Чорнобривці, що мандрують Україною: історія, яка почалася в Богодухові й розквітла у Первомайську

07 серпня 2026 р. 17:19

07 серпня 2026 р. 17:19

Цього літа біля будинку головної редакторки Гард.City Галини Давидової рясно зацвіли жовто-помаранчеві чорнобривці з особливою історією. Їхнє насіння подолало чималий шлях Україною: із прифронтового Богодухова на Харківщині — до Львова, а звідти — до Первомайська на Миколаївщині. Торік під час журналістського навчання у Львові насіння привезла головна редакторка богодухівської районної газети «Маяк» Тетяна Лучинська і подарувала його колегам із різних регіонів. Так богодухівські чорнобривці роз'їхалися Україною. Цього літа вони зацвіли у Первомайську та стали для Гард.City приводом дізнатися, звідки почалася ця квіткова історія та як чорнобривці стали символом Богодухова.

«Відчувалося: для неї це значно більше, ніж просто квіти»

— Ми познайомилися з Тетяною на журналістському навчанні у Львові. Я й досі добре пам'ятаю той момент, коли вона передавала нам пакетики з насінням. Усе було так дбайливо й красиво запаковано, що відразу відчувалося: для неї це значно більше, ніж просто квіти. Було видно, наскільки вона пишається ними і як у Богодухові їх люблять та бережуть , — розповідає головна редакторка Галина Давидова.

Пакетик із насінням поїхав разом із редакторкою до Первомайська. А вже навесні чорнобривці знайшли своє місце на клумбі біля будинку.

До речі, насіння чудово прижилося на півдні.

— Чорнобривці виявилися невисокими, але дуже рясними, — продовжує пані Галина. — Попри спеку, вони прекрасно цвітуть і досі. Я фотографувала їх і надсилала Тетяні. А тепер планую зібрати насіння на наступний рік. Навіть подруга попросила поділитися.

Історія цих чорнобривців насправді почалася значно раніше, у Богодухові.

Як чорнобривці стали символом Богодухова

Головна редакторка районної газети «Маяк» Тетяна Лучинська пригадує: усе почалося ще у 2013 році.

— Тоді я побувала із Харківським пресклубом у Золотоноші. Мене дуже вразило, що вони називали себе містом чорнобривців. Усе місто було заквітчане: клумби, вазони, громадські простори. І тоді я подумала: а чому Богодухів не може мати свою впізнавану квіткову родзинку?

Тетяна Лучинська Фото: Із особистого архіву Тетяни Лучинської

Після повернення редакція започаткувала кoнкурс найкращих квітників до Дня міста. Люди надсилали фотографії своїх дворів, світлини публікували у Facebook, а читачі голосували вподобайками. Переможці отримували подарунки від редакції.

Після початку повномасштабної війни доглядати складні декоративні клумби людям стало дедалі важче. Саме тоді редакція запропонувала зробити символом Богодухова невибагливі чорнобривці.

— Люди почали приносити до редакції власне насіння. У нас навіть утворився своєрідний банк чорнобривців. Ми підписували кожен сорт: високі, низькі, жовті, помаранчеві, бордові. Кожен охочий міг узяти насіння собі або залишити своє. Так чорнобривці почали розходитися по всій громаді.

Богодухів чорнобривцевий-2026 Фото: З альбому Богодухів чорнобривцевий-2026 Автор: Лариса Сусло

Згодом у редакції почали виготовляти особливі подарунки для переможців конкурсу.

— На одному боці чашки — фотографія чорнобривців переможця, а на іншому — його портрет. Для людей це дуже дорога пам'ять .

Чорнобривці з'явилися й на редакційних календарях, а художник-дизайнер редакції навіть написав картину із цими квітами.

— Зараз вона тимчасово зберігається вдома. Через постійні обстріли дуже хотілося її вберегти. Але після перемоги вона обов'язково повернеться до редакції .

