«Мотомандри Falcons. Колесо історії»: як на байкпосту у Первомайську ожила історія

03 серпня 2026 р. 18:24

03 серпня 2026 р. 18:24

Мотоцикли, патріотичний мурал на бетонному паркані, вогнище, лицарські обладунки, прапори десантно-штурмових військ і пісні під гітару. Саме так 2 серпня зустрічав гостей військовий байкпост у Первомайську, де вперше відбувся фестиваль «Мотомандри Falcons. Колесо історії». Тут лицарська спадщина несподівано перегукувалася із сучасною війною, байкерська культура — з військовим братерством, а пам'ять про полеглих десантників стала головним змістом події. Бо українська історія — це не окремі сторінки минулого, а безперервна боротьба за свою землю, яка триває й сьогодні. Журналістка теж стала учасницею байкфесту.

Байкпост, що став фестивалем

Мандрівка фестивалем починається з мотоциклів, що вишикувалися вздовж паркану байкпосту. Їх небагато, але саме вони одразу задають настрій і стають одним із головних символів цього дня.

Автор: Наталія Клименко

За ними погляд зупиняється на довгому бетонному паркані. Ще донедавна це була звичайна сіра огорожа, а сьогодні — велике художнє полотно. На бетоні розквітли польові квіти, здійнялися в небо білі голуби миру, поруч — стилізований логотип Falcons Mykolaiv, байкерська символіка та яскраві художні образи.

Згодом дізнаюся: мурал створила військовослужбовиця. До служби вона професійно займалася живописом, закінчила академію мистецтв. Сьогодні служить у зв'язку, а у вільний час знову бере до рук пензель.

За воротами відкривається зовсім інший світ. Подвір'я байкпосту цього дня більше нагадує невелике середньовічне містечко. Посеред двору облаштована імпровізована сцена. На ній уже чекає гітара, поруч учасники вокального ансамблю перевіряють мікрофони. Неподалік потріскує вогнище: живе, тепле, майже домашнє. Саме біля нього трохи згодом розкажуть фронтові історії, яких не знайдеш у жодному підручнику.

Поміж гостей неспішно прогулюються дівчата у середньовічних сукнях. Це працівниці музею, майстрині та культурні діячки міста. Вони розкладають прикраси, картини й вироби ручної роботи, охоче розповідаючи історію кожної речі. Біля них зупиняюся довше. Тут свої роботи представляє майстриня мікровишивки Наталя Білоус. На її прикрасах крихітні орнаменти, виконані настільки дрібно, що кожен хочеться роздивитися зблизька. Серед робіт особливо привертає увагу незвичний сюжет: лис, який грає на флейті, поруч меч, оповитий трояндами. Середньовічні мотиви тут переплітаються з українською символікою, ніби перегукуючись із самою ідеєю фестивалю.

Наталія Білоус Автор: Наталія Клименко

— Кожна моя прикраса — це маленька історія. Через мікровишивку я намагаюся передати красу української культури, а цього разу ще й поєднати її із середньовічними образами. Хотілося, щоб люди не просто побачили прикрасу, а зупинилися, роздивилися її й відчули, що історія може жити навіть у зовсім маленьких деталях, — говорить майстриня.

Поряд уже чути дзвін металу. Учасники історичного клубу допомагають одне одному вдягати обладунки, перевіряють мечі й готуються до лицарських поєдинків.

За кілька метрів від них міцними обіймами вітаються побратими. Хтось давно не бачився після фронту, хтось лише нещодавно повернувся з бойового завдання. Розмовляють неголосно про службу, друзів і життя. Атмосфера напрочуд тепла й невимушена, ніби всі давно чекали саме цієї зустрічі.

