Пахло м'ятою, медом і надією: як у Первомайську відзначили Маковія

01 серпня 2026 р. 16:53

01 серпня 2026 р. 16:53

Пахощі м'яти, солодкий аромат свіжого меду, барви польових квітів і спільна молитва за Україну. Саме так розпочався ранок 1 серпня біля храму Святого Архістратига Божого Михаїла у Первомайську. Ще до початку святкової літургії подвір'я наповнилося людьми: пасічники виставляли мед нового збору, травниці розкладали духмяні маковійчики, а прихожани поспішали до храму з молитвою за мир. Це вже четвертий Маковій, який місто зустрічає під час повномасштабної війни.

«Купіть банку меду замість цукерок»

Біля одного зі столиків увагу одразу привертає літній чоловік у вишиванці та солом'яному капелюсі. Перед ним баночки меду, що переливаються на сонці всіма відтінками бурштину. Знайомимося. Це пан Микола Тюрків. На Маковія він приїздить сюди вже втретє. Каже, для нього це добра традиція.

Микола Тюрків Автор: Наталія Клименко

— Цього року мед качали лише один раз. Це різнотрав'я. Тут є все: і польові трави, і соняшник — уже останній, що відцвів. Саме після нього й качали мед, — розповідає пасічник.

На запитання, чи справді мед має цілющі властивості, чоловік лише усміхається.

— А ви самі подумайте. Купіть баночку натурального меду і купіть на ті самі гроші цукерок. Порівняйте, що корисніше. Мед — це те, що дає сама природа.

Пасікою він займається вже майже тридцять років. Колись, згадує, один знайомий порадив завести кілька вуликів. Відтоді бджоли стали справою всього життя.

— Один чоловік мені порадив. А далі вже сам усьому навчився. Кажуть же: кожен сам коваль свого щастя. Так і в мене вийшло. До цього тридцять три роки працював ковалем, ще двадцять два — в автопарку. А тепер найбільше часу віддаю бджолам.

Та увагу привертає не лише мед. На чоловікові — вишиванка, яку власноруч вишила дружина. Виявляється, у родині Тюркових така майстерність вже кілька поколінь поспіль.

— Вишивала моя дружина. До неї вишивали її мама і бабуся. У нас удома досі зберігаються сорочки, яким по тридцять-сорок років. На великі свята обов'язково їх одягаємо. Для нас це не просто гарний одяг . Це пам'ять про свій рід і повага до українських традицій.

Дружина цього дня теж прийшла до храму у власноруч вишитій сорочці. Поки чоловік пригощає людей медом нового збору, вона молиться за мир і за Україну.

Родинна справа, що пахне сонцем

Пасічник Михайло Фото: з особистого архіву

За кілька метрів ще один пасічник. Перед паном Михайлом вишикувалися банки меду різних відтінків — від світло-золотого до густого бурштину. Бджільництво, стверджує чоловік, — це сімейне ремесло, яке він продовжує вже багато років. Цьогорічний сезон видався непростим. Через примхи погоди меду вдалося відкачати менше, ніж зазвичай. Кожна банка — це результат щоденної праці.

— Мед цього року особливий. Він увібрав у себе силу різнотрав'я, липи й соняшнику. Кожен сезон має свій смак, і пасічник це добре відчуває. Ми лише допомагаємо бджолам зробити те, що вони вміють найкраще.

На Маковія він приїздить не лише продавати мед. Каже, для нього це день подяки Богові за ще один прожитий сезон.

Кожна травинка знає своє місце

Галина Герасименко Автор: Наталія Клименко

Поряд із пасічниками — світ запахів м'яти, материнки, полину, чорнобривців і васильків. Тут господарюють травниці. Пані Галина Герасименко приходить до храму щороку. Перед нею десятки акуратно перев'язаних маковійчиків. Кожен, мов маленький витвір мистецтва. Жінка бере до рук один із букетів дуже обережно, ніби знайомить із давніми друзями.

— Я стараюся щороку приходити до храму. Для мене Маковій — це символ Божої опіки над нашими родинами, над нашими дітьми і над усією Україною. Це свято нагадує, що ми маємо берегти не лише віру, а й наші традиції.

Каже, у маковійчику немає випадкових рослин. Кожна має своє значення. Але головне, впевнена вона, не самі трави.

