Перші актори Житомирського театру ляльок носили декорації в мішках: як починалася його історія

01 листопада 2026 р. 15:26

01 листопада 2026 р. 15:26

Перші актори Житомирського театру ляльок не мали власного транспорту для перевезення декорацій. Ляльок і театральний реквізит носили в мішках, а за дитячі вистави не брали грошей. Саме так у 1930-х роках починалася історія театру, який сьогодні працює на Михайлівській вулиці й має звання академічного.

Ці подробиці збереглися в історичній довідці самого театру та матеріалах туристично-інформаційного центру Житомирщини. У ранніх описах акторів навіть називали «безкінними» — вони самі переносили все необхідне для вистав.

Перша вистава мала незвичайну назву — «Юра-замазура»

Історія житомирського лялькового театру почалася 1 грудня 1934 року. Його створили при пересувному драматичному театрі під керівництвом акторки Зої Пігулович.

Тоді Житомир ще не був центром окремої області — значна частина нинішньої Житомирщини входила до Київської області. Театральна трупа працювала в умовах, зовсім не схожих на ті, до яких звикли сучасні глядачі.

Однією з перших постановок стала дитяча вистава «Юра-замазура». Про неї писала газета «Радянська Волинь» у номері від 3 лютого 1935 року. Для дітей ці покази були безкоштовними.

Найпромовистіша подробиця того часу — мішки з театральним майном. Актори переносили реквізит самостійно. За такої організації вистав лялькарям доводилося бути водночас і артистами, і людьми, які дбали про доставлення всього необхідного для сцени.

Після евакуації театр повернувся з виставою про Гітлера

Друга світова війна перервала діяльність театру в Житомирі. Під час німецької окупації колектив евакуювали до Казахстану, в місто Шевченко, яке нині називається Актау.

У січні 1944 року Житомир звільнили від нацистської окупації. Уже в серпні того самого року театр повернувся до виступів. Причому післявоєнний репертуар складався не лише з дитячих казок.

За повідомленням тогочасної газети «Радянська Житомирщина», новий сезон відкрили двома постановками: антифашистською сатирою Євгена Сперанського «Як Гітлер чорту душу продав» та казкою «Гусеня».

Відродженням театру займалася режисерка Тетяна Нікітіна-Станіславська. З нею пов’язують відновлення роботи трупи та поступове формування повноцінного творчого колективу після війни.

Певний час театр працював у приміщенні, де нині розташований Свято-Михайлівський кафедральний собор Житомира.

Як театр розвивався після війни

У наступні десятиліття житомирські лялькарі опановували нові сценічні прийоми, розширювали репертуар і ставили вистави не лише для найменших глядачів.

У 1950–1970-х роках із театром була пов’язана багаторічна робота режисера Олександра Фоміна. Серед відомих постановок того періоду — «Сорочинський ярмарок» і «Ще раз про Червону Шапочку».

Пізніше, у 1974–1988 роках, режисерка Людмила Онищенко використовувала у своїх виставах тростинні та планшетні ляльки. Це різні способи керування персонажами: одні рухаються за допомогою спеціальних стрижнів, інші працюють на сценічній поверхні.

У 1989 році режисер Юрій Тарасенко започаткував програму «Театральні уроки для лялькарів», у межах якої проводили майстер-класи та творчі зустрічі.

На Михайлівській театр оселився значно пізніше

Сьогодні Житомирський академічний обласний театр ляльок добре впізнають за будівлею з колонами на вулиці Михайлівській, 7. Та до появи театральної сцени ця споруда мала зовсім інше призначення.

На початку XX століття її збудували для Житомирського відділення Імператорського музичного товариства. Згодом тут працювали інші культурні заклади, зокрема кінотеатр.

Про те, як змінювалася будівля на Михайлівській і що в ній було до театру ляльок , ми розповідали в окремій історичній публікації.

У теперішньому приміщенні театр працює з 1991 року. А 12 листопада 2007 року йому присвоїли звання академічного.

Восени 2026 року в театрі знову звернулися до власного минулого: під час відкриття сезону представили виставку історичних ляльок, а головний режисер Нікіта Перцев провів лекцію про своїх попередників.

Житомирські