Насіння почало мандрувати Україною

Нове життя ця історія отримала під час тренінгу для журналістів від IRMI. Перед одним із тренінгів Тетяна написала колегам:

— Хто приїжджатиме з різних куточків України — привезіть насіння своїх чорнобривців. А я привезу богодухівські.

Так народився своєрідний квітковий обмін. Кожен журналіст привозив насіння зі свого регіону, а натомість отримував пакетик богодухівських чорнобривців.

— Але не тільки його , — усміхається Тетяна. — Я ще привезла наше богодухівське сало. Нарізала його маленькими шматочками, загорнула у фольгу, перев'язала стрічками. Хотілося, щоб люди повезли додому не лише насіння, а й частинку Богодухова .

Коли вся Україна зацвіла на одній клумбі

Згодом у редакції «Маяка» вирішили висіяти насіння, привезене журналістами з різних областей.

— Ми з колегою Світланою навіть зробили карту клумби. Кожен рядок підписали: це — Чернігівщина, це — Миколаївщина, це — Сумщина, це — Херсонщина. І досі пам'ятаю, що першими зацвіли чорнобривці з Чернігівщини .

Щодня працівники редакції спостерігали, як поступово розквітають нові рядки.

— Минало кілька днів, і я щоразу говорила колегам: сьогодні вже зацвіли сумські, а тепер — миколаївські. Було відчуття, ніби вся Україна поступово розквітає на одній клумбі.

Згодом насіння перемішалося.

— Уже неможливо сказати, де чиє, але, мабуть, у цьому і є головний сенс. Тепер вони всі — українські .

Чорнобривцева історія триває досі

Саме історія богодухівських чорнобривців надихнула Галину Давидову продовжити цю естафету.

— Тепер уже й у мене буде власне насіння богодухівських чорнобривців. Я теж буду ним ділитися. Хочеться, щоб ця історія продовжувалася, щоб квіти й далі єднали людей.

Богодухівські чорнобривці у Первомайську Автор: Галина Давидова

Ідею підтримує й Тетяна Лучинська.

— Було б дуже красиво, якби журналісти з усієї України надсилали одне одному насіння зі своїх міст. Богодухів — свої чорнобривці, Первомайськ — свої, Волинь — свої. Тоді по всій країні розквітали б клумби, які нагадують: ми різні, але всі — одна Україна.

Редакторка, яка вирощує не лише чорнобривці

Редакційна клумба біля «Маяка» давно стала особливим місцем. Цього року вона знову зацвіла, хоча доглядати її стало значно важче.

— Весна була дуже важкою. Постійні обстріли, тривоги. Ми вже не могли приділяти клумбі стільки часу, як раніше. Посіяли те насіння, яке було, поливаємо, коли є можливість, але чорнобривці все одно цвітуть.

Ще одну несподівану історію подарувало саме це насіння.

— Серед пакетиків були й чорнобривці з Любешівщини на Волині, які привезла журналістка Наталія Муха. Згодом виявилося, що одна наша землячка із Богодухівщини родом саме з Любешівщини. Я передала їй це насіння, а Наталія написала про це матеріал. Отак одна жменя насіння несподівано поєднала дві області й народила ще одну журналістську історію .

До речі, будівлі редакції майже сто років. Разом із нею журналістам дісталася й стара земельна ділянка.

— Ми її доглядаємо самі: копаємо, висаджуємо троянди, чорнобривці. Раніше допомагали чоловіки, тепер здебільшого справляємося власними силами .

— Районні газети майже всі такого поважного віку. Ми пройшли роздержавлення, пережили багато змін , — розповідає пані Тетяна. — Але зараз маємо іншу проблему — юридичну невизначеність з приміщенням редакції. Формально воно є, ми орендуємо його за символічну гривню, але досі остаточно не передане на баланс. Через війну ці питання ще більше загострилися. Та попри всі труднощі редакція продовжує працювати. І продовжує вирощувати свої чорнобривці .

Понад чверть століття життя Тетяни Лучинської пов'язане з районною газетою.

