«Толік — це світла людина»: у Кременчуці в останню путь провели Захисника Анатолія Авраменка

30 жовтня 2026 р. 11:44

30 жовтня 2026 р. 11:44

Вічна пам'ять!

У Міському палаці культури відбулася церемонія прощання з українським захисником, підполковником Анатолієм Юрійовичем Авраменком.

Труна у морі квітів, стриманий біль побратимів і сльози тих, хто знав його змалечку, — громада проводила в останню путь людину, яка віддала життя за Україну. Попрощатися з воїном пришли його найближчі — рідні, друзі, вчителі, однокласники та жителі міста.

Про військову службу, відданість присязі та бойовий шлях підполковника під час церемонії детально розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков.

Анатолій Авраменко народився 8 січня 1971 року. Навчався у Кременчуцькій гімназії №28. Свій вибір на користь військової справи зробив свідомо, продовживши родинну традицію, адже його батько також був офіцером. Закінчив Тбіліське вище командне артилерійське училище.

На військову службу за мобілізацією був призваний 21 квітня 2025 року, обіймав посаду заступника командира механізованого батальйону з артилерії.

До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі та українському народові.

Досвідчений офіцер загинув 20 жовтня 2026 року під час виконання бойового завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України поблизу населеного пункту Дробишеве Краматорського району Донецької області.

Провести воїна в останню путь зібралися й ті, хто знав його ще школярем — однокласники та вчителі.

Захисника згадує його шкільна подруга Олена:

«Це наша опора була, він нас всіх збирав, скільки років минуло, як ми закінчили школу. Толік — це світла людина. У голові не вкладається і повірити в це дуже важко».

Вчителі Кременчуцької гімназії №28 пам'ятають Анатолія як вихованого, активного та глибоко патріотичного юнака.

Вчителька Леся Євгенівна згадує:

«Вчили його, коли він був у 10 класі. Наскільки він був вихований, освічений, толерантний — справжній офіцер. Дуже гарний, гучний хлопець, і таким же був чоловіком».

Колектив гімназії висловив співчуття матері воїна, Людмилі Миколаївні, а також усій його родині:

«Ми прийшли попрощатися з нашим улюбленим учнем Анатолієм. Це був дійсно дуже хороший юнак — спортивний, активний, ввічливий. Його всі любили. Оскільки тато в нього був військовий офіцер, це вже склалася династія. Ми чекали, що Толя буде військовим. Він пройшов цей шлях достойно. Коли у нього народилися діти, ми всі раділи. Він був чудовим сім'янином, люблячим батьком.

Коли дізналися, що Анатолій пішов служити, розуміли: іншого й бути не могло. Переживали щодня, адже він був на складних ділянках, керував підрозділом у званні підполковника. Це велика втрата для країни і для всіх нас. Всього 55 років — він міг би зробити ще стільки доброго.

Саме головне і хороше хочеться про нього сказати. Хай Царство Небесне йому буде і вічна пам'ять. Ми його дуже любили і продовжуємо любити, якби всі були такі хороші, як він... Спасибі Богу, що ми з ним були поряд і вчили, і він нас вчив, а ми його....», - каже ще одна колишня вчителька Анатолія Людмила Іванівна.

Анатолій Авраменко залишив у смутку дружину Олену, доньку Поліну, сина Антона та матір Людмилу Миколаївну.

Відспівали воїна у Свято-Миколаївському соборі. Вічний спокій Анатолій Юрійович Авраменко знайде на Свіштовському кладовищі — у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Світла пам'ять і вічна шана Герою!

Валерія Попова

Фото авторки

Полтавські