Олексій Олійник: після війни табір ТУР у Куріпчиному знову прийматиме дітей

29 червня 2026 р. 10:08

29 червня 2026 р. 10:08

За роки повномасштабної війни ми не раз приїжджали до табору ТУР («Туристична українська родина»). Возили продукти, готували репортажі й бачили, як на Первомайщині діти, які пережили окупацію, втрату дому чи рідних, знову вчилися усміхатися. З минулого року табір тимчасово не працює — його керівник Олексій Олійник служить військовим психологом у Збройних Cилах України.

Олексій Олійник Фото: з особистого архіву Олексія

Днями, гортаючи фейсбук, я натрапила на Олексія про роботу з військовими. Саме тоді захотілося знову набрати знайомий номер і запитати: як сьогодні живе ТУР, хто продовжує його справу і чи повернеться він після Перемоги до місця, яке для сотень дітей стало початком нового життя.

Табір, що став місцем відновлення

Навесні 2022 року, коли країна ще жила у шоці від повномасштабного вторгнення, на Первомайщині народився проєкт туристичного табору ТУР — «Туристична українська родина». Спочатку він працював у Мигії на одній із місцевих туристичних баз, а згодом переїхав до Куріпчиного.

Сюди приїздили ті, хто пережив окупацію, втратив рідних, залишився без дому або був змушений тікати від війни. Тут проходили психологічну реабілітацію внутрішньо переміщені родини, діти військових, діти загиблих захисників, люди, які після пережитого просто потребували підтримки.

Редакція Гард City була поруч із самого початку. Ми не лише писали про цей табір. Ми допомагали, чим могли: привозили продукти, домашню полуницю, знайомили читачів із психологами, аніматорами, кухарями, волонтерами.

За три роки між журналістами й командою ТУР склалися теплі дружні стосунки. Тож було дуже цікаво почути, як живе табір без людини, яка стояла біля його витоків.

«Я був готовий. Треба приносити користь там, де ти є»

Навесні 2025 року Олексій Олійник був мобілізований. Сьогодні він служить психологом групи контролю бойового стресу Державної спеціальної служби транспорту. Каже, що рішення було усвідомленим:

— Ми з дружиною Людою були готові до цього. Я розумів, що рано чи пізно піду у військо. Я з тих людей, які вважають: треба приносити користь там, де ти є. І зараз бачу, що тут справді можу допомагати людям.

Фото: Олексій Олійник

«Ті самі методики, що працювали з дітьми, сьогодні допомагають військовим»

Багато хто пам'ятає туристичні походи, барабанні кола, сап-дошки, кінні прогулянки, хвилини тиші, вправи на довіру, які були основою програм ТУР. Виявилося, що багато з цих методик Олексій використовує і сьогодні:

— Можна сказати, що так. Звісно, вони змінилися, бо працюю вже з військовими. Але принцип той самий — допомогти людині повернутися до себе.

За його словами, раніше він свідомо не працював із військовими:

— Пам'ятаю, ви колись мене запитували, чому ми не займаємося військовими. Я тоді відповів і досі так думаю: поки я сам не був військовим, не мав ні морального, ні етичного права працювати з людьми, які пройшли фронт. А тепер усе інакше. Я разом із ними живу, їм, працюю в полях. І тільки після цього люди починають відкриватися.

Робота, де спочатку треба стати своїм

Служба Олексія далека від кабінетної психології. Його підрозділ працює на будівництві фортифікацій, облаштуванні оборонних рубежів, встановленні антидронових сіток, будівництві доріг:

— Ми разом копаємо рови, тягнемо загородження, вирізаємо посадки. Людина має побачити, що ти не просто психолог. Що ти свій.

За словами Олексія, більшість військових, із якими він працює, — це мобілізовані чоловіки старшого віку:

— У мене середній вік хлопців — 46+, а в окремих підрозділах — понад 50 років. Це люди зі своїм життям, родинами, хворобами. Багато хто не хотів іти на війну. Коли приходить психолог, перша реакція часто така: «Я не хворий. Мені нічого не треба». Саме тому головне — заслужити довіру.

