Нарада заради наради: як у Лебедині чиновники імітують турботу про дітей

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Нарада заради наради: як у Лебедині чиновники імітують турботу про дітей

11 вересня 2026 р. 17:54

11 вересня 2026 р. 17:54

У Лебединській громаді місцева влада вкотре продемонструвала майстер-клас із бюрократичного імітування бурхливої діяльності. Перше засідання Координаційної ради із забезпечення права дитини на сімейне оточення перетворилося на парад чиновницького марнославства. Замість вирішення реальних проблем — суцільні літературні штампи, красиві презентації та жодного конкретного результату для дітей.

Паперові успіхи замість реальності

Голова ради Сергій Подолько бадьоро відзвітував про «практичні заходи» та ухвалені програми до 2027 року. При цьому — жодної цифри чи факту: скільки дітей отримали допомогу, скільки кризових сімей супроводжують і де ці послуги реально працюють. Лише суцільна вода і завчені шаблонні заяви посадовців.

Послуги, які лише «можуть» бути

Директорка Центру надання соцпослуг Тетяна Хоменко та запрошені експерти розповідали про пакети допомоги, які тільки «можуть надаватися» в майбутньому. Влада захопилася жонглюванням термінами на кшталт «логіко-структурна модель взаємодії» та «практична імплементація», забувши, що складні слова не годують дітей і не захищають їх від домашнього насильства.

Нульовий вихлоп

Головний підсумок наради — чиновники «обговорили роль» і вирішили ще раз «вивчити потребу» в нових послугах. Тобто навіть не запланували запуск чи фінансування, а просто домовилися подумати про це колись пізніше.

За цією канцелярською ширмою з національних стратегій, згадок міжнародних фондів та «консультативних органів» ховається абсолютна безпорадність. Влада Лебедина проводить наради виключно заради процесу та протокольних фотографій. А тим часом діти громади, які дійсно потребують захисту, продовжують чекати, поки кабінетні діячі награються у «моделі взаємодії» та нарешті перейдуть від порожніх балачок до реальних справ.