«Незалежність здобувається у боротьбі»: історія командира, який пройшов Бахмут, Часів ЯР і Гуляйполе

24 вересня 2026 р. 08:33

24 вересня 2026 р. 08:33

Олександр на псевдо «Пан» - командир взводу та тимчасово виконуючий обов'язки заступника командира одного з батальйонів 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. За плечима офіцера - оборона столиці, найгарячіші бої Донеччини та запеклі бої на Запорізькому напрямку. Його військовий шлях розпочався не з наказу, а з особистого рішення стати на захист країни.

Р одом із Києва, повномасштабне російське вторгнення він зустрів уже добровольцем. До війська став на другий день після початку великої війни, не чекаючи повістки чи розпоряджень. Каже, що іншого вибору для себе просто не бачив.

Від солдата до командира

З а роки війни Олександр пройшов шлях, який у мирний час міг би тривати десятиліттями. Починав звичайним солдатом, згодом став командиром відділення, головним сержантом, а нині очолює взвод та виконує обов'язки заступника командира батальйону.

До 102 окремої бригади він долучився на початку 2024 року. До цього вже мав за плечима важкий бойовий досвід під Києвом, у Бахмуті та Часовому Яру.

- Починав солдатом. Потім був командиром відділення, головним сержантом, командиром взводу. Моє головне завдання - навчити людей виживати, воювати і повертатися живими , - говорить військовий.

Саме ця відповідальність за кожного бійця стала для нього головним принципом служби. Адже командир відповідає не лише за виконання бойового завдання, а й за життя тих, хто поруч.

Гуляйпільський напрямок - випробування на міцність

О дним із найважчих випробувань для «Пана» стали бої на Гуляйпільському напрямку. Тут, де ворог щодня засипав українські позиції керованими авіабомбами, артилерією та реактивними системами залпового вогню, кожен вихід на бойове завдання міг стати останнім.

Підрозділ заходив на позиції під покровом густого туману.

- Ми зайшли на позицію густим туманом. Зі мною були лише перевірені хлопці. Тоді половина міста була суцільною kill zone. Безліч КАБів, «Гради», важка артилерія. Ландшафт змінювався щогодини. Хлопці працювали настільки чітко і холоднокровно, що я жодної секунди не пошкодував, що взяв саме їх. «Махно», «Беха» - ви красавчики.

Під постійними ударами авіації та артилерії українські військові тримали оборону, виконуючи поставлені завдання. Кожна година вимагала максимальної концентрації, кожне рішення могло визначити долю всього підрозділу.

Дванадцять кілометрів крізь пекло

З годом ситуація стала критичною. Закінчувалися боєприпаси, вода та продукти. Через щільний вогонь ворога доставити забезпечення було вже неможливо.

Тоді командир отримав право самостійно визначити момент виходу із позицій.

- Ми чекали ще дві доби. Під ранок попередили наших пілотів і суміжників та почали рух. Попереду нас чекало 12 кілометрів під обстрілами. Небо буквально «кипіло». Від вибухів пірнали хто куди. Бували моменти, коли вже просто не було сил піднятись. Але на характері - вийшли всі.

Цей вихід назавжди закарбувався у пам'яті командира. Він згадує не лише вибухи й безперервний ворожий вогонь, а передусім згуртованість своїх побратимів. Там, де здавалося, що людські сили вже вичерпані, допомагали взаємна підтримка, дисципліна та віра один в одного.

Найцінніша перемога

Д ля багатьох успіх вимірюється захопленими позиціями чи знищеною технікою противника. Для «Пана» найбільша перемога має інший вимір.

- Всі мої хлопці залишились живі - і це найважливіше.

У цих простих словах - весь сенс його служби. Адже командир не може дозволити собі ставитися до підлеглих як до цифр у бойовому донесенні. За кожним військовим стоїть родина, батьки, дружина, діти, які щодня чекають на повернення найдорожчої людини.

Свобода ніколи не дістається без боротьби

З вертаючись до тих, хто ще вагається, чи варто долучатися до захисту країни, Олександр говорить без пафосу, але дуже відверто.

- Думаєте, нам не страшно? Страшно. Але страх має бути контрольованим. Бо свободу і незалежність ніхто просто так не подарує. Незалежність здобувається тільки у боротьбі.

Ці слова народилися не в кабінеті й не на політичній трибуні. Вони народилися серед руїн Бахмута, під вибухами Часового Яру, на випаленій землі Гуляйполя, де кожен метр української землі щодня оплачується мужністю, потом і кров'ю наших захисників.

І поки поруч із нами стоять такі командири, як «Пан», які понад усе цінують життя своїх людей і власним прикладом доводять, що честь, відповідальність і побратимство - не порожні слова, Україна продовжує боротися. І неодмінно вистоїть.

Запорізькі