Вірші з Херсона, чай «антидроновий» і вишита Україна: історії фестивалю

30 жовтня 2026 р. 10:09

30 жовтня 2026 р. 10:09

На «Чорноморському степу» в Одесі поруч опинилися поезія херсонки, трав’яні збори з Херсонщини, карта України з орнаментами всіх областей і гагаузькі традиції. Розповідаємо про людей, які зберігають і передають культурну спадщину півдня.

Нагадаємо: на фестивалі «Чорноморський степ», що відбувся 24 жовтня в Одесі, побувала журналістка Гард.City.

Херсон: у віршах, книжках і травах степу

Наталя Шушляннікової Автор: Наталія Клименко

Біля книжок херсонської поетки Наталі Шушляннікової зупиняюся, щоб роздивитися обкладинки. Та невдовзі розмова переходить до того, що стоїть за віршами: життя під окупацією, щоденні переживання, сподівання й підтримка.

Через часткове руйнування будинку Наталі довелося виїхати. Один із примірників своєї книжки вона не змогла забрати із собою. Тепер на фестивалі поетка знову показує свої роботи й розповідає про них.

Оформлювати книжки їй допомагає давня колега Ольга Гоноболіна. Вони багато років пропрацювали разом в університеті. Розглядаючи обкладинки, Наталя пояснює образи, закладені в малюнках:

— Ось перша — такий умовний приціл. Далі ми залишаємося під прицілом, наші кордони розширилися. А сьогодні трикутник — така більш-менш серйозна геометрична фігура, у якій ми мешкаємо.

Після цієї розмови Наталя усміхається й повертає нас до звичного фестивального ритуалу:

— Так, кому підписати?

Сьогодні Наталя не лише поетка. Вона також працює в Херсоні й координує опорний центр «Херсон», який допомагає людям ставати стійкішими в умовах війни. Волонтерство для неї стало ще одним способом підтримувати містян — так само, як поезія допомагала тримати з ними зв’язок під час окупації.

Заспокійливий, антидроновий, антиракетний, антивоєнний

Неподалік про Херсонщину розповідають уже через рослини. Біля стенда Херсонського обласного краєзнавчого музею знайомлюся з Михайлом Підгайним. Тут трав’яні збори, шипшина, чорнобривці й навіть зізіфус — рослина китайського походження, яку він теж представляє в музейній експозиції.

Михайло показує чайні суміші. Назва однієї з них мимоволі змушує усміхнутися:

— Заспокійливий, антидроновий, антиракетний, антивоєнний.

У цій назві — і гумор, і воєнна реальність. А поруч — звичні речі, які підтримують зв’язок із домом: зібрана восени шипшина, чорнобривці, знання про рослини, що ростуть поряд.

Михайло розповідає й кумедну історію про лютеїн. Коли замовляв окуляри, лікарка запропонувала придбати засіб за 600 гривень. Він відповів, що чорнобривці ростуть у нього й він віддає перевагу рослинному джерелу. Лікарка зауважила, що засвоюється лише невелика частка речовини, а Михайло віджартувався: зате можна вживати щодня.

Україна, вишита за дев’ять місяців

Наталя Кутузак, «Мереживо Прибужжя» Автор: Наталія Клименко

Ще одна робота, біля якої хочеться зупинитися, — вишита карта України. Її створила Наталя Кутузак з ініціативної групи «Мереживо Прибужжя».

— Ми, майстрині, об’єдналися два роки тому, проводимо майстер-класи. Я навчаю вишивати в кількох техніках. А моя найбільша робота — ось ця карта України. Вишивала її дев’ять місяців. Кожна область має свій орнамент. І я нею дуже пишаюся!

Розглядаю карту й затримуюся біля орнаментів: хочеться помітити відмінності, пошукати знайомі мотиви й порівняти їх між собою.

Гагаузькі традиції у вишивці й ручній роботі

Директорка Обласного центру гагаузької культури Ольга Кулаксиз знайомить гостей із традиціями гагаузького народу. На їхньому столі — вишиті елементи народної культури, а в програмі — майстер-класи.

Відвідувачам пропонують навчитися гачком плести домашні килимки, а також виготовляти традиційне гагаузьке взуття, яке називається чарик.

— Це взуття — символ щасливої дороги, символ вдалого завершення будь-якої розпочатої справи, — пояснює Ольга.

До речі, на таких майстер-класах можна не лише побачити традиційні речі зблизька, а й самому спробувати їх створити та дізнатися, які історії й символи вони зберігають.

Я йшла фестивалем, зупинялася біля експозицій, розпитувала і раз у раз знаходила привід затриматися. Хотілося послухати, як звучить давній інструмент, роздивитися роботи майстринь, дізнатися більше про Херсон і традиції народів півдня. А найбільше хотілося познайомитися з людьми, які все це зберігають і передають наступним поколінням. Тож далі буде.

Миколаївські