«Локальна історія» присвятила спецвипуск Запоріжжю: що розповіли історики про минуле міста

06 жовтня 2026 р. 18:59

06 жовтня 2026 р. 18:59

Запоріжжя часто описують через козацтво, Дніпрогес, заводи та промисловий характер міста. Водночас його минуле значно складніше й досі має чимало малодосліджених сторінок, суперечливих трактувань і стійких міфів.

Під час Всеукраїнської конференції «Антидот», що відбулася у межах міжнародного фестивалю сучасного мистецтва GOGOLFEST Pokrova: TimeCode, презентували спеціальний випуск журналу «Локальна історія». Історики Володимир Мільчев, Павло Кравчук та Сергій Білівненко говорили про витоки міста, роль козацької громади, Олександрівської фортеці та повоєнного населення, а також про те, як сьогодні змінюється запорізька ідентичність. Окремою темою став вплив повномасштабної війни на самоусвідомлення містян і нові образи Запоріжжя.

«Локальна історія» – український науково-популярний журнал, що виходить із 2018 року та розповідає про минуле України, її регіони, культуру, визначних постатей і повсякденне життя. Окрім регулярних номерів, редакція готує тематичні спецвипуски. Один із них, присвячений Запоріжжю, підготували у співпраці із Запорізькою міською радою.

Захищати місто – це захищати його пам’ять та ідентичність

Презентацію відкрила в.о. міського голови, секретар Запорізької міської ради Регіна Харченко. Вона наголосила, що для прифронтового Запоріжжя розмова про власну історію має особливе значення. Росія протягом десятиліть намагалася не лише фізично підкорити Україну, а й позбавити українців власної пам’яті, підміняючи її російськими та радянськими міфами. В умовах повномасштабної війни культура та історична пам’ять стають одним із чинників стійкості міста.

«Захищати місто означає не лише берегти його споруди та будинки, а й захищати його пам’ять, ідентичність, віднаходити минуле, по-новому дивитися на власну історію та формувати нові сенси. У цьому часописі висвітлено справжній образ Запоріжжя: козацьку спадщину, степову Україну, менонітську культуру, трагедію Голодомору, історію Олександрівська та сучасний запорізький дух», – зазначила Регіна Харченко.

Далі модератор дискусії Михайло Мордовський запропонував історикам оцінити, яким постає Запоріжжя на сторінках видання та які теми ще потребують дослідження.

«Настав час популярної та публічної історії»: Володимир Мільчев – про міфи та малодосліджене Запоріжжя

Доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету Володимир Мільчев пояснив, що історичне Запорожжя не обмежується сучасним обласним центром чи межами області. Вольності Війська Запорозького Низового охоплювали значно більшу територію.

Чимало сторінок минулого самого міста при цьому досі залишаються недостатньо вивченими.

«Ми стикаємося з парадоксом: сьогодні маємо історію Олександрівська, але цілісної, написаної історії Запоріжжя як міста від XVIII і до кінця XX століття досі не існує. Але найголовніше – ми досі до кінця не розібралися з нижньою хронологічною межею: коли саме було засновано місто? Це питання тривалий час залишалося ґрунтом для численних псевдонаукових інсинуацій», – говорить Володимир Мільчев.

Як приклад того, наскільки міцно можуть закріплюватися уявлення про минуле, він пригадав дитячу екскурсію навколо Хортиці. Тоді гід розповідав про «Січові ворота» та Запорозьку Січ на острові. Уже згодом, працюючи з архівними джерелами, Мільчев побачив, як такі образи можуть роками сприйматися як беззаперечний факт.

За межами регіону Запоріжжя тривалий час асоціювали насамперед із козацтвом, автомобілем «Запорожець» та Дніпрогесом.

Наукові напрацювання, переконаний Мільчев, мають бути доступними не лише вузькому колу фахівців, а й широкій аудиторії.

«Настав час популярної та публічної історії. Хтось може іронізувати, що це «історія у дрібний горошок», але по-іншому вже не буде – реалії змінилися. Переконаний, що цей спецвипуск зрушить із місця махину неопрацьованих джерел. Накопичивши подібні часописи, науково-популярні праці та дослідження окремих постатей, ми врешті зможемо синтезувати якісну, доступну, незаумну історію нашого краю, яку читатимуть не лише в Україні, а й у всьому світі», – говорить він.

«Місто – це передусім спільнота співгромадян»: Павло Кравчук – про витоки Запоріжжя

Історик і краєзнавець, фахівець з історико-культурної спадщини Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради Павло Кравчук погодився, що XX століття у спецвипуску представлене не повністю. Цього разу автори зосередилися на витоках міста та нових матеріалах, які дозволяють інакше поглянути на його появу.

Окремою темою стали усталені погляди на минуле. Концепція «тисячолітнього Запоріжжя» була радше культурно-політичним вибором, ніж науковим висновком. Натомість завдання дослідників – працювати з першоджерелами та відтворювати аргументовану картину подій.

Сучасний погляд на виникнення міста значною мірою спирається на спадщину Якова Новицького. У радянський час закріпилася версія, яка пов’язувала початок Запоріжжя насамперед з Олександрівською фортецею та військовим гарнізоном.