Над подвір'ям майорять прапори

Майже в центрі байкпосту встановлене символічне Колесо історії — головний символ фестивалю. Воно водночас нагадує колесо мотоцикла й колесо часу, що століттями повертає українців до боротьби за свою землю. Колись її боронили козаки, сьогодні — українські військові. Змінюються епохи, зброя й однострої, але незмінними залишаються мужність, побратимство та готовність стати на захист Батьківщини. Поруч із сучасною військовою символікою органічно виглядають середньовічні мечі, щити й обладунки. Тут вони вже не музейні експонати, а символ безперервності історії, у якій кожне покоління має своїх захисників.

«Ми тимчасово зняли форму, сіли на мотоцикли й приїхали сюди»

Григорій Комісар Автор: Наталія Клименко

Саме серед цього незвичного поєднання епох знайомлюся з людиною, яка задумала фестиваль. Президент мотоскутер-клубу Falcons, підполковник Збройних Сил України Григорій Комісар цього дня майже не має вільної хвилини. Він зустрічає гостей, координує організаторів, вітається з побратимами, стежить, щоб усе відбувалося за задумом. Та щойно знаходиться кілька хвилин для розмови, пояснює, чому вперше вирішили провести саме такий фестиваль:

— Ми давно проводили подібні зустрічі, але вони були лише для байкерської спільноти. Цього разу захотіли зробити їх більш відкритими. Хотіли, щоб сюди прийшли військові, ветерани, їхні родини, молодь, музейники, реконструктори — усі, кому небайдужі українська історія й пам'ять про наших захисників.

Назва клубу, каже Григорій, теж не випадкова:

— Falcons у перекладі означає «Соколи». Наш клуб офіційно існує з 2010 року. Ми створювали його не лише для мотоподорожей. Від самого початку хотіли розвивати патріотичний рух, працювати з молоддю, організовувати мотозльоти, фестивалі та різні заходи.

Що спільного між військовими і байкерами

— Часто питають, що спільного між військовими та байкерами. Насправді — дуже багато. Як у Збройних Силах є різні роди військ, так і в байкерському русі існують різні клуби. У кожного свої традиції, символіка, правила. Але головне однакове — дисципліна, взаємна підтримка, відповідальність і братерство. Нас об'єднують не мотоцикли. Нас об'єднують люди, — говорить Григорій.

До речі, більшість членів Falcons — чинні військовослужбовці або ветерани десантно-штурмових військ. Чимало з них воюють ще з 2014 року, а сьогодні продовжують службу вже в умовах повномасштабної війни.

— Багато хто спеціально взяв відпустку. Ми тимчасово зняли військову форму, сіли на свої мотоцикли й приїхали сюди. Хотіли побути разом, згадати тих, кого вже немає поруч, і показати молоді, що патріотизм — це не красиві слова. Це конкретні вчинки.

Григорій переконаний, що такі зустрічі потрібні ще й тим, хто повертається з війни:

— Сьогодні в десантно-штурмових військах уже створюється ветеранський байкерський рух. Для багатьох хлопців мотоцикл стає своєрідною реабілітацією. Допомагає знову відчути свободу, знайти підтримку побратимів і повернутися до мирного життя. Дуже хочу, щоб цей фестиваль став традиційним і вже наступного року тут зібралося ще більше людей.

Пам'ять об'єднує

Поки ми говоримо, на подвір'ї стає дедалі людніше. До байкпосту продовжують приїжджати військові, ветерани, друзі клубу. Більшість із них давно знають одне одного. Тут не потрібні довгі знайомства. Достатньо міцного рукостискання, коротких обіймів і погляду, в якому кожен упізнає пережите.

Олег Дмитриченко крайній ліворуч Автор: Наталія Клименко

Для військовослужбовця Олега Дмитриченка ця зустріч передусім про пам'ять.

— Нас сьогодні зібрав Григорій, щоб разом ушанувати пам'ять загиблих десантників і побачити фестиваль середньовічної культури. Ми вдячні організаторам і дуже хочемо, щоб такі зустрічі стали традиційними.

