89-річна жителька Житомирщини відновила родинне ремесло: тче доріжки зі старого одягу на верстаті дідуся

15 листопада 2026 р. 14:36

15 листопада 2026 р. 14:36

У селі Федорівка Малинської громади 89-річна Галина Мартиненко повернулася до ткацтва після багаторічної перерви. На старовинному родинному верстаті, який виготовив її дідусь, жінка створює доріжки зі старого одягу та продає їх, щоб мати додатковий заробіток. Свої вироби Галина надсилає покупцям із різних куточків України.

Від старого одягу — до тканих доріжок

Галина Мартиненко тче доріжки тоді, коли має вільний час від домашніх справ. Спочатку старий одяг розрізає на смужки, потім намотує їх на невелику котушку — цівку. Жінка каже, що це кропітка ручна робота, яка потребує часу й терпіння.

«Я тчу доріжки, коли дощ, коли роботи нема. А як робота, я на городі або козочки пасу. У мене робота безперервна. Шмаття ріжу, бо молодь не хоче тепер турбуватися, а я турбуюся. Скоріше день проходить і легше жить на світі, веселіше», — розповіла Галина Мартиненко.

Підготовлені смужки тканини жінка поступово вплітає у полотно. Нитки для роботи розподіляє за допомогою риток — спеціальних рейок, які допомагають рівномірно натягнути їх на вал ткацького верстата. Навивати нитки на верстат Галині допомагають рідні.

«Беру ритки, а тоді приїхав син з дружиною дрова колоть, а я кажу: "То ходім та навертимо, бо я розкидала". Отак прив'язую, ці нитки розкидаю. Тоді по одній розкидаю пряжу, а затим прошу, щоб навертіли», — пояснила майстриня.

Верстат виготовив дідусь

Ткацький верстат у родині Галини Мартиненко передається з покоління в покоління. На ньому працювали її мати й тітка. Саме устаткування виготовив дідусь жінки — Микита Прокопенко.

За словами Галини, дідусь був умілим майстром: робив колиски, а також плів постоли — традиційне взуття з лози.

«Оце так я в школу ходила. Люди повбираються. А з задньої спідниці материної хустку і постоли — дід поплів, та я така рада. Я вчилася, щоб самій плести, і не зуміла. Крутила, крутила із лози, а не можу. Дивлюся, як воно сплетене, а не можу», — пригадала жінка.

До ткацтва повернулася два роки тому

За сімейними турботами Галина тривалий час не мала часу на ткацтво. Згодом верстат занедбали, а деякі цівки навіть спалили. Повернутися до давнього ремесла жінка вирішила два роки тому, коли діти вже створили власні сім'ї, а домашніх клопотів стало менше.

«Ну це тільки два роки, як почала ткати. А то не ткала, позакидала і попалила цівки. А далі думаю: "Що ж, уже діти порозходилися, немає такої турботи. Один город". А це думаю, то ж уже стільки шмаття є всякого, то треба ткати», — розповіла Галина Мартиненко.

Раніше Галина виготовляла не лише доріжки, а й ряднину — простирадла з цупкого полотна. Їх використовували в побуті, зокрема стелили на свята. Тепер довжину виробів Галина визначає на око, не відміряючи кожну смужку так, як робила раніше.

«Ткала ось такі доріжки, а це такі рядюжки. Ще й у свято застеляла. А стрічки цівкою міряла. А зараз не міряю, на око. Яка на цівці чи більш, чи менш — і пішов», — каже майстриня.

Ткацтво як додатковий заробіток

Свої вироби Галина Мартиненко продає. Покупців знаходить через оголошення, замовлення надходять із різних регіонів України. Для жінки це можливість мати додаткові гроші на господарські потреби.

Окрім ткацтва, вона порається на городі та пасе кіз. Старий одяг нарізає на смужки навіть під час випасання худоби, щоб не витрачати часу марно.

«Склади руки — день сиди. Ну зараз я ж кози пасу, то і шмаття візьму, ріжу коло кіз. Тепло було, а зараз холодно, я вже ось тиждень і не пасла їх», — сказала Галина.

Жінка розповіла, що зароблені гроші допомагають оплачувати господарські витрати.

«Дрова ж торік купила два причепи. Дуже багато цей рік коштує — за три тисячі купила. Щоб порізали, тисячу віддала. Гроші треба, газу немає», — пояснила майстриня.

Робота за верстатом повертає Галину до спогадів про молодість, родину та давні звичаї. Сідаючи ткати, вона пригадує історії з минулих років і розповідає їх так, ніби знову переживає ті події.

«Як приїхав мій Терешко восени, чистить крейдою медалі і так далі… Де на гульні гуляємо. Ой, ціле кіно. А що робить?» — усміхається Галина Мартиненко.

Так старовинний верстат, виготовлений її дідусем, знову став частиною щоденного життя родини. А старий одяг, який міг би залишитися непотрібним, у руках 89-річної майстрині отримує нове життя.

Житомирські