Фото: Олексій Олійник

«Найбільша проблема — люди мовчать»

Наразі Олексій на Запорізькому напрямку. Днями його підрозділ втратив побратима. Психолог каже, що перші години після трагедії найважчі:

— Люди розгублені. Не знають, що робити. Але вже наступного дня починають жартувати, будувати якісь плани. Це означає, що поступово повертаються до життя.

За словами психолога, найбільша небезпека — коли людина залишається зі своїм болем наодинці:

— Усі головні проблеми виникають через те, що люди тримають все в собі. Потім воно накопичується і може прорвати будь-коли.

Саме тому він постійно повторює військовим:

— Говоріть один з одним. Питайте про родини, про дітей, про плани після війни. Навіть про те, яку веранду хочете побудувати чи яку корову купити. Людині потрібна мета. Потрібно знати, заради чого жити далі.

Психологія справді допомагає

На запитання, чи здатна психологія реально змінювати стан людини, Олексій відповідає без вагань:

— Сто відсотків. Вона полегшує життя. Моє завдання — підтримати людину й покращити її морально-психологічний стан.

У роботі використовують і міжнародні кризові методики, які допомагають швидко вивести людину зі стану гострого стресу. Але найкращими ліками, каже він, залишаються прості людські речі:

— Бути поруч. Розмовляти. Не залишати людину саму.

ТУР продовжує жити

Попри службу Олексія, проєкт не зник. Його дружина Людмила продовжує справу:

— Після моєї мобілізації Люда провела табір для дітей із ДЦП. Потім були ще кілька змін у Воловці.

Олексій усміхається, згадуючи той табір:

— Нам сказали, що приїдуть дітки. А з автобуса виходять люди по 25-30 років. Але для своїх батьків вони назавжди залишаються дітьми. І вони такі світлі, щирі, відкриті. Працювати з ними було неймовірно тепло.

Фото: Наталія Клименко

Програма ТУР працює навіть без табору

Сьогодні туристичне спорядження, придбане для ТУР, продовжує служити людям:

— Наші туристичні палиці зараз використовують інші організації. На наших сап-дошках проходять реабілітацію військові у Львівській області. Ми проводимо програми на річці, барабанні кола, кінну терапію.

До цієї роботи долучаються й психологи, які свого часу працювали у ТУР.

Ірина Черниш уже має власну психологічну практику, Наталія після роботи в таборі здобула диплом психолога, інші спеціалісти також продовжують допомагати дітям у різних проєктах.

Програма, яка довела свою ефективність

Окремою гордістю команди стала авторська «Програма психоемоційної стабілізації "Нового дня"». Її навіть видали окремим посібником:

— Ми тестували учасників до початку табору і після його завершення. Через програму пройшли понад 1600 людей. Лише двом вона не допомогла. У всіх інших ми побачили покращення психоемоційного стану. Для нас це головний доказ, що все працює.

Сьогодні елементи цієї програми використовують і в інших реабілітаційних проєктах.

Фото: Олексій Олійник

«Після війни роботи буде ще більше»

На запитання, чи повернеться він до ТУР після Перемоги, Олексій відповідає впевнено:

— Обов'язково. Ми навіть мріємо колись відкрити табір у Криму.

Втім, додає, після війни Україну чекає ще дуже багато роботи:

— Нам доведеться розміновувати території, відбудовувати країну, працювати з людьми. Роботи буде непочатий край.

Попри всі труднощі, він вірить у зміни:

— Я бачу, як змінюється військо. Бачу, як ми стаємо сильнішими. Це дає надію.

«Любіть свою землю і більше бувайте на природі»

Наприкінці розмови я попросила Олексія звернутися до жителів Первомайщини.

Він усміхнувся:

— Вам дуже пощастило з природою. Південний Буг, каньйони, ліси — це місця сили. Частіше бувайте там, підтримуйте одне одного, допомагайте військовим і вірте в Перемогу.

Після цієї розмови я ще довго переглядала старі світлини з ТУР. На них — усміхнені діти, вечори біля вогнища, походи, річка, обійми після завершення зміни. Тоді ніхто не знав, що керівник цього табору незабаром сам одягне військову форму. Але, здається, головне не змінилося. Як і раніше, Олексій Олійник продовжує допомагати людям переживати найважчі моменти життя. Просто сьогодні його табір — уже не в Куріпчиному, а там, де найбільше потрібна підтримка.

Миколаївські