«Спиніться»: у Первомайську рідні полонених і безвісти зниклих вийшли на акцію

12 жовтня 2026 р. 08:57

12 жовтня 2026 р. 08:57

11 жовтня у середмісті Первомайська рідні безвісти зниклих і полонених традиційно зібралися на мирну акцію, щоб нагадати про тих, хто досі не повернувся додому. Того ж дня містом відбувся автопробіг на підтримку родин, які чекають на своїх близьких.

Ще до дев’ятої ранку в середмісті людно. Перед входом до парку й біля головної будівлі розвішують банери, розкладають портрети. З більшістю цих людей я вже знайома. Ми вітаємося міцними обіймами, і перше, про що запитую, — чи є новини .

— Поки без змін, — чую у відповідь.

У цих коротких словах тривога і надія.

«Поки без змін»: рідні чекають на звістку

Серед тих, із ким розмовляю цього ранку, — Майя Вольська, яка втратила сина на війні, Володимир Гостішев — батько загиблого героя, мама Олександра Будурова, яка разом із сестрою чекає на звістку про рідну людину, та Наталія Замора, син якої має статус безвісти зниклого. Поруч стоять матері й батьки, які вже пережили найстрашніше, і ті, хто досі сподівається дізнатися бодай щось про долю своїх синів.

— Ми чекаємо. Ось-ось він зайде. Віримо. Бо віра остання помирає, — говорить Наталія Замора.

Невдовзі час загальнонаціональної хвилини мовчання. Тож заговорили про дискусію, яка точиться в суспільстві: чи потрібна вона?

— Невже так важко спинитися на хвилину? — діляться пережитим між собою дівчата.

Відкласти справи, пригальмувати автомобіль, схилити голову на знак поваги до полеглих і підтримки тих, чиї рідні досі не повернулися. Майя Вольська каже, що людям важливо навчитися співпереживати, зрозуміти чужий біль і не залишається байдужим. Для тих, хто переживає втрату або живе в невідомості, така людська увага багато важить.

Тетяна Джосан розшукує сина Андрія Автор: Наталія Клименко

Знайомлюся із Тетяною Джосан із Підгір’я. Вона прийшла сюди вперше, щоб розповісти про сина, який зник безвісти на Донеччині.

— Кого ви сьогодні чекаєте? — запитую.

— Сина, Андрія Валерійовича Джосана, — відповідає Тетяна.

Андрій став до війська 24 вересня 2025 року. 22 лютого 2026-го він зник безвісти в Покровському районі Донецької області, поблизу Гришиного.

Наталія, сестра Тетяни Джосан Автор: Наталія Клименко

Про акцію Тетяна дізналася від однокласниці сестри. Тож приїхала до Первомайська разом із сестрою Наталею, яка підтримує її в пошуках. Наталя розповіла й історію цієї жінки. Та довго розшукувала свого чоловіка, їздила, чекала. Згодом його знайшли, але тепер вона шукає сина.

Прапори і портрети на авто: колона рушила містом

Поки фільмую акцію, під’їздить колона автопробігу. Майорять прапори, на автомобілях — портрети тих, на кого чекають, слова надії та підтримки. Попереду їде поліцейський автомобіль супроводу.

Серед учасників уже знайомі мені люди. Сергій Амандурдиєв приїхав із дружиною. Не так давно він повернувся з полону, а тепер підтримує інших. У колоні — дружини зниклих чоловіків, молоді дівчата, які розшукують своїх коханих, батьків.

Серед учасниць автопробігу й Нателла Драган. Минулого разу, коли ми розмовляли, вона сказала, що повертається до громадського руху. Свого чоловіка Нателла шукала довго. Зрештою знайшла й поховала. Та на цьому її боротьба не закінчилася: є інші родини, які досі чекають на своїх близьких. І Нателла готова залишатися поруч із ними стільки, скільки матиме сил.

— Ми не маємо права допустити, щоб ці люди пішли в забуття. Ми будемо боротися за кожного і кожну, про кого говорять: «Безвісти зниклий». Людина не може просто так зникнути, — наголошує Нателла.

Автопробіг у Первомайську на підтримку полонених та зниклих безвісти Автор: Наталія Клименко

Автоколона рухається мостами, далі — головними вулицями міста. Повернувшись, більшість учасників автопробігу приєднується до тих, хто зібрався в середмісті.

Згодом місто повертається до звичного руху. Люди забирають портрети, згортають банери, розходяться. А далі знову чекатимуть на дзвінок, повідомлення, звістку і сподіватимуться, що наступна зустріч принесе новини про їхніх рідних.

Миколаївські