«Дезертир»: як воротар запорізького «Металурга» пиячив, дрався і втік до москви

19 липня 2026 р. 16:10

19 липня 2026 р. 16:10

Легіонер з росії виявився невдячним забіякою

У футбольних довідниках можна прочитати, що був такий воротар Станіслав Кананін. Грав за радянський топ-клуб ЦСКА, а згодом, 1963 року, опинився в запорізькому «Металургу».

1961 рік. ЦСКА – «Динамо» (Тбілісі). Станіслав Кананін (зліва) проти легендарного Михайла Месхі

1961 рік. «Торпедо» (Москва) – ЦСКА. У воротах Станіслав Кананін

Та в жодному довіднику ви не прочитаєте «історію морального падіння» Станіслава Кананіна. Цю історію свого часу колоритно розписала хіба що газета «Индустриальное Запорожье». «Дезертир» - так хльостко і безпощадно вона затаврувала гонористого гравця.

6 жовтня 1964 року. Цього дня газета «Индустриальное Запорожье» поставила Станіслава Кананіна до ганебного стовпа радянського футболу

Можна не сумніватися: ця розгромна стаття про нюанси приватного життя футболіста викликала фурор серед уболівальників (а народ у ті часи валом валив на стадіон).

Навіть шість десятиліть по тому жорстка критика на адресу залітного воротаря (приїхав Станіслав Кананін до Запоріжжя з москви) читається з цікавістю. А для любителів історії запорізького футболу та давня публікація - справжній скарб. Тому нижче цитуємо її максимально повно.

***

«У команді запорізького «Металурга» сталася надзвичайна подія – з'явився дезертир. Він залишив своїх товаришів у той момент, коли команда і кожен її гравець зокрема роблять усе можливе, щоб запорізький «Металург» зберіг своє місце в другій групі класу «А». [ Так тоді називався другий за силою дивізіон радянського футболу, пізніше він став Першою лігою ] .

І ось цими днями воротар Станіслав Кананін розчинився наче в тумані. Однак він устиг насолити тим, хто оточував його турботою та увагою».

«На футбольному горизонті Запоріжжя Кананін з'явився напередодні минулого сезону [ 1963 року ] . Футболіста, що демобілізувався з армії, захищав раніше ворота ЦСКА, запросили в команду «Металург». Керівництво колективу вважало: досвідчений гравець, до того ж комуніст, допоможе зцементувати команду, в якій поруч несли футбольну вахту ветерани і молодь».

10 листопада 1962 року. ЦСКА – «Торпедо» (Москва). Матч, у якому Станіслав Кананін за 18 хвилин пропустив три голи (причому перший мало не з центру поля) і був замінений. Після цього за ЦСКА він уже не грав

«Кананіна зарахували до команди [ «Металург» ] , йому надали двокімнатну квартиру, допомогли вступити на навчання до вишу. Словом, робили все, аби спортсмен почувався в Запоріжжі не гостем.

І коли «Металург» проводив у Хості [курортному селищі великого Сочі] передсезонний навчально-тренувальний збір, Станіслав з повним правом зайняв місце у воротах.

Та минали дні. І вже там, на зборах, тренери та футболісти почали помічати за ним недобре: випивки, неявки на тренування…».

Попри порушення спортивного режиму в першому своєму сезоні за «Металург» воротар мав гарну пресу (тут і нижче фрагменти публікацій газети «Индустриальное Запорожье» 1963 року)

Ефектна гра Кананіна у поєдинку з «Трудовими резервами»

Підсумкова турнірна таблиця 1963 року. «Металург» пропустив менше всіх. У цьому, певно, була й заслуга голкіпера Станіслава Кананіна

«Станіслава соромили, умовляли. Він каявся, каявся і… коїв недобре.

Тоді команда на весь голос сказала: годі! Президія Всесоюзної федерації футболу дискваліфікувала його, заборонивши виступати в командах майстрів. [Командами майстрів у СРСР називали насправді професійні колективи. Команди майстрів грали у фактично професійних лігах – класах «А», «Б», пізніше реорганізованих у вищу, першу і другу ліги] .

Кананін пішов працювати на титано-магнієвий завод, грав у футбол за заводську команду. Коли «Металург» проводив календарні зустрічі на своєму полі, Станіслав був на стадіоні як глядач. Він заходив у роздягальню, його не просили за двері. Але й тоді Кананін залишався нещирим. Капітан команди Віталій Коваленко, комсорг Григорій Вуль та їхні товариші цікавилися його життям, справами на виробництві. І, чого гріха таїти, плекали надію: а, може, хлопець усвідомив помилку, виправився, зрозумів, що пішов не тією дорогою».

«І ось Кананін попросив вибачення. Повірили йому і Федерація футболу СРСР, і команда, і громадськість міста. Він наново зайняв місце у воротах «Металурга».

