Від колісної ліри до дримби: історії «Чорноморського степу»

29 жовтня 2026 р. 09:03

29 жовтня 2026 р. 09:03

Продовжуємо мандрівку фестивалем «Чорноморський степ» в Одесі. Ми уже розповіли про первомайців , які привезли сюди свої вироби, вишиванки й історії рідного краю, а тепер знайомимося з майстринею колісної ліри, майстром музичних інструментів та дослідником дримб.

Нагадаємо: 24 жовтня в Одесі відбувся фестиваль «Чорноморський степ», на якому побувала журналістка Гард.City.

Музика, яку не хочеться втратити

Тетяна Книш Автор: Наталія Клименко

Тетяна Книш приїхала на фестиваль із Дніпра, а колісну ліру відкрила для себе ще в рідних Сумах. За фахом вона музикантка, раніше викладала історію та теорію музики. Якось на вулиці побачила лірника, який грав на незвичному інструменті. Зупинилася, розпитала, спробувала зіграти — і захопилася.

— Я вирішила для себе, що підтримуватиму цю давню традицію, — розповідає Тетяна.

Її особливо турбує доля кобзарства, лірництва й бандурництва, представників яких масово знищували у ХХ столітті.

— Я вирішила відроджувати цю культуру: збирати матеріали, які вдалося зберегти завдяки етнографам, популяризувати мистецтво, а найголовніше — зберігати й передавати його далі.

Колісну ліру для Тетяни виготовив майстер Денис Гуменний. У січні виповниться три роки, відколи вона почала вчитися грати.

Мені цікаво, якою була музика мандрівних лірників. Виявляється, не лише сумною чи зосередженою на духовних темах.

— Традиційний репертуар — це канти й псалми, духовні твори. Але лірники виконували й веселі пісні, залежно від обставин. Коли приходили в село, зважали на людей, які їх слухали. Для старших могли співати одне, для молодших — інше. Бувало, виконували й танцювальну музику, — пояснює Тетяна.

Поруч — інші інструменти, кожен зі своєю історією. Микола Синяк, майстер із Одеси, виготовляє традиційні музичні інструменти з 2013 року. У його майстерні народжуються кобзи, бандури, цимбали й колісні ліри, а також інструменти інших народів. Він реконструює давні зразки й виготовляє класичні інструменти — зокрема арфи, гітари та скрипки.

На фестивалі Микола не лише показує свої роботи зблизька, а й залюбки виконує на них старовинну музику. Бо одне — почути назву інструмента, а зовсім інше — роздивитися, як він влаштований, і почути його звучання в руках майстра.

Дримба: від власного захоплення до дослідження історії

Андрій Коваленко Автор: Наталія Клименко

Історія Андрія Коваленка, дримбаря й військовослужбовця, почалася приблизно десять років тому. Він захотів зробити дримбу для себе, щоб не купувати. Виготовив одну, потім дримби почали просити знайомі, а згодом — й інші люди. Так захоплення поступово перетворилося на ремесло.

Тепер Андрій не лише виготовляє дримби, а й навчає охочих грати та досліджує історію інструмента.

Торік він приїхав на «Чорноморський степ» із надією знайти в Одесі майстра, який працює з деревом. Не знайшов, зате зацікавився іншою справою: захотів з’ясувати, які давні дримби збереглися в Україні та що про них відомо.

— Я прийшов до Одеського археологічного музею й попросив показати найдавнішу дримбу, яка в них є. А мені відповіли, що не знають такого інструмента. Про нього щось чули, але конкретної інформації не мають, — згадує Андрій.

Зрештою вже сам він почав знайомити музейників із дримбою: проводив лекції та майстер-класи, розповідав про інструмент і ділився своїми знахідками. Зацікавилися ним і в одній з одеських майстерень.

А потім з Одеси зателефонували з новиною, на яку Андрій не сподівався.

— Десятого червня я був у відпустці, повернувся в село, і мені телефонують: «Знаєте, дримба з часів Київської Русі, Київщина, XI-XIII століття. Ми вам її відправляємо». Отак і вийшло: я приїхав до Одеси дізнатися про одеську дримбу, нічого не дізнався, а натомість із Київщини через Одесу до мене приїхала ця кована дримба.

Андрій Коваленко на фестивалі «Чорноморський степ»

Ця історія додала Андрієві азарту. Він шукає дримби в музейних колекціях, спілкується з археологами, читає дослідження. Інструменти вдалося відшукати, зокрема, у київському та чернігівському музеях. Але запитань залишається чимало.

— Їх часто сприймають як якусь дрібничку, незрозумілий предмет, який можна відкласти вбік. Ніби це нецікавий артефакт. А мені хочеться зрозуміти, чому так. Дізнатися, де й коли з’явилися найдавніші інструменти, на яких землях їх почали робити. Мені самому дуже цікаво докопатися до істини.

На столі Андрія — дримби з різних куточків світу: Індії, Алтаю, Хакасії, В’єтнаму та інших місць. Його цікавить, як інструмент побутував у різних культурах і як може звучати в сучасній музиці.

— Я роблю дримби для людей, які поєднують українську етнічну музику із сучасним, зокрема електронним, звучанням. Дримба туди чудово вписується. Вона й сама звучить майже електронно, без додаткових ефектів і синтезаторів.

Серед музикантів, які мають виготовлені Андрієм інструменти, він називає «ДахаБраха», ONUKA, Олега Скрипку та Kalush Orchestra. Є серед його учнів і молодь — зокрема пластун, який дуже хотів мати власну дримбу.

Миколаївські