«Люди мають їм допомагати, бо вони беззахисні»: двадцять чотири котячі історії з Первомайська

13 лютого 2026 р. 09:36

13 лютого 2026 р. 09:36

Двадцять чотири коти: саме стільки тварин прихистила первомайчанка Ірина. Як хвостики уживаються у двокімнатній квартирі, хто допомагає утримувати та чому важливо годувати, прилаштовувати і стерилізувати безхатніх тварин: дивіться пухнастий репортаж на Гард.City.

В гостях у котів

У двокімнатній квартирі мене зустрічають коти. Декотрі одразу йдуть знайомитися: нюхають, лащаться, муркочуть. Деякі тікають: бояться чужих людей, адже у багатьох тварин непроста доля. Тваринки доглянуті, пухнасті, різних кольорів: білі, чорні, сірі, руді, смугасті. « Якщо навіть немає опалення і світла, мені завжди тепло , — сміється Ірина. — Мене завжди є кому гріти. Є руді, і чорні, і рябенькі, і тримасні, різні є, хіба що черепахової ще немає ».

« Я з дитинства всіх тягнула додому. Не могла пройти повз бродячого кота чи собаки. Мені всіх було шкода », — згадує Ірина.

Першим з 24 котів став Мурзик. Кицька у людей народила котенят, всіх роздали, а цей залишився. Його збиралися викинути на вулицю. « А куди ж викидати таке котенятко? Стало шкода, ми забрали його додому ». Цьому сірому красеню 11 років.

Мурзик Автор: Юлія Савва

Решта котиків усі первомайські, з різних районів, переважно з Коротченка. Двоє з Фрегату. Іриска з центру, де Ірина підібрала її в негоду, мокру й брудну: « Гадала, таксист не схоче вези нас додому. Але він повіз ».

У кожного хвостика своя історія. Котик Принц потрапив до Ірини дуже хворим: його побили на вулиці діти. « У грудні лікували котика, волонтери збирали кошти. Котик сильно хворів, не вставав, я його носила на руках, бо він не міг геть ходити. Але я його виходила ». Сором’язливий пухнастик одужав і потихеньку виходить з кімнати, щоби познайомитися.

Принц Автор: Юлія Савва

Рижика Ірина підібрала на зупинці біля 4-ї школи: тоді він був малим котеням, яке вміщалося в долоню. Тепер це великий гарний кіт. Він боїться чужих людей і сховався за шафою, тож його фотографувати не стала, щоб не завдавати тваринці стресу. Проте подивитися на Рижика, як і на всіх котів пані Ірини, можна в її ТікТоці .

Чорний кіт, навпаки, дуже товариський: прибіг і виліз журналістці на плечі. Запитую: «А це хто?» «Люцифер», — сміється Ірина. Ще двоє чорних, Арум і Черниш, спостерігають: хто з шафи, а хто з лежанки.

Простір облаштований зручно і для котів, і для людей. Є лежанки, дряпки, подушки на підвіконні. Немає специфічного запаху. Усі тварини стерилізовані. « Люди бояться брати тварин через шерсть, запах. Якщо за тваринами доглядати та вчасно прибирати, запаху не буде », — запевняє Ірина.

«Буває, приходиш додому без настрою, а вони завжди тебе люблять»

За першим і другою чотирилапими з’явилися інші. « Якось так пішло. Не можу пройти повз них, коли бачу, що він голодний, холодний, особливо зараз, у морози. І виходить, що я всіх їх тягну додому. Когось прилаштовуємо, хтось лишається. Є навіть киця, яка сама до мене додому прийшла. Я просто відчинила двері, а вона зайшла і лишилася у мене жити. Є котеня, яке я витягнула з-під колеса машини », — розповідає Ірина.

Крім Малишки, є ще сірий кіт Малиш: він найбільший з усіх і дуже лагідний.

Малиш Автор: Юлія Савва

Декого привезли волонтери. Когось підібрала на вулиці, вилікувала і залишила у себе. Ірина зізнається, що не може віддавати врятованих тварин абикому, тому що боїться помилитися з людьми, адже вони бувають різні. Приміром, котика Сірка прилаштували, а через тиждень повернули. Не підійшов за характером. Тепер він знов тут, у великому котячому гурті, і мирно уживається з усіма.

Сірко Автор: Юлія Савва

Тварину, яку забрали з вулиці, треба привести в порядок: помити, вичесати, часто — вилікувати, дати час для адаптації, особливо, якщо це вже не котеня, а дорослий кіт.

Ірина родом з Кам’яної Балки. Каже: « Я з села, у нас завжди були тварини: коти, собаки. Не розумію, коли люди кажуть дитині не чіпати тварин, бо «від них щось підчепиш». Я з ними і гралася, і гуляла, і танцювала... і жива-здорова! »

Вони беззахисні: чому важливо дбати про тварин

Цікавлюся, чи допомагає хтось утримувати стільки котів. Ірина каже, що допомагають тітка та сестра: « Інколи, якщо підібрала когось і потрібно вилікувати, волонтери допомагають. А так — все самі, помаленьку ».

Ліліт має криве вушко, але вона чарівна Автор: Юлія Савва

Родина утримує тварин переважно власним коштом. Та допомога на корм та особливо лікування не була б зайвою. Адже послуги ветеринарних клінік коштують чимало. Блондинці влітку зробили операцію з видалення молочної залози, вартувало це чотири тисячі гривень. Тепер треба робити ще одну. Тримасній киці Єві нещодавно довелося видалити шість зубів: зараз киця їсть тільки вологий корм. А трьох котиків довго лікували від сечокам’яної хвороби. Двоє одужали, а пухнастий смугастик Сімба досі лікується.

Сімба Автор: Юлія Савва

Ірина впевнена, що тваринам потрібно допомагати: « Тому що вони беззахисні. По-перше, люди самі винні, що в нас стільки безхатніх тварин. Багато хто викидає їх, бо стали непотрібні, нецікаві, або шкодять. Хтось розмножує, бо шкода стерилізувати. А потім багато тварин лишаються на вулиці. Хтось виїздить і залишає, бо непотрібні. Тому вважаю, що їм потрібна наша допомога. Якщо люди можуть самі собі допомогти, то тварини самі собі не допоможуть ».

Мурка Автор: Юлія Савва

Як кожен із нас може допомогти

« Якщо немає можливості взяти додому або прилаштувати, їх потрібно хоча б підгодовувати, наливати тепленької водички в мороз. Якщо є можливість, робити якісь будочки маленькі, щоб їм було тепло , — радить Ірина. — Стерилізувати, каструвати за можливості. Інколи бувають безплатні стерилізації у місті. Вважаю, це правильно, щоб не було багато бездомних тварин. Багато хто їх труїть. Я вважаю, що це неправильно. Вони не винні, що залишились без дому. Якщо було б більше безкоштовних стерилізацій, було б класно. І більше добрих людей у нашому місті ».

Якщо ви маєте можливість та бажання підтримати котяче товариство пані Ірини, звертайтеся за телефоном: +38 (098) 090-43-85 .

Читайте на Гард.City ще історії про тварин і людей, які їх рятують.

Миколаївські