«Я нічого про нього не знаю. Але не втрачаю надії»: у Кременчуці пройшла акція на підтримку військовополонених і зниклих безвісти

12 липня 2026 р. 11:14

12 липня 2026 р. 11:14

Історії родин, які щотижня виходять на акцію «Полон вбиває».

Сьогодні у Кременчуці біля колишнього ПК «Кредмаш» знову відбулася щотижнева акція-нагадування «Полон вбиває». На неї зібралися рідні, друзі та знайомі військовополонених і зниклих безвісти захисників України. Незалежно від погоди вони виходять на центральну вулицю міста, аби нагадати суспільству: війна триває, а їхні найрідніші досі не повернулися додому.

У руках учасники тримали прапори та плакати з фотографіями й інформацією про своїх рідних, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти. Для багатьох це не лише спосіб розповісти історію своєї родини, а й можливість не дозволити суспільству забути про тих, хто досі чекає на повернення.

Уже традиційно учасники акції долучилися до загальнонаціональної хвилини мовчання. Цього разу особливо знаковим стало те, що дедалі більше водіїв, які проїжджали повз, зупиняли свої автомобілі, виходили з них і разом з учасниками акції вшановували пам'ять загиблих у війні. Така підтримка стала ще одним свідченням того, що біль родин військовополонених і зниклих безвісти знаходить відгук у серцях містян.

У кожного учасника акції — свій біль і своя історія про рідну людину. Та всіх об'єднує одне — велика надія на повернення захисників із полону чи невідомості.

«Я виходжу на мирні акції за свого чоловіка, який зник безвісти. Він став на захист нашої країни у 2022 році, а 15 січня 2024 року зник безвісти за особливих обставин.До війни він працював на заводі "Кредмаш", тому й мав  позивний "Кредмаш". Зник на Донецькому напрямку, поблизу населеного пункту Іванівське. Відтоді я нічого про нього не знаю. Але не втрачаю надії. Чекаю і сподіваюся, що знайду його. Для мене дуже важливо, щоб усі наші рідні повернулися додому. Я чекаю свого чоловіка», — говорить Олена, дружина військовослужбовця, який зник безвісти.

Кожен, хто приходить на акцію «Полон вбиває», має власну історію очікування. Для Надії Ємельянової це історія її чоловіка Олександра, який пройшов важкі бої, пережив поранення та контузії, але після чергового бойового виходу зник безвісти.

«Чоловіка мобілізували. Він отримав повістку, пройшов військово-лікарську комісію і вже потім сказав нам, що йде служити. Прослужив чимало, мав три контузії, був поранений. Після останнього поранення ми вже вмовляли його залишитися, перевестися. Навіть командир казав: "Якщо є можливість — переходь". Але чоловік відповів: "Їду до своїх". Через місяць він знову вирушив на завдання. Казав, що після контузії його нібито не відправлятимуть на передову, але все сталося інакше. Розповідав, що після контузії дуже важко переносив вибухи: навіть із захисними навушниками гуркіт був нестерпним.Він був командиром. Пішов із побратимами на бойове завдання і того ж дня зник безвісти. Це сталося на Торецькому напрямку. Чому їх туди відправили, я не знаю. Можливо, на підкріплення.Того вечора він лише сказав: "У нас шикування, нам усе повідомлять". Пообіцяв: "Потім передзвоню". Але більше не зателефонував. До війни Олександр працював телемайстром — встановлював антени, супутникові тарілки, займався ремонтом техніки.Ми чекаємо і сподіваємося. А раптом він у полоні? А раптом живий? Ми досі нічого не знаємо. Побратими казали, що перед виходом на завдання телефонували своїм рідним. Чому чоловік не встиг або не зміг цього зробити, ми не знаємо» , — говорить Надія Ємельянова, дружина зниклого безвісти військовослужбовця Олександра Ємельянова.

Серед учасників акції була й Ніна Гарань. Уже понад рік вона живе в очікуванні будь-якої звістки про свого сина Ігоря, який зник безвісти. Жінка каже, що родина не припиняє пошуків і звертається до всіх можливих державних структур, однак підтвердження того, що він перебуває в полоні, досі немає.

«Мій син Ігор зник безвісти у травні минулого року. Ми звертаємося в усі можливі інстанції, але інформації про те, що він перебуває в полоні, нам не підтверджують Ми чекаємо і дуже сподіваємося, що він повернеться додому. На Алеї надії є його фотографія. Ми були на її відкритті. Віримо і сподіваємося, що незабаром він буде поруч із нами» , — говорить Ніна Гарань, мама зниклого безвісти Ігоря Гараня.

Акція «Полон вбиває» у Кременчуці вже давно стала не лише місцем зустрічі родин військовополонених і зниклих безвісти, а й нагадуванням для всього суспільства про тих, хто досі не повернувся додому. Щотижня її учасники виходять із фотографіями своїх рідних, аби їхні імена не були забуті, а пошук і повернення захисників залишалися одним із головних пріоритетів держави та суспільства. Для кожної родини ця акція — ще одна можливість сказати найважливіші слова: «Ми чекаємо. Ми віримо. Ми не припинимо боротися за їхнє повернення».

Нагадаємо, «Я — голос свого сина»: у Кременчуці пройшла акція-нагадування про військовополонених і зниклих безвісти захисників

«Це щастя, яке я давно не відчувала за ці довгі два роки»: про полон, допити, наслідки та реабілітацію сина-строковика Євгена Вороника розповідає його мама

"Третій рік полону" - дружина військового наголошує, що серед обмінених з полону військових з "Азовсталі" останні рази не було "Азовців"

"Понад 700 військових, які перебували у гарнізонах Маріуполя, досі в полоні": у Кременчуці пройшла акція з закликом звільнити полонених ЗСУ

Олена Ліпошко

Фото авторки

Полтавські