Між видимим і невидимим:у Кременчуці відкрили виставку Ольги Гриценко «Експансія післяобразу»

14 січня 2026 р. 19:53

14 січня 2026 р. 19:53

Хтось може відчути суть одразу, а комусь доведеться підійти до полотна кілька разів або повернутися на виставку знову — через день чи навіть тиждень.

Сьогодні у Кременчуці відкрили персональну виставку «Експансія післяобразу» відомої української художниці, членкині Національної спілки художників України, очільниці Творчої спілки «Кременчуцька міська організація Національної спілки художників України», засновниці та кураторки міжнародного мистецького проєкту-конкурсу трієнале «ART NOVA» (2018–2023) Ольги Гриценко.

Виставка презентує актуальне мистецтво через призму суб’єктивованого сприйняття авторкою його постконцептуальних засад. У роботах Ольги Гриценко полотно не є фінальною крапкою, а лише початком маршруту, що пролягає крізь світло, простір та уяву.

Перед відкриттям художниця поспілкувалася з журналістами «Кременчуцької газети» та телекомпанії «Візит» і детальніше розповіла про ідею та шлях до цієї виставки.

«Я думаю, що вже в назві виставки “Експансія післяобразу” дуже стисло закодований зміст цієї виставки. Ми прийшли до неї разом із кураторкою. Над концепцією я працюю вже давно — понад десять років, фактично з того часу, як почала займатися живописом. Мені хотілося відкрити для себе, по-перше, чому живопис не полишав мене з дитинства, чому мені довелося покинути архітектуру заради живопису. Про що я не шкодую», — розповіла Ольга Гриценко, зазначивши, що й в архітектурі мала успіх.

Говорячи про власний творчий шлях, художниця зупинилася і на особливостях роботи з кольором.

«Багато років я самотужки опановувала живописну практику, адже маю архітектурну освіту. Для мене такі кольори були несподіваними. І, можна сказати, що події, пов’язані з війною, можливо, теж вплинули. Потрібно було рятуватися від стресу. Заглиблюючись у теорію кольору, я дійшла висновку і зробила акцент саме на післяобразі. Це тема, яку розвивав ще Григорій Сковорода — про світ видимий і невидимий», — поділилася художниця.

Окремо журналісти поцікавилися полотном, на якому зображено яскраво-червоний квадрат на білому тлі. За словами Ольги Гриценко, це своєрідна модель роботи художника з кольором.

«Це така модель того, з чим доводиться працювати художнику, наприклад, лише з одним червоним кольором. Тема післяобразів піднімалася ще на початку ХІХ століття. Це про те, як сітківка нашого ока реагує на колір. І це не обов’язково яскраві кольори — це може бути будь-який колір», — пояснила вона.

Художниця також наголосила, що глядач не завжди зчитує сенси її робіт із першого погляду.

За її словами, хтось може відчути суть одразу, а комусь доведеться підійти до полотна кілька разів або повернутися на виставку знову — через день чи навіть тиждень. Вона зауважила, що не варто намагатися побачити в цих роботах пейзаж у класичному розумінні.

«Там є інша теорія — це і пейзаж, і водночас не пейзаж. Це філософська і практична робота, яка потребує внутрішнього діалогу», — підкреслила Ольга Гриценко.

Під час спілкування з журналістами мисткиня також анонсувала свої майбутні виставки — у Горішніх Плавнях, Полтаві та Києві.

Виставка «Експансія післяобразу» у Кременчуці запрошує глядача не просто дивитися на полотна, а вступати з ними у діалог, дозволяючи власній уяві стати частиною мистецького процесу та продовженням авторського задуму.

Нагадаємо, Небезпечні «пелюстки» і «лимонки»: кременчуцький школяр на 3D-принтері створює "боєприпаси"

Олена Ліпошко

Фото авторки

Полтавські