— У журналістиці я вже 26 років. Прийшла в редакцію ще у 2000 році коректоркою. Потім працювала журналісткою, а через шість років колектив обрав мене редакторкою .

Попри керівну посаду, її робота майже не змінилася.

— Насправді я як писала матеріали, так і продовжую писати. Як верстала газету, так і верстаю. У нас маленький колектив, тому редактор — це не людина, яка лише роздає завдання. Ми всі працюємо разом. Мені подобається ця професія. Єдине, що відрізняє редактора від журналіста, — це відповідальність. Кореспондент написав матеріал — і пішов на наступне завдання. А редактор відповідає не лише за газету, а й за людей, які поруч .

Богодухів, який живе попри війну

Саме ця відповідальність останні роки стала особливо важкою. Повномасштабна війна боляче вдарила і по редакції, і по самому Богодухову.

— Життя редакції змінилося не на краще. Колектив значно скоротився. Хтось виїхав, хтось змінив роботу. Якщо раніше ми жили завдяки передплаті та рекламі, то сьогодні реклами майже немає. Передплата теж різко зменшилася, — каже Тетяна Лучинська.

На початку великої війни Богодухів став прихистком для людей із Харкова. Та вже навесні цього року масовані обстріли дісталися і сюди.

Богодухівський молокозавод після обстрілів у липні 2026 Фото: Зі сторінки Тетяни Лучинської

— 21–22 квітня місто пережило дуже важкі обстріли. Горів центр, палали банк, магазини, кафе. Люди масово виїжджали. А наступного дня я відкрила соцмережі й прочитала повідомлення, що «Богодухова більше немає». Я побігла на роботу, дивлюся — місто стоїть. Поранене, але живе, — пригадує Тетяна Лучинська.

Богодухівська школа мистецтв після обстрілів у серпні 2026 Фото: Зі сторінки Тетяни Лучинської

Саме тоді народився її відеощоденник «Щоденник моєї квітки Богодухівки».

— Я майже щодня виходила в ефір, показувала місто таким, яким воно є насправді. Розповідала про людей, про наслідки обстрілів, про життя. Просто показувала те, що бачила .

Поруч із підтримкою з'явився й хейт.

— Але значно більше людей писали, що їм це потрібно. Особливо тим, хто виїхав. Вони хочуть бачити, що їхнє місто живе.

Богодухів. Пожежно-рятуавльна частина після обстрілу Фото: Зі сторінки Тетяни Лучинської

Найважче, за словами редакторки, — постійне життя під загрозою.

— Якось буквально за кілька метрів від редакції впав безпілотник і дивом не здетонував. Рятувальники сказали: «Ви вдруге народилися» .

Після тих подій вона вперше за багато років відчула, що мусить хоча б ненадовго виїхати у відпустку.

— Але я точно знаю: повернуся. Там моя редакція. Моє місто. Мої люди. Так, страшно, але це мій дім .

Богодухів після обстрілів. Липень 2026 Фото: Зі сторінки Тетяни Лучинської

Наприкінці розмови Тетяна усміхається й згадує ще одну історію.

— У нас на Харківщині є майстриня, яка навіть запатентувала варення з чорнобривців. Ми про неї теж розповідали. От бачите, скільки різних історій може народитися навколо однієї квітки. І мені здається, це ще раз доводить: чорнобривці сьогодні то не просто квіти, вони стали символом життя, яке обов'язково проростає навіть після найважчих часів .

«Посади. Нехай і у вас квітне»

Сьогодні богодухівські чорнобривці вже цвітуть у Первомайську. Їхнє насіння знову чекає нової весни, нових клумб і нових людей.

Чорнобривці Автор: Галина Давидова

Напевне, саме так і народжуються найміцніші зв'язки між містами — не через офіційні меморандуми, а через маленький пакетик із насінням, який одного дня хтось простягне іншому зі словами: « Посади. Нехай і у вас квітне ».

Миколаївські