«Найважче вже позаду»: як одеський рятувальник Андрій Бахметьєв повернувся до служби після тяжких травм

13 листопада 2026 р. 19:46

13 листопада 2026 р. 19:46

Відкрити двері, скористатися ліфтом, самостійно вдягнутися. Після тяжких травм одеському рятувальнику Андрію Бахметьєву довелося заново вчитися робити багато повсякденних речей. На лікування та відновлення в Нідерландах пішло майже два роки. Реабілітація триває й зараз, але Андрій уже повернувся додому та до роботи.

Чи вагався, повертатися на службу чи ні? Каже, такого питання для нього навіть не було. ДСНС називає своєю другою родиною. А на запитання, що нині найважче, відповідає коротко: « Найважче вже позаду ».

Пожежа, після якої довелося рятувати його самого

Про роботу рятувальників Андрій замислився ще підлітком. Ходив на екскурсії, спостерігав, як вони працюють. У Харкові жила сестра його бабусі, там само був університет цивільного захисту, де він вирішив навчатися. За словами Андрія, відлік своєї служби він веде з 15 серпня 2011 року.

За ці роки було багато складних виїздів. Він брав участь у гасінні пожежі в коледжі на Троїцькій у 2019 році, рятував людей зі зруйнованих будинків, ліквідовував наслідки ворожих ударів.

Згадує початок повномасштабного вторгнення: тоді був удома, як тільки дізнався — одразу прибув до підрозділу. Згодом виїжджати на наслідки обстрілів доводилося знову й знову. Згадуючи один із них, Андрій розповідає про пряме влучання в житловий будинок.

« Ми тоді до ранку працювали, шукали сім’ю, розбирали завали », — згадує він.

А 30 липня 2024 року під час чергового виїзду допомога знадобилася вже самому Андрію.

Того дня горів дах триповерхового житлового будинку на Софіївській, 6. За попередньою інформацією, усередині залишалися люди.

« Під час проведення рятувальних робіт та гасіння пожежі на сходовій клітці стався обвал. Конструкції будівлі впали з даху », — розповідає Андрій.

Він дістав тяжкі травми та опіки. Його колега Володимир Александрюк, який також постраждав на цій пожежі, згодом помер у лікарні.

Спочатку Андрія лікували в Україні, а на восьмий день після травмування він уже був у Нідерландах. Стан був важким, і, як він сам пояснює, потрібно було рятувати життя.

Знову навчитися ходити й жити самостійно

Перші три місяці в Нідерландах минули в лікарні. Лікування опіків та операції поєднували з реабілітацією. Після тривалого перебування в ліжку Андрію довелося заново вчитися вставати, тримати рівновагу та ходити.

« На лебідці піднімали мене, садили в крісло », — згадує він.

Відновлення відбувалося поступово. Паралельно фахівці працювали з руками, розминали пальці. Через тяжкість опіків лікарі ухвалили рішення про ампутацію. Після неї терапія продовжилася. За час лікування Андрій переніс понад півтора десятка операцій на обличчі.

Після виписки відновлення продовжилося. Андрій жив у місці розміщення українців, їздив до реабілітаційного центру та отримував допомогу з лікування опіків. За його словами, у Нідерландах він пробув один рік і одинадцять місяців.

Дружина приїхала до нього із сином, допомагала йому у всьому. Згодом вони повернулися в Україну: синові не підійшов тамтешній клімат. Родина підтримувала зв’язок через відеодзвінки.

Андрій поступово відновлював самостійність. Заново пристосовувався до повсякденних речей: як відкрити двері, користуватися ручками й ліфтом, давати собі раду в побуті.

« Робити все самостійно, жити по-новому, сприйняти себе по-новому », — так він описує цей досвід.

Спілкуватися з нідерландськими лікарями спочатку допомагав перекладач телефоном. Медик зв’язувався зі службою перекладу, і людина на іншому кінці лінії перекладала розмову. Згодом Андрій почав краще розуміти нідерландську. Допомагали й жести.

« Я розумів людину, про що вона каже і що вона від мене хоче », — розповідає він.

Про медиків та людей, яких зустрів у Нідерландах, говорить тепло: запам’яталися відкритість і добре ставлення. А серед найкращих відчуттів за час лікування називає дуже просте:

« Відчуття, що в тебе нічого не болить, — дуже гарне відчуття ».

У Нідерландах Андрій купив велосипед. Хотів краще пізнати місто, у якому жив, і додати фізичної активності. Згодом привіз його в Україну як згадку про країну, де лікувався.

Повернення до колективу рятувальників

Увесь час лікування підтримував зв’язок із колегами: сам телефонував у частину, розмовляв із хлопцями по відеозв’язку. На відстані важили навіть короткі повідомлення.

« Одужуй швидше, повертайся додому, ми чекаємо », — згадує слова, які чув від колег.

Андрій також говорить про те, наскільки важливо було відчувати цю підтримку:

« Навіть просто словом, SMS. Я відчував, що всі вдома чекають ».

Рішення знову працювати у ДСНС Андрій не називає складним чи довго обміркованим.

« Це навіть не обдумувалось. Це друга родина », — каже він.

Дружина підтримала його. Андрій пояснює, що повернення до роботи важливе для його психологічного, фізичного та морального стану.

Тепер Андрій працює на іншій посаді в новому підрозділі. Каже, колектив тепло його прийняв. До колишньої частини теж навідується: побачитися з друзями, привітатися, поспілкуватися.

« Усі раді бачити, усі дуже задоволені, що я повернувся і працюю », — розповідає він.

Відновлення ще не завершене. Він займається реабілітацією після перелому лівого плеча, попереду протезування. Рухатися далі, говорить, допомагають сім’я, робота та люди, які переживали за нього й радіють його поверненню.

Синові Андрія зараз п’ять років. Після розлуки батько хоче більше бути поруч і займатися його вихованням.

Коли розмова заходить про майбутнє, Андрій передусім говорить про закінчення війни. Хоче, щоб діти могли жити у своїй країні й не боятися.

А ще Андрій мріє разом із родиною поїхати в Карпати й піднятися на гору. « У нас дуже красива країна, дуже багато красивих місць », — каже він. І цей шлях до вершини він хоче пройти разом із найближчими.

Архівні світлини ГУ ДСНС в Одеській області:

Одеські