«Хотілося показати Запоріжжя не лише як промислове місто»: як Євгенія Науменко створила розмальовку про рідний край

06 жовтня 2026 р. 18:59

06 жовтня 2026 р. 18:59

Журналістка Євгенія Науменко народилася у Запоріжжі, багато років живе у Львові, але зв’язок із рідним містом не втратила. Навпаки, після переїзду почала більше цікавитися його історією, архітектурою та культурою, а згодом вирішила створити власний проєкт про Запорізький край.

Так з’явилася розмальовка для дорослих і дітей із 12 локаціями Запоріжжя та області. Над нею Євгенія працювала близько двох місяців, а перший наклад надрукувала власним коштом. Видання вже замовляли не лише в Україні, а й у Польщі, ним цікавилися люди зі США та Чехії.

Про дитячі спогади із Запоріжжя, переосмислення рідного міста після переїзду, створення розмальовки та бажання розповідати про регіон поза звичним образом промислового центру – у матеріалі «Першого Запорізького».

Після переїзду до Львова почала заново відкривати для себе Запоріжжя

Євгенія Науменко народилася у Запоріжжі, але значну частину дитинства проводила в селі Розумівка Запорізького району. Влітку жила там із бабусями та дідусем, багато часу проводила біля Дніпра, у лісі та на пляжах.

«Найбільше мені не вистачає води. Коли я приїжджала додому, то першою чергою їхала до Дніпра. Я жартома називала його «блакитним простирадлом». Мені було дуже важливо сісти біля води, подивитися на неї, подумати», – згадує Євгенія.

Після школи вона вступила на факультет журналістики Запорізького національного університету. У 2016 році переїхала до Львова та продовжила навчання у магістратурі Школи журналістики Українського католицького університету.

Закінчивши навчання, Євгенія почала працювати на радіо «Львівська хвиля». За вісім років спробувала себе у різних ролях: була ведучою прямого ефіру, журналісткою, авторкою подкастів, дикторкою та створювала контент для соціальних мереж радіостанції.

Навесні 2021 року вона вирішила повернутися додому, адже сильно сумувала за Запоріжжям. Однак менш ніж за рік почалося повномасштабне вторгнення. Постійні вибухи виснажували емоційно й заважали повноцінно жити та працювати, тому Євгенія знову переїхала до Львова. З радіо не звільнялася і продовжила працювати дистанційно.

Згодом разом із колегою створила денне шоу «Аперитив». У ньому вони досліджували українську музику, проводили збори для військових, організовували соціальні ініціативи та спеціальні ефіри. У липні 2026 року Євгенія завершила восьмирічний радійний етап і перейшла до комунальної установи «Інститут міста», де займається комунікаціями.

Саме переїзд до Львова змусив її по-іншому подивитися на місце, де вона виросла. Її вразило, як львів’яни цікавляться історією свого міста, дбають про нього та відстоюють право впливати на його розвиток. Водночас Євгенії було важливо не втратити власну регіональну ідентичність. Під час знайомств чи співбесід вона завжди наголошувала, що не львів’янка, а запоріжанка.

Приїжджаючи додому, почала щоразу відкривати знайомі місця заново: ходила на екскурсії, відвідувала нові заклади, гуляла проспектом і звертала увагу на те, повз що раніше могла проходити, не замислюючись: «Тоді зрозуміла, що насправді знаю своє місто значно менше, ніж мені здавалося. Мене засмучувало, що багато людей майже нічого не знають про Запоріжжя та його скарби».

Одним із таких відкриттів стала екскурсія Соцмістом, яку для неї провела дослідниця цього району Наталія Лобач. Раніше Євгенія майже не бувала у цій частині Запоріжжя, тому під час прогулянки мала відчуття, ніби бачить зовсім інше, досі незнайоме місто.

Уже під час повномасштабної війни вона слухала лекції краєзнавця та нині військовослужбовця Романа Акбаша про історію Олександрівська. Вони допомогли глибше побачити історичну та культурну спадщину краю, про яку раніше знала значно менше.