«Новицький довів, що справжніми засновниками міста була козацька громада. Тривалий час його слова сприймали як белетристику. Проте опрацювання архіву Олександрівської ратуші свідчить: це чіткий історичний факт. Перші засновники – це конкретні люди з конкретними прізвищами», – говорить Павло Кравчук.

Наприкінці 1770-х років поселенці осіли в межиріччі Мокрої та Сухої Московки – уже після зведення фортеці. Місце було вигідним через перетин торговельних шляхів із Криму.

У квітні 1779 року понад 60% цивільного населення становили вихідці з Гетьманщини. Документи 1783 року вже фіксують спільноту, пов’язану з торгівлею та чумацькими артілями. Серед прізвищ згадуються Андрій Драган, Лук’ян Видуєв, Селіванови, Годованіченко, Нижегородцев та Збрайленко.

Саме формування цієї спільноти Кравчук пропонує вважати відправною точкою розвитку Запоріжжя як міста.

«Мій роман із Запоріжжям триває вже 30 років»: Сергій Білівненко – про повоєнне місто та історичні міфи

Кандидат історичних наук, доцент ЗНУ та голова Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького Сергій Білівненко народився не в Запоріжжі й уперше приїхав сюди у 1996 році. Спочатку місто асоціювалося для нього передусім із металургією, а згодом відкрилося через козацьку спадщину та інші сторінки минулого.

У спецвипуску йому найбільше бракує другої половини XX століття. Саме після 1944 року формувалися сучасні райони, побут і міське середовище. Натомість козацьке, купецьке, єврейське чи менонітське Запоріжжя нині відтворюють переважно за документами та дослідженнями.

«Місто не може існувати без цілісної історії від давнини до сьогодення. Цей спецвипуск – перший важливий крок. Я б дуже хотів, щоб у майбутньому з’явилося кілька концептуальних праць, аби науковці та громада дискутували: чим є Запоріжжя – спадкоємцем козацьких зимовників, російської фортеці, громади Гетьманщини, менонітських колоній чи єврейської міщанської культури», – говорить Сергій Білівненко.

Окремо під час дискусії говорили про міфи, які можуть зацікавити людей минулим і привести їх до музеїв. Серед таких сюжетів Білівненко згадав легенди про підземні ходи з Хортиці до Олександрівська та перекази про Дніпрогес – від «цунамі» до будівельних катастроф.

Поряд із ними є й трагічні факти: спорудження гідроелектростанції на тлі Голодомору та два підриви греблі під час Другої світової війни.

«Міфи у формі народних переказів чи анекдотів мають право на життя. Проте головна мета «Локальної історії» – це формування цілісного, нефрагментованого бачення всього регіону», – зазначає Сергій Білівненко.

Від козацького духу до досвіду війни: як формується сучасна запорізька ідентичність

Наприкінці дискусії історики говорили про те, що формує самоусвідомлення запоріжців сьогодні.

Павло Кравчук пов’язує його сучасні риси з повоєнним періодом, коли населення швидко зростало за рахунок вихідців з Оріхівщини, Гуляйпільщини та інших навколишніх територій. Звідси, на його думку, походять певна демократичність, «стихійний анархізм» і жива пам’ять про козаччину та Нестора Махна: «Ми досі вчимося бути містянами. Завдання істориків сьогодні – підкріпити цю природну ідентичність світоглядними рамками та сформувати гідний образ Запоріжжя у загальнонаціональному культурному просторі».

Володимир Мільчев наголосив на впливі повномасштабної війни. Переїзд мешканців громад області до обласного центру, українізація мовного середовища та поява нових локальних образів уже позначаються на сприйнятті міста: «Запорізька ідентичність продовжує виковуватися прямо зараз, і події останніх п’яти років цьому надзвичайно сприяють. Через велику хвилю внутрішньо переміщених осіб із нашої області формується спільнота «Великого Запоріжжя». Місто стрімко українізується. Це не штучний перехід, а повернення до природного українського суржику та мови, яку я чув у дитинстві в селі у дідуся. Нові наративи – «Запоріжжя – місто, яке вистояло» та «Оріхів – місто-герой» – цементують нову локальну свідомість».

Сергій Білівненко виділяє три складові: козацьку, урбаністично-індустріальну та локальну. Перша пов’язана з образом вільного запорозького краю, друга – з промисловістю, культурою та освітою, третя – з прив’язаністю до свого району чи мікрорайону: «Але найголовніше: справжня ідентичність – це не лише минуле, це вибір майбутнього. Якщо людина каже: «Я люблю Запоріжжя, я пов’язую з ним своє майбутнє, я готовий тут жити, працювати й відбудовувати місто», – це і є справжня запорізька ідентичність».

Презентація спецвипуску показала, що чимало сторінок минулого міста ще потребують осмислення – від його витоків та індустріального XX століття до досвіду повномасштабної війни.

Замовити друкований спецвипуск можна на сайті магазину «Локальної історії» . Доставка здійснюється «Новою поштою». Відправлення номерів розпочнуть після 8 жовтня 2026 року.

Текст та фото – Анастасія Гавриш

• Від Лахті та Обергаузена до Бірмінгему та Бельфору: міста-побратими Запоріжжя ― історія братерства і дружби
• Легендарні нічні клуби Запоріжжя, які залишилися в минулому

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram !

0

Запорізькі