Кременчук 60 років тому: як ганяли за довідками та сварили молодь, яка сиділа на шиї у батьків

29 жовтня 2026 р. 13:26

29 жовтня 2026 р. 13:26

Історична ретроспектива за матеріалами газети «Кременчуцька зоря» від 29 жовтня 1966 року.

З висоти 2026 року минулі десятиліття часто здаються нам монохромними й статичними. Ми звикли сприймати історію крізь сухі довідки, забуваючи, що за ними ховалося живе й строкате життя. Щоб відчути пульс міста шістдесят років тому, зазирнімо в один осінній день — суботу, 29 жовтня 1966 року.

Провідником у минуле стане газета «Кременчуцька зоря». Її сторінки зберегли репортажі з підприємств, розповіді про молодь, дитяче дозвілля та навіть скарги на бюрократію. Кременчук жив виробничими планами, вихованням майбутніх будівників комунізму й повсякденними турботами, які подекуди напрочуд нагадують сучасні.

Цього дня відзначали річницю створення ВЛКСМ — Всесоюзного ленінського комуністичного союзу молоді.

На сторінках газети розмістили світлину ударниці комуністичної праці Людмили Крот, яка працювала на взуттєвій фабриці. Окрему увагу приділили політичній освіті: гурток «Кругозір», за повідомленням журналістів, користувався популярністю. Про це свідчили хороша відвідуваність занять та активність слухачів.

Комсомольський вожак

В одній із публікацій газета розповіла про Едуарда Олійника — секретаря комсомольської організації вагонобудівного заводу. Він користувався авторитетом серед молоді цеху, а його вплив, як писали журналісти, допомагав перевиховувати молодих працівників.

Візковий цех, у якому працював Олійник, тоді був одним із передових.

«Більшість молодих виробників виконують змінні завдання на 100–105 процентів. Багато юнаків та дівчат працюють з правом особистого клейма, дають продукцію тільки відмінної якості», — повідомляло видання.

Комсомольський вожак дбав не лише про трудові досягнення молоді, а й про її дозвілля.

«Часто молоді працівники переглядають спектаклі, кінофільми, беруть активну участь у художній самодіяльності», — йшлося в публікації.

За такі заслуги секретаря комсомольської організації називали людиною із золотими руками.

На шиї у тата й мами

Не всі випускники шкіл, схоже, поспішали ставати до роботи. Принаймні саме таку проблему порушили журналісти «Кременчуцької зорі». Вони дорікали молодим людям, які після отримання атестата не працевлаштовувалися, хоча й відвідували підготовчі курси для вступу до вишів.

У публікації навіть назвали конкретні імена та адреси.

«По вул. Сумській, 65 проживає Людмила Плохая. В цьому році вона закінчила 19-ту середню школу, одержала атестат зрілості. І вважає, що це дає їй право сидіти вдома і байдикувати…»

Далі журналісти згадували Нонну Кудревич, випускницю тієї ж школи, яка також відвідувала курси, та Віктора Радченка, випускника 20-ї середньої школи, який відпочивав після невдалих вступних іспитів.

Автори матеріалу не приховували свого обурення й завершили публікацію повчальним висновком. На їхню думку, молодь і її батьки забули одну із заповідей «Морального кодексу будівника комунізму»: «Хто не працює, той не їсть».

Чотири дні на одержання довідок

Бюрократія дошкуляла містянам і шістдесят років тому. У газеті опублікували лист М. Дудченка із селища Комсомольськ, який розповів про свої поневіряння під час оформлення документів на квартиру.

Чоловікові виділили житло, але для його отримання потрібно було подати довідку про те, що він не має приватного будинку й не перебуває в кооперативній забудові.

Спочатку М. Дудченко звернувся до бюро технічної інвентаризації.

«Півгодини чекаю, і мене беруть на облік для уточнення. Через п’ять днів мені видають потрібну довідку. До того я побував у прибутковій касі, де заплатив 66 копійок за послуги», — писав чоловік.

За іншою довідкою — про неучасть у кооперативній забудові — довелося йти до комунгоспу. І не один раз.

«Перший день простояв у черзі і довідки не діждався. На другий день мені, як кажуть, пощастило. Може тому, що прийшов дуже рано. Так на одержання двох довідок довелося витратити 4 робочих дні», — скаржився автор листа.

Чотири робочі дні, черги та повторні походи по кабінетах — і все заради двох довідок, необхідних для отримання квартири.

Осінні букети, ракети й металобрухт

Газета розповідала й про те, чим жили діти поза шкільними уроками.

У школі №16 влаштували свято золотої осені та провели огляд-конкурс на найкращий осінній букет.

А вихованці дитячої станції юних техніків конструювали діючі моделі. На світлині в газеті юний конструктор Іван Цибульник демонстрував модель ракетної установки на автомобільній базі та модель автоматичної станції «Луна-9», виготовлену гуртківцями.

Тим часом піонери середньої школи №24 долучилися до сільськогосподарських робіт. Протягом місяця вони працювали на полях п’ятого відділку Рокитнянської птахофабрики: збирали кукурудзяні качани після комбайна й овочі, очищали зібрані буряки та моркву.

Були й інші досягнення. Як повідомляла газета, школярі зібрали та здали десять тонн металобрухту.

Такою була «Кременчуцька зоря» 29 жовтня 1966 року: комсомольські активісти, повчання молоді, бюрократичні перепони та дитячі трудові досягнення. За радянськими гаслами й офіційними звітами проступає повсякдення міста — зі своїми правилами, амбіціями, проблемами й турботами.

Нагадаємо, кефір понад план, комунальні скарги й вислання за дармоїдство: про що писала «Кременчуцька зоря» 60 років тому .

Шашлики на ярмарку, болгарські гості й лікування в психоневрологічному диспансері — про що писав Кременчук 60 років тому .

Скарги автозаводців, звукова тінь у кишені та осінній парк: яким був Кременчук 8 жовтня 1966 року .

Олена Синтюрина

Полтавські