«Відчуваю сина в своєму серці»: у Кременчуці родини полонених і зниклих безвісти знову вийшли на акцію

06 вересня 2026 р. 11:44

06 вересня 2026 р. 11:44

Акція-нагадування.

Сьогодні у Кременчуці поблизу колишнього ПК «Кредмаш» знову зібралися учасники щотижневої акції-нагадування «Полон вбиває». До неї традиційно долучилися рідні, друзі та знайомі військовополонених і захисників України, які нині вважаються зниклими безвісти.

В руках учасників — українські прапори та плакати із фотографіями, іменами та інформацією про рідних, які перебувають у полоні або зникли безвісти. Для сімей це можливість говорити про своїх близьких, розповідати про них містянам і водночас не дозволяти, щоб про тих, кого вони чекають, забували.

До загальнонаціональної хвилини мовчання учасники акції долучилися і цього разу.

Особливо помітною стала підтримка водіїв, які проїжджали повз місце проведення акції. Деякі з них зупиняли автомобілі, виходили з них і разом із присутніми вшановували пам’ять українців, загиблих у війні.

«Мій син безвісти зник  24 лютого 2025 року. Ми взагалі дуже надіємося, що він живий. Була тільки одна звісточка — з якихось чатів дитині на телефон прийшло повідомлення, що його бачили в полоні. І більше ніхто нічого нам не повідомляв. Це було ще в березні цього року. Відтоді ніякої звістки більше немає. Надіємося, віримо. На кожен обмін намагаємося їздити. Віримо, що всіх хлопців повернуть додому. Я надіюся, вірю. Відчуваю сина в своєму серці», - говорить Ніна Миколаївна.

Для родин військовополонених і зниклих безвісти така підтримка має особливе значення. Вона показує, що їхній біль не залишається непоміченим, а історії їхніх близьких знаходять відгук серед кременчужан.

« Я, Самойленко Артур, шукаю своїх рідного та двоюрідного братів.Рідний брат пішов служити у 2024 році, а двоюрідний — у 2025-му. Мій рідний брат — Самойленко Владислав Юрійович. Він служив у 92-й бригаді. Його відправили на напрямок Глибокого Харківської області. 9 червня 2024 року він зник безвісти. Інформації про нього поки немає. Мій двоюрідний брат — Помазан Віктор Михайлович. 11 березня 2025 року він зник безвісти на напрямку Андріївки Волноваського району Донецької області.Є, вроді би, інформація, що він потрапив у полон. З боку було знято відео, але підтвердження, що він потрапив у полон, нам не дають. Інформації до цього часу немає. Я шукаю, виходжу на зв’язок, їжджу то до Києва, то до Харкова. Координаційний штаб, Червоний Хрест, зустрічі — але ніякої інформації до цього часу не дають", - говорить учасник акції.

За кожним плакатом, фотографією та прапором — окрема родина, своя історія та свій біль. Але всіх учасників акції об’єднує спільне бажання — дочекатися повернення своїх захисників із полону та знайти тих, чия доля досі залишається невідомою.

Щотижня вони виходять на вулицю з фотографіями своїх рідних, бо для них очікування не має вихідних і не знає часових меж. Вони продовжують говорити про своїх близьких, привертати увагу до проблеми полону та зниклих безвісти й вірити, що одного дня зможуть зустріти своїх захисників удома.

Їхня головна вимога залишається незмінною — не мовчати про військовополонених і зниклих безвісти та докладати максимум зусиль, аби кожен із них повернувся до своїх родин.

Нагадаємо, «Я — голос свого сина»: у Кременчуці пройшла акція-нагадування про військовополонених і зниклих безвісти захисників

«Це щастя, яке я давно не відчувала за ці довгі два роки»: про полон, допити, наслідки та реабілітацію сина-строковика Євгена Вороника розповідає його мама

"Третій рік полону" - дружина військового наголошує, що серед обмінених з полону військових з "Азовсталі" останні рази не було "Азовців"

"Понад 700 військових, які перебували у гарнізонах Маріуполя, досі в полоні": у Кременчуці пройшла акція з закликом звільнити полонених ЗСУ

Олена Ліпошко

Фото авторки

Полтавські