вологість:
тиск:
вітер:
“Хочу бути корисним для фронту”: історія франківця, який забезпечує військо скидами для дронів (ФОТО)
17 квітня 2026 р. 20:45
17 квітня 2026 р. 20:45
Володимиру — 46. За освітою він педагог, хоча перед повномасштабним вторгненням працював у туризмі — відкривав Україну для іноземців. Родом із Коломиї, нині живе у Франківську. Тут його дім та сім’я — має двох синів і дружину.
Чоловік поділився з “ Галкою ” історією свого шляху та розповів, як із одного 3D-принтера з’явилося невелике виробництво, здатне робити зміни на фронті у складні часи.
Як усе починалося
Історія Володимира як волонтера почалася наприкінці 2023 року — з випадкової, на перший погляд, інформації про ініціативу «ДрукАрмія» ( масштабний український волонтерський рух, що об’єднує власників 3D-принтерів для безоплатного виготовлення деталей та обладнання для ЗСУ ). Саме тоді він вперше задумався, що може бути корисним не лише збором коштів чи закупівлями для фронту, а й власним виробництвом.
Перший 3D-принтер допоміг придбати знайомий із Нідерландів. В Україні тоді їх було складно знайти за доступною ціною. З одного принтера все швидко переросло у більше: два, три, а згодом — уже вісім, які працюють сьогодні.
Спершу це були лише пластикові форми для скидів з дрону – основа, яку мали б начиняти уражаючими елементами. Але з часом Володимир почав шукати способи зробити допомогу ще ефективнішою.
“Зрозумів, що відправляю в цих надрукованих формах лише повітря, а можна засипати туди щось металеве, і буде вже фактично готовий легальний і безпечний виріб до використання”.
Разом із однодумцями він почав експериментувати: різали дріт, шукали старі підшипники, будь-який метал, який можна було переробити й використати. Робота поступово розросталася — з’являлися нові інструменти, обладнання, саморобні станки.
Сьогодні це вже невелике виробництво: кілька станків для переробки дроту на шрапнель, окремі механізми для різання, обробки пружин і підшипників. Частину обладнання зробили власноруч із того, що вдалося знайти або придбати.
Особливу роль у цьому відіграв інженер, якому 78 років. Саме він спроєктував і зібрав автоматизовані станки, що можуть працювати майже без участі людини.
“Він зробив так, щоб не треба було біля станка стояти, щоб він автоматично той дріт затягував і рубав”, — розповідає із захопленням у очах Володимир.
Завдяки цьому робота стала швидшою й ефективнішою, а сам він може паралельно займатися іншими процесами. Також цьому етапі розпочалася співпраця з ініціативою WinUAhub .
Так із однієї ідеї виросла ціла система допомоги, яку щодня підтримують люди, об’єднані спільною метою.
Навчання без інструкцій
Свій шлях у цій справі Володимир пройшов без наставників чи спеціального навчання — усе довелося опановувати самостійно, крок за кроком.
Знання приходили в процесі: через знайомства, спостереження за іншими волонтерами, спроби і помилки. Частину рішень підказував власний досвід, частину — підглядав у тих, хто ділився напрацюваннями в соцмережах.
Зворотний зв’язок від військових допомагає вдосконалювати роботу — відкидати неефективне і залишати те, що справді працює.
Зрештою, каже Володимир, це спільний процес навчання, у якому немає єдиної інструкції чи курсу — лише практика і взаємодія між тими, хто шукає рішення тут і зараз.
Що таке “скиди для дронів”?
“Дрон сам по собі – це іграшки. Але це і транспортний засіб”, — каже він, пояснюючи базову річ: сам дрон не є зброєю, поки не має відповідного оснащення.
За його словами, усе працює за тим самим принципом, що й традиційна техніка — як гармату чи танк потрібно зарядити, так і дрон потребує бойової частини. І саме «скиди», які він виробляє, фактично виконують цю роль.
Водночас Володимир наголошує, що це відносно новий тип зброї, який активно використовується лише останні кілька років.
“FPV-шки чи Мавіки, вони використовуються як зброя буквально три роки”.
Через це держава ще не встигає повністю забезпечити всі підрозділи необхідними боєприпасами. Саме тому по всій країні з’являються волонтерські ініціативи, які беруть це на себе.
Такі боєкомплекти часто виготовляють із доступних матеріалів: друкують форми на 3D-принтерах або використовують навіть звичайні труби, наповнюючи їх металевими елементами та іншими складовими.
У результаті виходить готовий боєкомплект, який перетворює дрон із «іграшки» на ефективний інструмент у бою.
Робота без тиші: як виглядають будні у майстерні
У майстерні немає тиші — її тут просто не передбачено. Робота, яку робить Володимир разом з однодумцями, гучна, фізично важка і далека від стерильних умов.
“Ой, тут тиші не буває”, — усміхається він.
Поки 3D-принтери працюють майже автономно — їх потрібно лише правильно налаштувати і запустити, — основна частина процесу пов’язана з металом. А це вже зовсім інший рівень роботи: шум станків, пил, мастило і постійна фізична напруга.
“Працювати з залізом — це груба робота. Тут мозолі, пил, мастило. Інколи, навіть, синці”.
Він пояснює, що найбільша відповідальність і зосередженість потрібні вже на етапі використання — для військових, які працюють із вибухівкою. У його ж частині процесу головне — якісно зробити заготовки, які потім стануть частиною бойового оснащення.
Без чіткого графіка: робота, що підлаштовується під потреби фронту
У майстерні Володимир найчастіше працює сам, хоча час від часу до нього долучаються інші.
