«Війна не закінчилась, тож треба далі працювати». Закарпатський нацгвардієць про повернення до строю після поранення

04 серпня 2026 р. 18:24

04 серпня 2026 р. 18:24

Бойовий досвід не вимірюється лише кількістю виконаних завдань. Він складається з рішень, які доводиться ухвалювати під ворожим вогнем, із втрат, які залишаються в пам'яті назавжди, і з людей, за яких щодня несеш відповідальність. Офіцер 26 Закарпатського полку Національної гвардії України з позивним Скіф добре знає ціну кожному такому рішенню.

Під час одного з бойових виходів він отримав важке поранення, пройшов тривале лікування, а після відновлення повернувся до служби. Колись він прийшов на строкову службу до лав Нацгвардії, а сьогодні став бойовим офіцером. Чоловік переконаний: найбільша сила військового – це підтримка побратимів і готовність рухатися вперед.

Під час одного з бойових виходів група Скіфа отримала непросте завдання – евакуювати загиблого побратима. Попереду було кілька кілометрів небезпечного маршруту посадками під постійною загрозою ворожих дронів.

Гвардійцям вдалося дістатися до місця та евакуювати полеглого воїна. Проте дорогою назад ситуація різко змінилася. Пролунав вибух, і вже двоє військовослужбовців самі потребували допомоги.

«Було тяжко, було жарко. Літо, постійно зависали дрони. А потім вибухнуло щось, і ще нас двох поранило. Я одразу автоматично впав, витягнув турнікет і почав собі його накладати. Потім уже другий турнікет накладався, зробили компресію. Так ми врятували і ногу, і життя», – розповідає Скіф.

У підсумку евакуаційна команда все ж змогла вивезти всіх з небезпечної зони і доставити на стабілізаційний пункт. Попереду були п’ять місяців лікування та реабілітації. Через складність поранення він довгий час пересувався лише на милицях. Найважливішою у цей період стала підтримка людей, які були поруч.

«Головне була підтримка. Товариші кожен день до мене їздили, приносили смаколики, телефонували, питалися, як я. Це мене дуже тішило, якщо чесно», – говорить гвардієць.

У непрості моменти найбільшою підтримкою для нього була дружина, яка допомогла не втратити віру у власні сили та рішення продовжувати службу. Повернувшись після лікування до підрозділу, Скіф отримав у підпорядкування взвод і звання молодшого лейтенанта. Разом з цим зросла й відповідальність за особовий склад.

«Я зрозумів, що таке бути пораненим. Я зрозумів, що таке потребувати допомоги. Ставлення до поранених тільки виросло. Насамперед – повага», – каже Скіф.

Офіцер переконаний, що поки війна триває, суспільство не повинно звикати до неї чи втрачати відчуття відповідальності. Тож закликає допомагати війську, приєднуватись до Сил оборони України і захищати рідну землю від загарбників.

«Людям треба дати зрозуміти, що ніхто ще не переміг, війна не закінчилась, тож треба далі працювати, далі донатити і підтримувати військових. Це найголовніше», – підсумовує він.

Історія Скіфа – це історія про військовослужбовця, який не лише пройшов через важкі бої на фронті і поранення, а й повернувся до строю, щоб і надалі служити Україні. Його досвід нагадує, що за кожним бойовим завданням стоять люди, випробування та взаємна підтримка. Саме вона допомагає вистояти, відновитися й продовжувати боротьбу заради майбутнього нашої держави.

Закарпатські