Олександр Козаченко ліворуч та Світлана Денисенко Автор: Наталія Клименко

Поряд нього побратим Олександр Козаченко. Він говорить небагато, але твердо:

— Тут сьогодні зібралися переважно військові, побратими. Насамперед ми прийшли вшанувати пам'ять тих хлопців, яких уже немає поруч із нами. Але їхню справу ми продовжуємо. Помстимося за кожного і ніколи не забудемо. Слава Україні!

Світлана Денисенко Автор: Наталія Клименко

Для військовослужбовиці Світлани Денисенко цей день має ще один, дуже людський вимір:

— Найбільше сьогодні хочеться людського тепла. Саме його нам усім зараз так бракує. Такі зустрічі допомагають відчути підтримку й нагадують, що ми не самі.

Її слова ще не встигають стихнути, як ведучий просить усіх схилити голови. Настає хвилина мовчання. Подвір'я, яке ще мить тому жило розмовами, дитячим сміхом і дзвоном лицарських мечів, завмирає. Над байкпостом тихо колишуться прапори десантно-штурмових військ і синьо-жовті стяги. Кожен подумки звертається до своїх — тих, хто вже ніколи не повернеться на такі зустрічі. Коли тиша відступає, до мікрофона знову виходить Григорій Комісар.

— Колесо історії — це не лише колесо мотоцикла. Це ще й колесо часу, яке знову й знову повертає українців до боротьби за свою землю. Колись її боронили лицарі й козаки. Сьогодні — українські воїни. Змінюються століття, зброя й однострої, але не змінюються люди, які стають на захист України, — каже Григорій.

На кілька секунд він замовкає.

— Колись 2 серпня ми вдягали блакитні берети й вітали один одного зі святом. Сьогодні вони висять на дереві — як пам'ять про тих, хто вже не повернеться. Ми більше їх не одягнемо. Бо тепер блакитний берет — символ наших загиблих побратимів.

Для десантників цей день давно перестав бути святковим. Він став днем пам'яті. Саме з цього відчуття й народилася ідея фестивалю — поєднати лицарську спадщину, байкерське братерство та сучасну боротьбу українських воїнів, показати, що захисники України були в усі часи, а історія нашої держави не переривається.

Ніби на підтвердження цих слів повітря розтинає дзвін металу. На імпровізованому ристалищі сходяться учасники клубу історичної реконструкції Morgenstern. Перед початком двобою до гостей звертається керівник клубу Андрій Киченко. Він каже: сьогоднішня зустріч для нього має особливе значення.

— Сьогодні зустрілися два клуби, близькі за духом. Це дуже тепла й водночас сумна зустріч, бо кожен із нас згадує друзів, які загинули або зникли безвісти. Саме тому вона така важлива в цей непростий час. Ми радіємо за тих, хто сьогодні поруч із нами, і з шаною та гордістю згадуємо тих, кого вже немає. Лицарство живе в наших серцях. І це не лише про обладунки чи зброю — це про те, ким ми є всередині.

За мить мечі вже дзвенять один об одного. Глядачі затамовують подих, хтось дістає телефон, щоб зафільмувати двобій. Дзвін сталі змішується з оплесками, і на мить здається, ніби між лицарською добою й сьогоденням зникають століття.

І тоді остаточно розумієш: байкерські жилети, військова форма, лицарські обладунки й середньовічні строї тут не контрастують між собою. Навпаки — вони природно складаються в єдину історію. Історію людей, які в різні епохи ставали на захист своєї землі, залишаючись вірними честі, побратимству й Україні.

Післямова

Коли залишаю байкпост, офіційна частина вже давно розчинилася у дружніх розмовах, піснях та спогадах. Позаду залишаються дзвін лицарських мечів, запах диму від вогнища, рев мотоциклів і теплі обійми побратимів. А зі мною відчуття, що цього дня вдалося побачити не просто фестиваль. Вдалося побачити, як оживає Колесо історії, яке не дозволяє перерватися зв'язку поколінь. І вже зараз знаю: наступного року неодмінно повернуся сюди знову.

Миколаївські