної підтримки персоналу 12 ОБП.

Як знайти раду

Першим кроком стала сторінка у фейсбуці. Там висвітлюють усе, що робить рада, публікують фото і короткі дописи – щоб люди розуміли, навіщо вона і як працює. На сторінці є електронна пошта і номер мобільного, який Дмитро завжди тримає при собі. Контакти є і в телеграмі.

Основне місце зустрічей і консультацій – ветеранський хаб. Там постійно є представник ветеранського простору або ради.

А ще працює "сарафанне радіо": члени ради розповідають про неї побратимам, знайомим, людям зі своїх підрозділів.

"Бо ніхто не розумів, що в нас є. Ми зараз просто доносимо до людей: є така організація, звертайтеся, якщо щось треба".

Одна з ініціатив, над якою працює рада, – співпраця з місцевим бізнесом. Ідея – створити простір підприємців, дружніх до ветеранів, і зібрати їхні пропозиції в загальну базу. Приклад – Луцьк, де подібну програму запустила місцева ветеранська рада: бізнес пропонує знижки, допомогу чи просто безкоштовну чашку кави.

Дмитро одразу ставить акцент:

"Ніхто нікому нічого не винен. Взагалі нічого. Ветерани робили свою справу не заради винагород. Основна мета – оборона та захист батьківщини. Ми виконуємо свій конституційний обов'язок. Є законні пільги, які ветеран має право отримати, – і все, більше ми нічого не хочемо. А якщо бізнес хоче від себе подякувати ветерану – ми тільки раді, ми тільки за".

Своєму – легше

Наступний крок після підписання меморандуму з міським головою – міська лікарня. Там є свої фахівці, але рада хоче налагодити взаємодію: ветерани повертаються різні, кожен зі своїм душевним болем. Члени ради вже визначили контактних осіб на випадок кризових ситуацій.

"Не будемо приховувати: буває і алкоголь, і зриви. Кожен має своє. І скільки було випадків, коли людина не сприймає цивільних: ви тут, а я там. А коли підійде людина з таким самим досвідом і скаже "друже" – це вже буде зовсім інша розмова".

У силі принципу "рівний рівному" Дмитро переконався на собі. Він працював із фондом "Серце Азовсталі", який допомагає захисникам Маріуполя реінтегруватися в суспільство після полону. Через обмежений бюджет фонд працює лише з оборонцями Маріуполя. Зараз Дмитро проходить відбір у програму фонду "Рівний рівному" – її основа в менторах, які мають такий самий досвід, як і ті, кому допомагають.

"Мені буде простіше говорити з людиною, яка це пройшла і знає, що там відбувалося. Те, що людина пережила там, ніколи не зрозуміє той, хто цього не пережив. Навіть маючи десять психологічних освіт і прочитавши мільйон книжок. Практика і теорія – це різне".

Планів багато, а бракує передусім людей. Перші місяць-два, перший квартал Дмитро відводить на "розкачку" і організаційні питання. Далі, сподівається, до ради долучаться активніші люди з громадською позицією – побратими, готові допомагати.

У Дмитра є контакти в інших регіонах, тож у планах – відпочинок і дозвілля для ветеранів: походи в гори, рибалка, туристичні поїздки. А ще – прості чайні вечори і посиденьки.

"Багато чого є. Просто зараз треба це централізувати і зробити".

Житомирські