ТЦК мобілізував 50-річного студента з відстрочкою

11 листопада 2026 р. 11:55

11 листопада 2026 р. 11:55

суд визнав призов протиправним

ТЦК засумнівався в законності відстрочки студента 1976 року народження, стверджуючи, що той не зміг відповісти на запитання про навчальний план, дисципліни та порядок складання сесій, однак суд визнав його призов протиправним.

Про це пише Судово-юридична газета, інформує Четверта студія .

Закарпатський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом чоловіка 1976 року народження, якого мобілізували попри наявність відстрочки у зв’язку з навчанням за денною формою. Підставою для спору стали дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки, представники якого засумнівалися в законності відстрочки після того, як чоловік під час опитування не зміг відповісти на запитання щодо навчального плану, спеціальних дисциплін та організації освітнього процесу.

Суд дослідив, чи могли такі обставини бути підставою для фактичного позбавлення студента відстрочки, чи були дотримані вимоги законодавства під час призову та які правові наслідки має визнання мобілізації протиправною для подальшого проходження військової служби.

Суть справи

Як встановив суд, позивач, 1976 року народження, навчався за денною формою у відокремленому структурному підрозділі «Свалявський технічний фаховий коледж Національного університету харчових технологій» за спеціальністю 242 «Туризм і рекреація».

На підтвердження навчання до матеріалів справи було долучено довідку закладу освіти від 1 липня 2023 року №193. Згідно з цим документом чоловік був студентом другого курсу денної форми навчання, не мав академічної заборгованості та виконував індивідуальний навчальний план. Заборгованість з оплати освітніх послуг також була відсутня, умови договору про надання освітніх послуг не порушувалися. У довідці зазначалося, що студент завершив поточний курс і мав бути переведений на наступний.

18 липня 2026 року в Мукачеві Закарпатської області чоловіка зупинили працівники поліції Мукачівського районного управління ГУНП у Закарпатській області. За твердженням позивача, поліцейські не пояснили причини зупинки, всупереч його волі помістили до службового автомобіля та доставили до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

На момент цих подій чоловік перебував на військовому обліку та мав оформлену відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відомості про відстрочку відображалися в електронному військово-обліковому документі у застосунку «Резерв+». Зокрема, скриншот, сформований 18 липня 2026 року, підтверджував наявність у чоловіка відстрочки до 1 серпня 2026 року із зазначенням відповідної законодавчої підстави.

Проте того самого дня начальник ТЦК та СП видав наказ №М382 про призов чоловіка на військову службу під час загальної мобілізації та направлення до військової частини.

Після проходження військово-лікарської комісії чоловіка визнали придатним до військової служби. 24 липня 2026 року наказом командира військової частини №55 його зарахували до списків особового складу та призначили стрільцем-зенітником зенітного ракетного взводу штурмового батальйону.

Чоловік не погодився з мобілізацією та 24 липня 2026 року звернувся до адміністративного суду.

Позивач наполягав, що на день призову мав чинну відстрочку, яка не була припинена в установленому законодавством порядку. За його твердженням, посадові особи ТЦК та СП не перевірили належним чином наявність підстав для відстрочки, хоча відповідна інформація містилася в електронному військово-обліковому документі.

Крім того, чоловік стверджував, що рішення про анулювання відстрочки та його призов були ухвалені без належного правового обґрунтування. На його думку, саме на ТЦК та СП покладено обов’язок перевірити, чи має військовозобов’язаний право на відстрочку та чи існують законні підстави для її припинення.

У позові чоловік просив визнати протиправними дії ТЦК та СП щодо його призову, скасувати наказ про мобілізацію в частині, яка його стосувалася, та зобов’язати військову частину ухвалити рішення про звільнення його з військової служби.

Надалі, після отримання від військової частини документів про зарахування до особового складу, представник позивача збільшив позовні вимоги та додатково просив визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини від 24 липня 2026 року №55.

Позиції сторін

Один із ТЦК та СП у відзиві заперечував проти задоволення позову, посилаючись на недостатність документального підтвердження права чоловіка на відстрочку.

Зокрема, представник відповідача зазначав, що позивач не надав військово-облікового документа з відміткою про відстрочку, оформленого відповідно до вимог пунктів 7 і 8 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559.

На думку відповідача, відомості із застосунку «Резерв+», долучені до позовної заяви, не були належним та достовірним доказом. Також наголошувалося, що позивач не надав довідки про здобувача освіти, сформованої в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.

