«Мати вірила до останнього»: у Кременчуці поховали Дениса Гулька, який понад рік вважався зниклим безвісти

20 жовтня 2026 р. 12:55

20 жовтня 2026 р. 12:55

Понад рік надії і сподівань…

Сьогодні у Кременчуці прощаються з Денисом Гульком, який загинув 1 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Часового Яру на Донеччині. Військовослужбовець тривалий час вважався зниклим безвісти. Денису було 25 років.

Рідні, друзі та побратими прийшли до Міського палацу культури, аби віддати останню шану загиблому Захиснику.

Про життєвий шлях військовослужбовця та обставини його загибелі розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков.

«Сьогодні відбувається поховання Гулька Дениса Сергійовича, який народився 31 липня 1999 року. У 2024 році Дениса призвали на військову службу. Він служив у званні солдата на посаді гранатометника стрілецького відділення.На жаль, 1 лютого 2025 року Денис загинув, мужньо виконуючи військовий обов’язок із захисту України в районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області. Увесь цей час він вважався зниклим безвісти.

Денис народився та проживав у Кременчуці. Навчався у Кременчуцькій гімназії №22, закінчив професійно-технічне училище №6 міста Кременчука.

Був неодружений, дітей не мав. У скорботі залишилася мати. Батько військовослужбовця, на жаль, помер.

Світла пам’ять загиблому! Слава Україні!» — розповів Віталій Іванчиков.

Немає слів, які могли б втішити матір, що втратила сина. Її надія на його повернення згасла. Вона більше ніколи не зможе притиснути його до своїх грудей.

Ольга, подруга матері загиблого військовослужбовця, згадує Дениса як хорошого, веселого хлопця, який любив батьків і був підтримкою для мами.

«Я знала його з найкращого боку.

Він був хорошим хлопцем, веселим, любив батьків, був підтримкою для матері. Так сталося, що його вже немає. Він був молодий, але пішов добровольцем захищати Україну. Коли він зник безвісти, мати до останнього сподівалася, що син повернеться. Вона вірила в це до останнього. Він був для неї опорою. У нього є ще молодша сестра. Дуже важко усвідомлювати, що такого хлопця більше немає», — розповіла Ольга.

Під час прощання з Денисом Гульком офіцер групи соціального супроводу 24-ї бригади Андрій Вітрів розповів, що перед приїздом до Кременчука дізнавався в побратимів загиблого про обставини його смерті.

За їхніми словами, Денис залишався на спостережному пункті, де ніс варту, і загинув під час артилерійського обстрілу. Побратими згадують його як дружнього, ввічливого та приємного молодого хлопця.

«Перед тим, як сюди їхати, я дізнавався в побратимів, які були з Денисом на позиціях, про обставини його загибелі. Так склалося, що хлопці, які перебували з ним на той час, зараз виконують бойові завдання.

Перебуваючи на позиціях, Денис не відійшов зі спостережного пункту, де ніс варту. Під час артилерійського обстрілу він загинув.

Побратими розповідали, що Денис був приємним, молодим хлопцем. Запам’ятали його як дружнього, приємного та ввічливого.

З одного боку, ми щиро співчуваємо рідним, а з іншого — раді, що він повернувся додому. Адже невідомість, коли людина вважається зниклою безвісти, — це дуже важко для рідних.

Тепер рідні мають можливість прийти, провести Героя в останню путь і далі продовжувати цю нелегку боротьбу.

Ми виїхали з напрямку, де зараз перебуває наша бригада, — із Часового Яру. Там щодня тривають запеклі бої. Тому ми продовжуємо боротьбу», — розповів Андрій Вітрів.

Денис Гулько залишиться в пам’яті мешканців Кременчука як добрий і чуйний хлопець. Значна частина його молодого життя була пов’язана з мікрорайоном Раківка, де він навчався та здобував фах.

Депутатка Кременчуцької міської ради Зінаїда Проценко знала Дениса з дитинства. Вона добре знала і його маму, тому звістка про загибель молодого військовослужбовця стала болючою для всіх, хто знав родину. Понад рік мама Дениса чекала на звістку про сина й сподівалася, що він перебуває в полоні.

«Дениса знаю з самого дитинства, адже він проживав у мікрорайоні Раківка, де я виросла. Він молодший за мене на 10 років. Дуже добре знаю його маму — чудова родина.

Просто хороший хлопчик, який нормально ріс, здобував освіту, мав багато друзів. Він був дійсно дуже хорошою, позитивною людиною.

Пішов захищати Україну. На жаль, сталося так, що загинув у районі Костянтинівки, як то кажуть, від прильотів КАБів.

Цілий рік, навіть більше, мама чекала звістки, сподівалася, що він усе ж таки виявиться військовополоненим. Але, на жаль, ми повідомили сумну новину, що Денис загинув на війні... Я не знаю, як це все можна пережити.

Але хочеться сподіватися, що все, що відбувається зараз, дійсно не марно. Що всі ці втрачені життя — і цивільних, і військових — не виявляться марними, і ми таки отримаємо цю довгоочікувану перемогу в дуже сприятливих для нас умовах.

Але, чесно кажучи, дивлячись на те, що відбувається у світі, у це не дуже добре віриться. Проте будемо сподіватися, що все буде набагато краще, ніж зараз.

Я дійсно хочу побажати всім, хто зараз перебуває на фронті й захищає нашу країну, міцності, сил і Божого захисту, щоб усі повернулися додому, де на них чекають і де їх люблять. І щоб у нас усе було добре», — розповіла Зінаїда Проценко.

Ірина — найближча подруга мами загиблого Дениса Гулька. Вона знала хлопця з дитинства й разом із його мамою понад рік чекала на звістку про нього. Жінки сподівалися, що Денис живий і повернеться додому. Проте надії не справдилися.

«Це дитина моєї подруги. Він був доброю, чуйною дитиною. Любив життя, навчався, був добрим. Пішов служити, щоб захищати нашу країну та наших людей.31 січня 2025 року Денис ще виходив на зв’язок. 1 лютого вранці він зателефонував, а ввечері вже не виходив на зв’язок.Ми чекали на нього цілий рік. Я теж чекала, адже завжди була поруч із мамою Дениса. Це моя подруга, найближча подруга. Ми сподівалися, що він не загинув, що він повернеться додому. На жаль, сталося інакше», — розповіла Ірина.

Біля Міського палацу культури кременчужани зустрічали траурну процесію на колінах, утворивши живий коридор на знак пошани до загиблого Героя.

Відспівали Дениса Гулька у Свято-Миколаївському соборі.

Поховали Захисника поруч із побратимами — у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України на Свіштовському кладовищі.

Денис Гулько віддав своє життя за свободу та незалежність України, до останнього залишаючись вірним військовій присязі та своєму народові. Для матері, сестри, друзів, побратимів і всіх, хто знав Захисника, його загибель стала важкою та болючою втратою.

Понад рік рідні жили надією на його повернення. Тепер вони змогли провести Дениса в останню путь. У пам’яті тих, хто його знав, він залишиться молодим, добрим і чуйним хлопцем, який пішов захищати Україну.

Олена Ліпошко

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські