У Біляївці відбувся поетичний вечір: про війну, любов і почуття — мовою поезії

22 лютого 2026 р. 16:51

22 лютого 2026 р. 16:51

20 лютого у просторі закладу "Родинне коло" в Біляївці відбувся поетичний вечір "Поезія без броні", який зібрав місцевих поетів та поціновувачів художнього слова. Захід став щирою розмовою про війну, любов, втрати, віру — своєрідною сповіддю про особисті емоції та переживання. Організатор події — "Центр культурних послуг" Біляївської міської ради. На вечорі звучала поезія Дарії Кравченко , Лілії Жуковської , Галини Руденко, Наталії Блінової , Анни Аніщенко, Кіми Левкович та Анатолія Попова.

Для Дарії поезія стала голосом після 24 лютого 2022 року. За фахом вона фінансистка, багато років працює у фінансовому управлінні Біляївської міської ради. Зізнається, що з початку повномасштаного вторгення просто не могла мовчати — її думки, тривоги, хвилювання почали виливатися у римовані рядки.

Цей вірш Дарія написала напередодні другої зими повномасштабної війни.

Знаєш, а завтра вкотре зима.

Така, що за календарем, знову.

Навколо нас темрява і війна,

А в душах є світло і віра в Бога.

І віра в наших хлопців й дівчат,

Які серед снігів і вітрів воюють.

І в тих, які на весь світ кричать,

І душі інших любов'ю лікують.

Знаєш, а завтра буде знов бій

І так триватиме тут усю зиму.

Ти бачиш, хто ворог, хто свій,

І боротимешся далі за Україну.

Лілія Жуковська пише вірші з десяти років. Свою поезію вона називає затишною та чутливою, переважно це інтимна лірика. Натхнення, зізнається, приходить спонтанно, як імпульс.

Любов до слова у родині Лілі передається поколіннями: вірші писали її мама та бабуся, а сьогодні цей талант проявляється і в старшого синочка.

"Я не пишу про поді. Моя поезія народжується з переживань, відчуттів, бажань. Це тиха гавань моєї душі", — говорить поетка.

Ти відпустив мене, як я того й хотіла.

Я чула плач, або мені здалося.

Любов у серпні перша пожовтіла

І розпустила по плечах волосся.

Журба холодна ще далеко нині,

У мене час є встигнути до ладу .

Найважчі сльози для мене — осінні ,

Змивають з губ гранатову помаду.

Бажав мені зустріти когось краще

Відтінком тону повним хрипоти.

Мене не треба гріти. Я гаряча

Мені б одне: це все перенести.

Скоро пройде. Накупляться букети

І буде вітер рвати на шматки

Усі листи з моїм питанням: де ти

І серцю ненависні цигарки.

Вже шарудить. Я буду невгамовна,

Неправильна, нескромна, не свята.

Хай не людина, а безлика вовна

Мене обійме на усі свята.

Я звикну прокидатись і лягати

Гуляти димним одиноким садом,

Дощі замиють всі болючі втрати,

Самотність перебродить з виноградом.

І я тебе й у снах не запитаю,

Чого мене так легко відпустив?

Тебе простила осінь й я прощаю

І вірю, що і ти мене простив….

Галина Руденко не корінна біляївчанка, але говорить, що закохалася у Біляївку 14 років тому і вже шість років живе тут. П'ять років є учасницею народного вокального ансамблю "Від серця до серця".

Писати вірші почала після пережитої клінічної смерті у 37 років. А з початком повномасштабного вторгнення її поезія наповнилася болем за Україну, гнівом до ворога та непохитною вірою в перемогу. Її рядки — емоційні, прямі, сповнені сили та глибоких переживань.

Вже рік, вже цілий рік жаху і страху

В домівки наші нам навів цей "русскій мір".

Нема вже сліз, лиш злість до ката,

бо стали ми не ті, коли колись були.

В ті дні, коли завжди все було добре,

в домівках пахло свіжим хлібом, молоком,

І прокидався світлим, щирим,

і дійсно знав, що буде мир, добро.

Та не судилось бути миру і добру,

Жесткокий кат прийшов на нашу землю,

не було в ньому жалю і болю,

воно ущент палило нашу неньку Україну.

прекрасні міста, села і мости

Безжалісно вистрілює із танків.

Тепер на місці, де було добро,

лиш ллються горькі сльози на могилах,

Розплата вже не за горами, кате.

Вона крокує день за кроком, по п'ятах.

і треба починати вже тікать,

Бо не судилось бути тут тобі, господарювати.

Вся наша міць піднялась, мов велика глиба

Із полонин, із гір, з малого й дідуся,

Щоб нашу рідну неньку захищати.

Немов ту пісня мати до дитя,

Я знаю, скоро буде мир, добро і спокій,

і ненька Україна запанує знов.

Анна Аніщенко працює вихователькою у дитсадку "Капітошка" та здобуває освіту вчителя початкових класів. Писати вірші почала ще зі шкільних років. Каже, що любов та повагу до України їй прищепили вчителі. Натхнення Анна знаходить у дітях та у всьому, що її оточує, а іноді навіть там, де інші цього не помічають.

Врятуй мою країну, Боже,

Врятуй від зла і ворогів,

Хто, як не ти, їй допоможе

Пройти достойно скруту днів.

Допоможи солдату молодому не втратити надії

Та поверни його додому,

Хай знову матінка зрадіє.

І витри лагідной рукою

з лиця згорьованих людей

сльозу, що потекла щокою,

Даруй спокійних їм ночей.

І буде мир, і буде світло, і заспіває соловей.

Я хочу, щоб країна квітла.

Врятуй усіх її людей.

Наталія Блінова — відома у Біляївці та громаді художниця і мисткиня. Вона створює картини, авторські ляльки, шаржі, проводить для дітей заняття з образотворчого мистецтва.

Писати почала ще в дитинстві. Її батько, скульптор і художник, автор пам’ятника "Скорботній матері" в Біляївці, часто спілкувався з донькою у віршах. Саме від нього Наталія навчилася бачити світ особливим — глибоким і символічним.

Не спиться. Чую шепіт за вікном.

Встаю і слухаю,

А там посеред ночі,

Земля співає пісню для синів,

І я від болю закриваю очі.

Це колискова матері-землі,

Що сповиває їх раніше строку,

Приймає назавжди, сини мої, сини...

Могили у землі - печаль моя глибока.

Їй сиві коси вітер запліта,

А ніч укриє чорним покривалом.

Дощ сльози ллє за згублені літа,

Що вороги без сорому покрали!

А вранці стихне все, і сонечко зійде,

Земля умиється прозорою росою,

І нелюдів навіки прокляне.

Криваві сльози не змиваються водою!

Кіма Левкович — журналістка, багато працювала у районній газеті "Південна зоря". З перших днів повномасштабного вторгнення її чоловік став на захист України. Саме війна знову повернула Кіму до поезії, яка колись дарувала щастя творчості, а сьогодні стала способом порятунку від страхів та розпачу.

"Творчість відкривається або в моменти великого щастя, або великого болю. У моєму випадку — це другий варіант", — зізнається авторка.

За останні два роки Кіма видала чотири поетичні збірки: "Дівчинка танцює під дощем", "Ненароджені для війни", "Спів душі", "Крізь призму серця" та збірку художніх оповідань "Притворниця".

А сказати хотілося стільки, що змовчала.

Є теми надто тонкі, що не варто їх рушити.

Можна поглядом, доторком, диханням мовити

І без слів передати погане й хороше все.

Можна серцем відчути на відстані біль чужий,

А можна дивитися в рідні очі роками й не бачити,

Коли ззовні здається - несправедливо погляд злий,

То не погляд злий, просто душа плаче так.

І буває не треба казати зайвого - зрозуміло все.

Просто дару немає забрати весь біль, щоб втішити.

Просто треба мати терпіння й смиренно поруч іти

Й сумний погляд колючий в якусь мить потеплішає.

Поет не зміг бути присутнім на вечорі, однак його твори прочитали ведучі — Олена Руденко та Людмила Шумлянська .

За фахом Анатолій токар, у різні роки працював машиністом, ремонтував телевізори, служив в охороні. Але саме поезія завжди була його віддушиною.

Писати Анатолій почав ще у шкільні роки. Через нерозуміння частину віршів того часу він знищив, однак деякі з них усе ж збереглися. Поет багато писав для дітей — з теплом, щиро, по-батьківськи. Останнім часом у його творчості переважає тема війни.

На завершення творчого вечора до присутніх звернулася секретар Біляївської міської ради Людмила Борисенко. Вона подякувала поетам за сміливість і силу слова, яке сьогодні підтримує, лікує та об’єднує усіх нас у цей непростий час, а також вручила учасникам подяки.

Фото у публікації Ігоря Будівського, Біляївської міської ради

Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook , Instagram , Viber та Youtube , про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.

Одеські