В іншому відзиві ТЦК та СП фактично визнав, що на момент уточнення військово-облікових даних чоловік мав у відповідному державному реєстрі статус особи, яка користується правом на відстрочку відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Водночас представник ТЦК та СП пояснив, що під час перевірки законності користування відстрочкою виникли сумніви щодо фактичного навчання чоловіка.

За твердженням відповідача, під час опитування щодо умов та процесу навчання позивач не зміг надати базових відповідей стосовно освітньої програми. Зокрема, він не орієнтувався в навчальному плані, не зміг назвати основні спеціальні дисципліни, пояснити порядок проходження освітнього процесу, складання сесій та інші відомості, які, на думку представників ТЦК та СП, за звичайних умов мають бути відомі особі, яка дійсно здобуває освіту за денною формою.

Відповідач вважав, що такі обставини суперечать меті надання відстрочки, оскільки статус студента передбачає належне виконання індивідуального навчального плану та відвідування навчального закладу.

Також ТЦК та СП зазначав, що позивач не надав належних і допустимих доказів фактичного виконання умов навчання на момент призову.

На переконання відповідача, доводи про порушення процедури мобілізації були оціночними та не підтверджувалися належними доказами, а сам призов було здійснено в межах повноважень, визначених законодавством.

Крім того, відповідач наголошував, що наказ про призов є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію після виконання. Відповідно, після направлення чоловіка до військової частини виникли правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються окремим законодавством.

Представник ТЦК та СП також посилався на те, що законодавство не передбачає таких самостійних підстав звільнення з військової служби, як «скасування мобілізації» або «незаконна мобілізація».

Військова частина у своєму відзиві підтвердила, що чоловік проходить військову службу з 24 липня 2026 року. Представник частини зазначив, що позивач був визнаний придатним до військової служби за висновком ВЛК та направлений до військової частини на підставі відповідного поіменного списку.

Військова частина наголошувала, що під час видання наказу про зарахування чоловіка до особового складу діяла на підставі документів, отриманих від ТЦК та СП, і виходила з презумпції належного виконання цим органом обов’язку щодо перевірки наявності або відсутності підстав для відстрочки.

Перевірка права військовозобов’язаного на відстрочку та її оформлення не належать до компетенції військової частини. Тому представник відповідача вважав, що наказ про зарахування позивача до особового складу було видано правомірно.

Військова частина також звертала увагу, що після призову позивач не вчиняв дій, які, на думку її представника, свідчили б про незгоду з мобілізацією та проходженням військової служби.

Представник позивача у відповіді на відзиви наголошував, що станом на 18 липня 2026 року чоловік мав чинну відстрочку, яка була автоматично продовжена та відображалася в електронному військово-обліковому документі до 1 серпня 2026 року.

Він посилався на пункт 9 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №559, відповідно до якого електронний військово-обліковий документ має однакову юридичну силу з документом у паперовій формі.

На переконання представника позивача, відомості із застосунку «Резерв+» були офіційними даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, тому посадові особи ТЦК та СП повинні були врахувати їх під час вирішення питання про можливість призову.

Також зазначалося, що відповідачі не надали доказів припинення відстрочки або втрати чоловіком права на неї до моменту мобілізації. Натомість наявні документи підтверджували навчання позивача за денною формою та оформлену відстрочку.

Представник позивача наполягав, що можливі недоліки функціонування інформаційних систем або неналежне виконання посадовими особами обов’язку щодо перевірки даних не можуть покладатися на військовозобов’язаного, який належним чином реалізував право на відстрочку.

Позиція та висновки суду

Дослідивши матеріали справи, Закарпатський окружний адміністративний суд виходив із того, що порядок призову громадян на військову службу під час мобілізації та оформлення відстрочок визначається Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Суд звернув увагу на положення пункту 1 частини третьої статті 23 зазначеного Закону, відповідно до якого не підлягають призову під час мобілізації здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти та здобувають рівень освіти, вищий за раніше здобутий у визначеній законодавством послідовності.

Також суд проаналізував положення Порядку №560, які регулюють перевірку підстав для відстрочки, її оформлення та документальне оформлення призову на військову службу.

Зокрема, пункт 6 цього Порядку передбачає, що призов включає перевірку підстав для надання відстрочки та її оформлення, проходження медичного огляду, документальне оформлення призову та направлення призваних громадян до місць проходження військової служби.