Незабаром, однак, Кананін став знову порушувати трудову дисципліну – не завжди з'являвся на тренування, іноді не виконував вимоги тренера, порушував спортивний режим. У квартирі (сім'ю він залишив у москві) влаштовував пиятики. Будучи «на зводі», принижував своїх товаришів.

Останнім часом Кананін зовсім знахабнів. Симулюючи хворобу, він відмовився грати у матчі з армійцями Одеси. Одного разу він підняв руку на гравця Самойлова.

І ось фінал – дезертирство з команди.

Боячись показатися на очі запоріжцям, він з москви відрядив до Запоріжжя дружину, аби вона зняла його з обліку [ виписала ] . Треба ж додуматися до такого нахабства!».

«У цій історії морального падіння Станіслава Кананіна винні, звичайно, і керівники команди, і партійна організація спортклубу «Металург». Дуже вже поблажливо ставилися вони до його витівок.

Кананін знехтував високою довірою колективу футболістів, громадськості Запоріжжя і виявився кустарем-одинаком від футболу».

«Кажуть, що Кананін зачастив на московський стадіон «Локомотив». Намагається втертися в довіру. [ Ще до переходу в ЦСКА Станіслав Кананін грав за дубль «Локомотива». Пробитися в основу тоді було нереально – у воротах практично незмінно стояв знаменитий Володимир Маслаченко, його рівень гри не давав шансів молодим конкурентам ] . Але дезертирів завжди наздоганяє відплата. Можна не сумніватися, що й утікачеві з команди «Металург» Федерація футболу СРСР віддасть по заслугах. Таке одностайне рішення команди».

Навіть всесоюзний часопис «Спортивные игры» надрукував свій моралістичний текст, що грунтувався на публікації «Дезертир» в запорізькій газеті. Проїхалися московські автори і по керівниках «Металурга»

Одним з факторів, що розбещували радянських футболістів, на думку все тих ж моралізаторів зі «Спортивных игр», були закордонні поїздки

Скуштував розтлінного впливу закордонних вояжів і герой нашої публікації. У лютому-березні 1962 року Станіслав Кананін у складі ЦСКА з ’ їздив до Німецької Демократичної Республіки, де зіграв у товариських поєдинках. Ось на цьому фото він дістає м’яч з воріт після голу від збірної Лейпцига

Відвідав Кананін наприкінці 1962 року і справжніх буржуїв – побував з тим же ЦСКА у Франції. Це вам не прорадянська НДР з її Берлінською стіною, тут он реклама омріяної Coca - Cola за спиною армійців видніється (фото зі стадіону «Огюст Делон» у місті Реймс, де ЦСКА програв діючому чемпіону Франції – клубу з відповідною назвою «Реймс» - 0:1).

Щоправда, у Франції Станіслав Кананін так і не вийшов на поле, просидів усі три матчі в запасі. Це турне стало останнім актом його перебування в ЦСКА, після чого голкіпер покинув армійський клуб і перейшов у «Металург».

Чим відзначився Кананін у Запоріжжі, ми вже знаємо. А як взагалі скінчилася та історія з дезертирством?

Після втечі з «Металурга» скандальний воротар об’явився у місті Ногінську Московської області , де колись і розпочиналася його кар’єра.

У Ногінську Станіслава Кананіна прийняла команда «Знамя» з третього радянського дивізіону (клас «Б») і він став улюбленцем місцевої публіки

Цей голкіпер ще й вручав призи юним спортсменам. У хроніці тамтешнього футболу є подібний факт: капітан дворової команди з вулиці Ремісничої Вова Семенков отримав приз з рук воротаря «Знамени» Станіслава Кананіна. Ну, такий собі моральний авторитет.

Відігравши в «Знамени» три сезони, 1967 року Станіслав Кананін покінчив з професійним футболом.

Ексворотар, котрий, очевидно, так і не розкрився повністю, помер 2007 року на батьківщині, у Рязанській області. Було йому 71.

До речі!

Сьогодні визначиться чемпіон світу з футболу!

Фінал Іспанія - Аргентина починається о 22:00 за київським часом.

Титульне фото: запорізький футбол 1964 року. У грі, щоправда, не Станіслав Кананін, а, як ми припускаємо, голкіпер гостей – динамівців Таллінна – Валентин Бєляєв і півзахисник «Металурга» Віктор Чистяков.

Чистяков, до речі, теж пограв у москві – за «Спартак». І навіть став чемпіоном СРСР і володарем Кубка (1958 року).

Фото Миколи Беренштейна.

У публікації використані світлини з преси 1960-х років: «Индустриальное Запорожье», «Советский спорт», «FUWO» (НДР), а також фотоагентства Getty Images .

Раніше ми розповіли, що ветерани із Запорізької області можуть отримати 1500 гривень на спорт: як подати заявку.

Запорізькі