Аварія після получки, святкові дні призову та кури, що посварили сусідів: яким був день у Кременчуці 60 років тому

20 вересня 2026 р. 11:05

20 вересня 2026 р. 11:05

Історична ретроспектива за матеріалами газети «Кременчуцька зоря».

З висоти 2026 року старі десятиліття часто здаються нам монохромними та статичними. Ми звикли сприймати минуле крізь сухі історичні довідки, забуваючи, що за ними ховається жива, динамічна й надзвичайно строката реальність.

Щоб відчути справжній пульс міста, ми зазирнули в один звичайний осінній день — вівторок, 20 вересня 1966 року.

Провідником у той день стала газета «Кременчуцька зоря». Репортажі, цифри, оголошення та побутові деталі того часу показують: Кременчук 60 років тому жив не лише масштабними будівництвами й виробничими планами. Тут, як і сьогодні, обговорювали міські проблеми, скаржилися на якість хліба, сварилися через сусідських курей і потрапляли в аварії після «получки».

Питання порядку денного

У свіжому номері читачів повідомляли, що 26 вересня у приміщенні адміністративного будинку по вулиці Леніна, у залі засідань на четвертому поверсі, скликалася десята сесія міської Ради депутатів трудящих десятого скликання.

На порядку денному були два питання.

Перше — стан виконання заходів із підготовки до зими комунальних та соціально-культурних об'єктів. Доповідав заступник голови міськвиконкому В. О. Самойленко, співдоповідачем мав виступити голова постійної комунальної комісії М. Г. Ситніков.

Друге — звіти про роботу постійних комісій міської Ради з промисловості й транспорту та фінансово-бюджетної комісії.

За наказом Вітчизни

3 вересня наказом міністра оборони СРСР було оголошено звільнення з армії військовослужбовців, які вислужили встановлений строк, а також черговий призов на дійсну військову службу.

У газеті призов описували не просто як військову процедуру, а як «велике всенародне свято».

«Достойна заміна тим, хто йде в запас, прийде в наші Збройні Сили. Молоді патріоти з ентузіазмом готувались до цього важливого періоду в своєму житті…» — писали журналісти.

Автори матеріалу наголошували, що посвячення у солдати й матроси є подією не лише для самих юнаків, а й для їхніх батьків, друзів, школи, заводу, колгоспу та всієї країни.

Цього разу призову підлягали юнаки 1947 року народження.

Подарунок дітям

На початку вересня 1966 року будівельне управління «Заводбуд» тресту «Кременчукпромжитлобуд» здало з оцінкою «добре» 32-квартирний житловий будинок на вулиці Леніна, 12.

Але новосели отримали не єдиний подарунок. На першому поверсі будинку відкрили добре обладнану бібліотеку для дітей старшого та молодшого віку.

Кури, які посварили сусідів

Не всі проблеми кременчуківців у 1966 році стосувалися будівництва чи роботи підприємств.

Редакція опублікувала частину листа від мешканців провулка Безвірного, 9. Автор скаржився, що колись там росли трава й квіти.

«Серед мешканців був мир і тиша. Тепер там, де зеленіла трава і росли квіти, — гола земля», — йдеться у листі.

Причина конфлікту виявилася цілком побутовою: в одному з дворів розвели близько сотні курей. Через це між сусідами регулярно виникали скандали та сварки.

Схоже, проблема надмірної любові до домашнього господарства у багатоквартирному чи сусідському просторі не така вже й сучасна.

Хліб низької якості

Ще одна скарга кременчуківців стосувалася хліба, який випускав хлібокомбінат №2.

Газета пояснювала: підприємство проводило пусконалагоджувальні роботи та освоювало окремі технологічні лінії.

«Хлібзавод №2 оснащений новою технікою, і найменші порушення технологічного процесу можуть зіпсувати цілу партію хлібовиробів, особливо в літній період, коли підприємство постачається водою», — писали журналісти.

«Ось до чого довела оковита»

А ось цей матеріал у газеті подали вже у майже фейлетонній формі. Щоправда, наслідки описаної історії були зовсім невеселими.

Віктор Орел одного дня повертався із заводу в піднесеному настрої — отримав получку. На заводській прохідній його зупинили приятелі й запропонували «бути третім». Чоловіки скинулися по карбованцю.

«Взяли півлітровку, випили, помідором закусили. Хлопцям здалося мало. Знову склалися і випили, потім ще, і ще…» — йдеться у матеріалі.

Зрештою В. Орел сів за кермо вантажівки та поїхав у центр міста.

«Орел, петляючи по бруківці, наближався до водонасосної станції, там повернув праворуч, збив людину і з усього розгону влетів у будинок, зваливши паркан і стіну», — писали журналісти .

Чоловік залишився живим, але мав постати перед народним судом.

«Ось до чого довела оковита», — підсумовувала газета.

А ще в тому ж номері кременчуківців повідомляли про майбутню зміну в інформаційному просторі області: з 1 січня 1967 року в Полтаві тричі на тиждень мала виходити обласна газета «Комсомолець Полтавщини» форматом газети «Правда». Річна передплата коштувала 3 карбованці 12 копійок.

Так, один газетний номер 60-річної давнини вміщував майже все, чим живло тодішнє місто: від підготовки до зими та нових будинків — до призову, якості хліба, сусідських сварок і п'яної аварії. І саме в таких, на перший погляд, дрібницях минуле раптом стає дуже схожим на сьогодення.

Олена Синтюрина

Полтавські