Після років невідомості, надії та пошуків… Пулинська громада провела в останню дорогу Захисника Богдана Конохова

13 листопада 2026 р. 15:25

13 листопада 2026 р. 15:25

Роки невідомості, болісного очікування, пошуків і віри в диво… Роки, протягом яких рідні не втрачали надії знову побачити Богдана живим, дочекатися звістки, обійняти рідну людину. Та, на жаль, ця історія очікування завершилася гірким усвідомленням непоправної втрати…

12 листопада 2026 року Пулинська громада провела в останню земну дорогу свого Захисника — Конохова Богдана Володимировича , жителя села Очеретянка.

Цього дня рідні, близькі, друзі, односельці, представники влади та небайдужі жителі громади зібралися, щоб віддати останню шану Герою, який пройшов через пекло війни та полону, віддавши своє життя за Україну.

У пам’яті рідних, друзів та всіх, хто знав Богдана, він назавжди залишиться молодим, блакитнооким хлопцем, із поглядом, який неможливо забути. Саме таким його пам’ятатимуть ті, хто любив, чекав і до останнього вірив у його повернення.

Прощання з Богданом відбулося у місцевому будинку культури. Панахиду за упокій душі полеглого Захисника провів священнослужитель Олександр Могила.

Зі словами скорботи та вдячності до присутніх звернувся Олександр Лігута, який висловив співчуття родині, наголосив на важливості пам’ятати кожного, хто став на захист рідної землі, і ціну, яку українці платять за свободу.

Особливо зворушливими були слова рідних Богдана — брата Юрія та сестри Валентини. Вони подякували всім, хто протягом тривалого часу підтримував їхню родину, долучався до пошуків Богдана, був поруч у найважчі хвилини очікування. Кожне добре слово, кожна допомога, кожен прояв небайдужості були для них надзвичайно важливими.

Особливим символом пам’яті стала книга, яку створили рідні Богдана, — «Слова, які не встигли сказати» . У ній усі охочі мали змогу залишити свої слова вдячності, теплі спогади та звернення до Богдана. Слова, які, можливо, не встигли прозвучати за життя, але назавжди залишаться на сторінках цієї книги та в серцях людей.

Під час церемонії прощання священнослужитель Олександр Могила передав рідним Богдана орден «За відвагу та любов до України» від Митрополита Київського і всієї України Епіфанія — як знак пошани та визнання мужності полеглого Захисника.

Державний Прапор України, під яким відбувалося прощання, було вручено сестрі Героя — Валентині. У цей момент синьо-жовтий стяг став символом не лише державної вдячності, а й великої ціни свободи, яку заплатив Богдан.

На честь Захисника пролунав трикратний постріл — військовий салют, що став останнім знаком шани воїну.

Поховали Богдана Конохова на кладовищі з усіма належними почестями. Відтепер над його місцем спочинку майорітиме Державний Прапор України. Це вже сьомий синьо-жовтий стяг на кладовищі нашої громади, який нагадуватиме про земляків, чиї життя забрала війна.

Богдане, ти пройшов крізь роки невідомості та пекла. Тебе шукали, на тебе чекали, у твоє повернення вірили. І сьогодні громада схиляє голови у скорботі, проводжаючи тебе в останню дорогу.

Твоя історія назавжди залишиться в пам’яті рідних, у словах, записаних у книзі «Слова, які не встигли сказати», та в історії нашої громади.

Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України!

Щирі співчуття рідним і близьким. Розділяємо ваш біль і схиляємо голови перед мужністю Богдана.

Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються в нашій пам’яті!

Житомирські