“Є хлопці, які часом після роботи можуть прийти, допомогти”, — розповідає він.
Втім, основний обсяг роботи лежить саме на ньому. Увесь вільний час, який вдається вирвати між підробітками та сімейними справами, він проводить тут — серед станків, металу і постійного шуму.
Темп виробництва складно виміряти точно. За словами Володимира, за місяць вдається виготовляти кілька тисяч скидів, але це дуже залежить від обставин.
“Інколи ти цілий день тут сидиш, з 8 ранку до 10 вечора, а інколи на годинку прийшов, щось поробив і все”.
Робочий графік постійно змінюється: іноді допомагають інші, іноді доводиться справлятися самому. Але запити не зникають — навпаки, їх стає більше.
“Тому треба 10 штук БК, тому треба тонну. Завжди по-різному”.
Саме тому питання масштабування для нього стоїть постійно. Попит на такі вироби зростає разом із розвитком підрозділів безпілотних систем.
І поки триває війна, каже Володимир, ця потреба нікуди не зникне — лише збільшуватиметься.
Хто отримує допомогу: історія одного бійця
Про те, кому саме допомагає, Володимир не уточнює. Однак зазначає, що таких бригад і підрозділів дуже багато, бо запити надходять постійно і з різних напрямків, тож географія допомоги широка.
Водночас про його роботу розповідають і самі військові. Боєць 102-ї бригади Тарас ділиться, що познайомився з Володимиром через спільних знайомих, і відтоді вони співпрацюють.
За словами військового, усе починалося з невеликих обсягів допомоги, але поступово переросло у системну роботу. Володимир і його однодумці не лише виготовляють необхідні речі, а й шукають фінансування, вкладають власні кошти і постійно вдосконалюють процес.
“Фактично вони працюють і на себе, і на нас, цілодобово”.
Важливою частиною цієї співпраці є зворотний зв’язок: військові кажуть, що саме потрібно змінити чи покращити, а у майстерні підлаштовуються під ці запити.
Тарас наголошує, що такі ініціативи мають велике значення не лише практично, а й символічно — як приклад для інших.
“Їхні вироби надважливі для фронту. Волонтери — вони завжди потрібні”.
За його словами, саме завдяки таким людям армія отримує необхідні речі швидше, а суспільство — розуміння, що допомога може бути різною, але однаково важливою.
“І техніку палили, і в бліндажі залітали”: як працюють скиди на фронті
Про результати використання скидів розповідають самі військові. Боєць 102-ї бригади Тарас каже, що застосовують їх регулярно — і доволі ефективно.
“Запалювали і техніку, і будівлі, і поля, як треба було — в бліндаж залітали”, — ділиться він.
За його словами, дрони зі скидами не раз використовували для ураження ворога — іноді поодинокими ударами, іноді — серіями.
“Запускали по одному, по два — вони калічили… і москалі мінусувалися”.
Втім, не обходиться без труднощів. На заваді стають системи радіоелектронної боротьби противника.
“Бували випадки, що FPV не долітали через те, що РЕБ спрацьовував”.
Також, пригадує Тарас, на початку виникали технічні проблеми — зокрема з платами ініціації.
“Коли тільки починали користуватися цим всім, то бувало, що в польоті спрацьовували”.
Попри це, каже він, ефективність таких рішень зростає разом із досвідом і вдосконаленням технологій.
Найбільші виклики
Серед найбільших труднощів у роботі Володимир називає — ресурси і людей.
“Інколи грошей бракує. Така найбільша трудність”, — зазначає він.
Не менш відчутна і нестача рук. Роботи, за його словами, завжди більше, ніж можливостей її виконати. І хоча час від часу допомагають інші — переважно місцеві хлопці, які мають вільний час, — цього все одно недостатньо.
“Було б дуже добре, щоб кожен день хтось приходив і допомагав”.
З потеплінням Володимир сподівається, що охочих долучитися стане більше — адже і день довший, і працювати легше.
Попри втому і постійне навантаження, думок усе покинути в нього не виникало.
Пояснює це тим, що щоденні запити від військових не дають зупинитися. Коли постійно хтось звертається по допомогу, з’являється відчуття відповідальності, яке не дозволяє зробити крок назад.
Важливою опорою залишається сім’я. Дружина повністю підтримує його діяльність, а сини приходять допомогти в майстерні, коли мають змогу.
Ця підтримка, разом із постійним запитом із фронту, і тримає його в роботі.
Донати і довіра: на чому тримається виробництво
Волонтерство — це щоденна робота, яка потребує ресурсів, часу і постійної уваги. Попри те, що діяльність Володимира не оплачується, він змушений поєднувати її з іншими підробітками.
Основу ж забезпечення виробництва становлять донати. Володимир сам організовує збори, веде комунікацію і звітність. Для цього створив приватну групу у Face book, куди доєднує перевірених людей і регулярно ділиться результатами.
Усі зібрані кошти, каже, одразу йдуть у справу — на матеріали, обладнання та підтримку виробництва.
«А як залучити людей, як залучити кошти? Я не медійна людина… Доводиться соціальними мережами користуватися».
Долучитися до зборів можна за посиланнями:
Кожна гривня важлива!
“Хочу бути корисним для фронту “
Для Володимира робити скиди для дронів — більше ніж просто робота чи хобі.
“Це реалізація мого бажання бути корисним, причетним до спротив”.
Тож він робить усе можливе у своїй майстерні, розуміючи, що кожен його виріб може допомогти фронту.
“Поки я не мобілізований, то все, що зможу тут зробити, я зроблю”.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Джерело: galka.if.ua