На підставі аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що належним чином оформлена на законних підставах відстрочка відтерміновує мобілізацію військовозобов’язаного на строк її дії та позбавляє районний ТЦК та СП права документально оформлювати його призов протягом цього періоду.

Водночас суд зауважив, що наявність відстрочки не звільняє особу від інших складових військового обов’язку, зокрема дотримання правил військового обліку, та не виключає можливості її залучення до робіт оборонного характеру в особливий період.

На підтвердження такого підходу суд послався на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 17 липня 2023 року у справі №380/7792/22, від 31 серпня 2023 року у справі №380/572/23, від 19 вересня 2023 року у справі №160/14641/22 та від 16 листопада 2023 року у справі №160/15200/22.

Оцінюючи конкретні обставини спору, суд установив, що відповідно до витягу із застосунку «Резерв+» станом на 18 липня 2026 року позивач мав оформлену відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому чоловік не висловлював бажання добровільно проходити військову службу.

Суд також дослідив довідку Свалявського технічного фахового коледжу від 1 липня 2023 року №193, яка підтверджувала навчання чоловіка за денною формою, відсутність академічної заборгованості та виконання індивідуального навчального плану станом на дату її видачі.

Особливу увагу суд приділив аргументам ТЦК та СП щодо сумнівів у законності відстрочки через нездатність чоловіка відповісти на запитання про навчання.

Суд зазначив, що відповідач фактично не заперечував наявності в позивача оформленої відстрочки, однак ставив під сумнів законність її отримання.

Водночас жодних доказів, які б підтверджували твердження ТЦК та СП про невідвідування чоловіком навчального закладу або порушення графіка навчального процесу, відповідач не надав.

Суд наголосив, що питання невідвідування навчального закладу та порушення графіка навчального процесу стосуються відносин між здобувачем освіти та закладом освіти.

Саме навчальний заклад у разі порушення студентом відповідних обов’язків може ухвалювати рішення щодо такого здобувача освіти.

Відповідач не надав жодного доказу того, що позивач перестав бути здобувачем освіти за денною або дуальною формою навчання.

Суд установив, що чоловік не втратив і не змінив підстав, за якими йому була надана відстрочка. Він продовжував навчання та не був відрахований із навчального закладу.

Доказів відрахування позивача зі складу студентів до суду не подали. Такі докази були відсутні й на момент здійснення заходів щодо його призову на військову службу.

Окремо суд проаналізував порядок скасування раніше оформленої відстрочки.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 у разі виявлення відсутності законних підстав для відстрочки відповідна комісія при ТЦК та СП скасовує її протягом семи днів із дати встановлення таких обставин.

Крім того, згідно з абзацом другим пункту 59 Порядку №560, якщо шляхом електронної інформаційної взаємодії державних реєстрів виявлено відсутність законних підстав для відстрочки, оформленої автоматично, така відстрочка підлягає автоматичному скасуванню.

Проте в цій справі №260/5321/26 відповідач не підтвердив, що позивач утратив право на відстрочку або що змінилися обставини, на підставі яких її було оформлено.

Рішення про скасування відстрочки позивачу суду не надали.

Суд наголосив, що законодавство не наділяє ТЦК та СП повноваженнями анулювати відстрочку без мотивованого й обґрунтованого рішення відповідної комісії.

За висновком суду, анулювання відстрочки за відсутності такого рішення свідчило про перевищення посадовими особами ТЦК та СП наданих їм повноважень.

Отже, наказ начальника ТЦК та СП від 18 липня 2026 року №М382 у частині призову позивача не відповідав критеріям правомірності рішень суб’єктів владних повноважень, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зазначив, що цей наказ було видано не на підставі та не у спосіб, визначені законодавством, а також без належного обґрунтування та врахування всіх обставин, які мали значення для ухвалення рішення.

Далі суд розглянув питання правомірності наказу командира військової частини про зарахування чоловіка до списків особового складу.

Для цього було проаналізовано положення Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міноборони від 15 вересня 2022 року №280.

Суд звернув увагу, що відповідно до цієї Інструкції зарахування військовослужбовців до списків особового складу військової частини здійснюється наказом по стройовій частині в день їх прибуття на підставі відповідних документів, зокрема іменних списків команд, приписів та документів, що посвідчують особу.

При цьому організація військового обліку та призову громадян, включно з перевіркою підстав для відстрочки, належить до повноважень ТЦК та СП.

Військова частина здійснює зарахування військовослужбовців не на власний розсуд, а на підставі документів, отриманих від уповноважених органів.