— Головне — молитва і віра. Коли людина приходить до храму з відкритим серцем, тоді й освячений букет стає справжнім оберегом.

І мак, і васильки, і чорнобривці

Пані Людмила зі Степового Автор: Наталія Клименко

Пані Людмила приїхала зі Степового. Про трави вона може говорити без упину. Збирає їх уже багато років. Знає, коли зривати, як сушити і для чого використовувати.

— Цьому мене навчав священник зі Степківки. Він дуже добре знав трави і передавав ці знання людям. Відтоді я сама вивчаю кожну рослину. Найсильніший оберіг на Маковія — це васильки й мак. Васильки символізують чистоту, а мак здавна вважали захистом оселі від усього злого. Саме тому вони обов'язково мають бути в маковійчику, — ділиться переконаннями жінка.

Марія Петрівна Автор: Наталія Клименко

Поруч свої букети розклала Марія Петрівна. Її маковійчики вирізняються здалеку. Яскраві, пишні, наповнені барвами українського літа. Особливе місце в них займають чорнобривці.

— Без чорнобривців свого букета не уявляю. Вони символізують рідний дім, материнську любов і тепло.

Жінка знає про лікарські рослини, здається, все. Розповідає, коли потрібно збирати м'яту, чому звіробій любить сонце, а полин не можна зривати будь-коли.

— Трави потрібно не лише знати. Їх треба відчувати.

Ще одна майстриня — пані Світлана із Кам'яного Мосту. Серед традиційних маковійчиків у неї височіє справжній дідух, прикрашений польовими квітами, колоссям і сухоцвітами.

— Хотілося зробити щось особливе, щоб люди згадали наші українські традиції.

Щодня молитися за тих, хто боронить Україну

Поступово дзвони кличуть людей до храму. Відчинені двері впускають усіх охочих. Тут звучить молитва. У своїй проповіді настоятель храму Володимир Головчак говорить про силу віри, любов до ближнього, милосердя та єдність. Нагадує, що українські традиції — це не лише пам'ять про минуле, а частина нашої ідентичності, яку особливо важливо берегти саме тепер. Закликає не втрачати надії, підтримувати одне одного й щодня молитися за тих, хто боронить Україну.

Після літургії подвір'я храму знову наповнюється людьми. Настає мить, на яку щороку чекають і дорослі, і діти. Освячення меду та маковійчиків. Священник щедро окроплює свяченою водою людей, кошики, букети й банки з медом. Холодні краплини розлітаються над натовпом. Діти сміються. Дорослі усміхаються й осіняють себе хрестом.

«Маковій поєднує нас із Всевишнім»

Валентину Ткачук Автор: Наталія Клименко

Серед прихожан зустрічаю Валентину Ткачук. У руках вона міцно тримає свій маковійчик.

— Не щороку виходить прийти, але коли є можливість — обов'язково приходжу. Сьогодні для мене особливий день.

Для неї Маковій — це значно більше, ніж народне свято.

— Для мене, як і для багатьох українців, Маковій — це свято, яке поєднує нас із Всевишнім. Воно нагадує про світло, добро, віру, достаток і наші споконвічні традиції.

Усі молитви цього дня, говорить жінка, — за Україну.

— За наших захисників і захисниць. За тих, кому ми маємо дякувати щохвилини. Ми схиляємо голови перед подвигом наших героїв і просимо Бога про мир.

Особливо цінує вона й те, що у Первомайську є храм Православної церкви України.

— Тут люди можуть молитися рідною мовою, відчувати єдність зі своїм народом, своїм корінням і своїми традиціями. Хочу привітати всіх зі святом Маковія. Нехай у кожній родині буде мир, здоров'я, Божа благодать і віра в Перемогу України.

Поступово храмове подвір'я порожніє. Люди розходяться, несучи додому освячені маковійчики, баночки нового меду, пахучі букети польових трав і надію, яку цього ранку кожен приніс до храму разом зі своєю молитвою.

За давнім українським звичаєм маковійчики займуть своє місце біля образів і стоятимуть там до наступного літа, як оберіг дому, пам'ять про предків і нагадування, що навіть у найважчі часи є речі, які тримають нас разом: віра, традиція, рідна земля і молитва за Україну. Мій маковійчик теж займе своє місце вдома.

Миколаївські