Востаннє додому приїжджала у червні 2026 року. Ця поїздка, зізнається Євгенія, виявилася особливо важкою. Найсильніше враження справили не лише вибухи чи дим на горизонті, а й захисні сітки над дорогами. Саме тоді такі конструкції встановлювали у Космічному мікрорайоні, де живуть її батьки, сестра та племінник. Через постійну небезпеку майже весь тиждень вона провела вдома, виходячи лише ненадовго у двір разом із племінником. Після тієї поїздки знову приїхати до Запоріжжя поки не наважилася: «І це, мабуть, одна з найболючіших змін, які принесла війна: неможливість просто приїхати додому тоді, коли цього найбільше хочеться».

Водночас життя далеко від дому лише посилило її бажання більше розповідати про Запоріжжя, його історію, культуру та місця, які залишаються важливими для людей, навіть коли вони перебувають за сотні кілометрів.

Хотіла показати Запоріжжя ширше за звичний образ промислового міста

Коли саме вперше з’явилася ідея створити розмальовку про Запоріжжя, Євгенія вже не пам’ятає. Втілити її вирішила у 2026 році. На це вплинув інтерес людей до локальних ініціатив, а також бажання нарешті довести до кінця одну зі своїх численних задумок.

Жінка зізнається, що часто прагне ще щось допрацювати, покращити або змінити, через що реалізація може відкладатися надовго. Цього разу вирішила не чекати ідеального моменту й просто почати. Перший наклад надрукувала власним коштом.

«Для мене важливо показати Запоріжжя не лише як промислове місто. Так, промисловість є важливою частиною його історії, але вона точно не вичерпує всього, чим є Запоріжжя», – говорить Євгенія.

Для неї це також Хортиця, Дніпро, степи, козацька історія, природа та туристичний потенціал. На думку авторки, регіону не потрібно вигадувати штучні принади, адже тут уже є достатньо місць та історій, про які варто розповідати.

Розмальовку вона створювала для дорослих і дітей. Хотіла, щоб її можна було подарувати близькій людині або залишити як тепле нагадування про знайомі місця тим, хто зараз перебуває далеко від дому.

Саме тому до видання увійшли локації не лише обласного центру, а й інших населених пунктів Запорізької області. Частина з них нині перебуває під тимчасовою окупацією, а їхні мешканці були змушені виїхати: «Мені хотілося, щоб ця розмальовка була трохи ностальгійною, трохи щемкою, але водночас теплою. Щоб вона допомагала згадувати місця, які нам дорогі, повертатися до них подумки та через власні спогади».

Локації добирала переважно інтуїтивно – через власні спогади, асоціації та фотографії. До першої версії увійшли 12 сторінок, хоча цікавих місць, зазначає Євгенія, значно більше.

Підготовка почалася з пошуку світлин. Частину вона вже мала, решту придбала на фотостоках, оформивши ліцензійну підписку. Для авторки було важливо використовувати матеріали легально та враховувати авторські права.

Далі фотографії перетворювала на контурні ілюстрації за допомогою інструментів штучного інтелекту, а потім допрацьовувала їх: змінювала товщину ліній, прибирала зайві елементи, спрощувала окремі деталі або, навпаки, робила їх виразнішими.

Не все виходило з першої спроби. Деякі сторінки доводилося переробляти кілька разів, від окремих варіантів – відмовлятися та шукати інші рішення.

Над обкладинкою Євгенія працювала разом із дизайнеркою. Для оформлення обрали малиновий колір, який відсилає до прапора та герба Запоріжжя. Визначитися з остаточним варіантом допомогли підписники у соціальних мережах: ще до виходу розмальовки авторка запропонувала їм проголосувати за оформлення. Водночас це дозволило побачити, чи цікавий такий задум аудиторії. Після голосування почали з’являтися запитання про те, коли й де можна буде придбати видання.

Загалом робота тривала близько двох місяців.

«Найскладнішим було навіть не створення самих ілюстрацій, а необхідність вчасно зупинитися. Доводилося стримувати внутрішнього перфекціоніста й нагадувати собі, що проєкт має бути не ідеальним, а завершеним», – говорить Євгенія.

Реакція після виходу першого накладу перевершила її очікування. Розмальовкою зацікавилися медіа, а замовлення почали надходити не лише з різних міст України, а й з-за кордону.

Її придбали близько 70 людей. Дехто брав одразу кілька примірників – для себе, друзів чи родичів. Видання вже відправляли до Польщі, також ним цікавилися у США та Чехії.