Суд погодився, що під час видання наказу від 24 липня 2026 року №55 військова частина не мала підстав сумніватися в тому, що районний ТЦК та СП виконав усі передбачені законодавством заходи щодо перевірки законності мобілізації чоловіка.

Проте суд установив, що порушення прав позивача виникло внаслідок видання первинного протиправного наказу про призов на військову службу від 18 липня 2026 року №М382.

Відтак суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним і скасування також наказу командира військової частини про зарахування позивача до списків особового складу.

Обґрунтовуючи необхідність відновлення порушених прав, суд послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Рисовський проти України».

У цьому рішенні ЄСПЛ наголосив на особливому значенні принципу належного урядування, який передбачає обов’язок державних органів діяти своєчасно, належним і послідовним способом, забезпечуючи прозорість процедур, юридичну визначеність та мінімізацію ризику помилок.

Суд звернув увагу, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються власних процедур, не повинні отримувати вигоду від протиправних дій чи уникати виконання своїх обов’язків.

Ризик помилки державного органу має покладатися на державу, а не на особу, прав якої така помилка стосується.

Закарпатський окружний адміністративний суд наголосив, що питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими й чутливими в умовах воєнного стану та нестачі мобілізаційних ресурсів. Водночас ці обставини не можуть виправдовувати порушення вимог законодавства.

Окремо суд проаналізував правові наслідки скасування наказу про призов для статусу військовослужбовця.

Суд зазначив, що для громадянина, призваного на військову службу під час мобілізації, зміна правового статусу з військовозобов’язаного на військовослужбовця відбувається з дня відправлення до військової частини з відповідного ТЦК та СП, тобто з дня, визначеного наказом про призов.

Визнання протиправним і скасування такого наказу, за висновком суду, має наслідком зміну правового статусу особи з військовослужбовця на військовозобов’язаного.

Крім того, це зумовлює протиправність інших актів індивідуальної дії, безпосередньо пов’язаних із проходженням військової служби, оскільки вони є похідними від первинного наказу про призов.

Суд пояснив, що правова оцінка первинного рішення впливає на наступні рішення в усьому ланцюгу безпосередньо пов’язаних правовідносин, навіть якщо інші учасники цих відносин діяли правомірно під час виконання такого рішення.

У цьому контексті суд також звернув увагу на доктрину «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree), сформовану в судовій практиці США та відображену в практиці ЄСПЛ.

Її зміст полягає в необхідності оцінювати не лише окремі докази, а й увесь ланцюг безпосередньо пов’язаних між собою доказів, одні з яких випливають з інших і є похідними від них.

Застосовуючи відповідний підхід до правових наслідків установлених порушень, суд наголосив, що неправомірні діяння не можуть породжувати правомірний результат.

Суд установив, що саме протиправні дії ТЦК та СП стали підставою для мобілізації позивача, видання наказу про призов та подальшого включення чоловіка до наказу командира військової частини про зарахування до особового складу.

Тому для належного захисту порушених прав недостатньо лише констатувати протиправність мобілізації.

Суд визнав необхідним усунути правові наслідки незаконного призову та відновити правове становище, яке існувало до порушення прав позивача.

При цьому суд окремо зазначив, що Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» не передбачає незаконну мобілізацію як самостійну підставу для звільнення з військової служби.

Однак проходження військової служби в цій справі було безпосереднім наслідком протиправного наказу про мобілізацію.

За таких обставин ефективний захист прав позивача та їх повне відновлення, на переконання суду, вимагали не лише скасування відповідних наказів, а й зобов’язання військової частини виключити чоловіка зі списків особового складу.

Суд підкреслив, що законодавство не дозволяє суб’єктам владних повноважень діяти на власний розсуд усупереч встановленим вимогам, видавати очевидно протиправні індивідуальні акти та мобілізувати особу, яка має чинну відстрочку.

Оцінивши докази відповідно до статей 77 і 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Рішення суду

Закарпатський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов у повному обсязі.

Суд визнав протиправними дії ТЦК та СП щодо призову чоловіка на військову службу під час мобілізації.

Також суд визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК та СП від 18 липня 2026 року №М382 у частині призову та направлення позивача для проходження військової служби.

Крім того, було визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини від 24 липня 2026 року №55 про зарахування чоловіка до списків особового складу військової частини.

Суд зобов’язав військову частину виключити позивача зі списків особового складу.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів із дня виготовлення його в повному обсязі.

Коментарі

Позначки: мобілізація , повістка , ТЦК

Львівські