Найбільше авторку тішать не цифри, а спогади, якими покупці почали ділитися після знайомства з розмальовкою. Окремі ілюстрації нагадували їм про дитинство, родину та місця, з якими пов’язані важливі моменти життя. Наприклад, сторінка з Кирилівкою повертала людей до поїздок на Азовське море. Згадували й відомого оленя, який для багатьох став одним із впізнаваних символів курорту: «Саме заради таких моментів, мабуть, і варто створювати подібні проєкти».

На першому виданні вона зупинятися не планує. Зараз очікує третій тираж у 100 примірників, після якого хоче зробити паузу та визначитися, як розвивати задум далі.

Наступну розмальовку Євгенія бачить більшою та змістовнішою. Серед місць, які хотіла б додати, – Гуляйполе, Приморськ та інші населені пункти області.

Також розглядає можливість розвивати ініціативу як окремий авторський бренд або шукати партнерства з людьми та організаціями, які займаються популяризацією Запорізького краю. Особливо хотіла б знайти однодумців безпосередньо у Запоріжжі, щоб залишатися ближче до міста та місцевої аудиторії.

Водночас формат розмальовки для Євгенії – лише один зі способів говорити про рідний регіон. У майбутньому вона хотіла б шукати й інші можливості розповідати про його історію, місця та людей, допомагати запоріжцям відкривати свій край і зберігати зв’язок із домом.

«Любов до рідного краю – це не лише почуття, це дія»

Інтерес Євгенії до Запоріжжя пов’язаний і з тим, як у її сім’ї формувалося ставлення до мови, походження та власної ідентичності. Родичі по материній лінії походять із Хмельниччини. У 1980-х роках вони переїхали до Запоріжжя, де було легше знайти роботу й облаштувати життя. Бабуся Євгенії все життя говорила українською, однак у міському середовищі інші члени сім’ї поступово перейшли на російську.

По батьковій лінії коріння пов’язане вже із Запорізькою областю. Бабуся й дідусь розмовляли місцевою українською говіркою. У дитинстві Євгенія не надавала цьому особливого значення, а вже дорослою, зацікавившись діалектами та мовними особливостями краю, почала інакше сприймати слова й вислови, які чула від рідних.

У сім’ї збереглася й історія однієї з тіток, яка виросла у Розумівці. Переїхавши до Запоріжжя та оселившись із чоловіком у гуртожитку, вона соромилася власної вимови й боялася, що суржик одразу видасть її сільське походження. Особливо ніяковіла виходити на спільну кухню, де могла зустріти інших мешканців.

Згодом з’ясувалося, що чимало сусідів говорили так само, адже теж приїхали з навколишніх сіл і містечок. Для Євгенії ця історія стала показовою: люди могли соромитися того, як розмовляли їхні батьки й бабусі, та сприймати міську російську як більш престижну.

Саме так, на її думку, тривала русифікація впливала не лише на повсякденне спілкування, а й на ставлення до власного походження.

Після початку повномасштабного вторгнення Євгенія сама перейшла на українську. Для неї це стало частиною ширшого переосмислення того, звідки вона походить, якою була історія її сім’ї та яке місце в цьому займає Запорізький край: «Я б дуже хотіла, щоб запоріжці не відчували жодного почуття меншовартості через те, звідки вони родом. Щоб не здавалося, ніби десь є «кращі» міста, цікавіші місця чи важливіші люди, а наше – другорядне».

Вона переконана, що Запорізька область має достатньо власної культури, природи, пам’яток і людей, якими варто пишатися. Особливо важливо помічати тих, хто відкриває нові заклади, створює культурні ініціативи, розвиває театри й музеї, працює над туристичними проєктами, проводить лекції, екскурсії та виставки.

Навіть під час війни такі ініціативи допомагають місту залишатися живим, краще пізнавати себе та формувати власний образ не лише для гостей, а й для самих запоріжців.

«Для мене любов до рідного краю – це не лише почуття. Це дія. Це готовність вкладати свій час, увагу й зусилля в те, щоб місце, де ти живеш або звідки походиш, ставало кращим. Це відповідальність, участь у спільних справах і бажання будувати сильне громадянське суспільство», – каже Євгенія Науменко.

Текст – Анастасія Гавриш, фото з архіву Євгенії Науменко

Від Лахті та Обергаузена до Бірмінгему та Бельфору: міста-побратими Запоріжжя ― історія братерства і дружби

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram !

0

Запорізькі