«Свій своєму»: чому колишній військовий із Шостки став психологом і досі отримує дзвінки з фронту

23 вересня 2026 р. 17:58

23 вересня 2026 р. 17:58

Повернутися з передової до цивільного життя — це не просто змінити піксель на звичайний одяг. Для багатьох ветеранів це початок нового, не менш запеклого бою — із самим собою, внутрішнім болем утрати та пошуком свого місця в суспільстві. Шосткинець Ярослав Корх пройшов власний шлях від військовослужбовця до фахівця Служби військових психологів. Отримавши службове посвідчення, він продовжує тримати фронт — тепер уже ментальний.

Ярослав добре знає армійські будні зсередини, тому його робота з колишніми та чинними бійцями побудована на абсолютній довірі й відсутності будь-якого штучного пафосу. Для нього кожен, хто пройшов через горнило служби, заслуговує на повагу.

«Для мене це означає продовження моєї роботи, яку я робив у військах. Це робота з хлопцями, з дівчатами, з нашими Героями, бо на мою особисту думку, неважливо, на якій ти посаді був чи які б вчинки не робив в армії — якщо ти одягнув військову форму, то в моїх очах ти вже Герой», — зазначає Ярослав.

Він на власному досвіді відчув, що звільнення зі служби не вирішує всіх внутрішніх проблем. Повісити форму в шафу занадто просто — справжня боротьба починається тоді, коли людина залишається наодинці з цивільною реальністю.

Інститут військової психології свідомо обирає модель роботи, яка разюче відрізняється від класичних медичних кабінетів. За словами Ярослава, тут немає місця лікарняній дистанції чи менторству. Це радше рада, обмін бойовим досвідом і розуміння за принципом «свій своєму».

Сам фахівець поступово здобував необхідні навички: ще під час служби пройшов курс початкового рівня з когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), навчався методам дій під час стресу під час закордонного відрядження у Великій Британії, а зараз продовжує навчання на клінічного психолога в університеті ім. Л Українки.

Однак впровадження ефективної психологічної допомоги у громадах стикається з низкою викликів. Зокрема, існують проблеми з довірою до фахівців через негативний досвід у деяких підрозділах минулих років, де психологів інколи сприймали поверхнево або використовували некоректно.

Окрім того, якісна робота потребує належних умов. Як зазначає Ярослав, фахівця не можна «душити» зайвими паперовими звітами — йому потрібен простір для дій, гідна заробітна платня, соціальні гарантії та підтримка на рівні місцевих програм.

Ярослав Корх проводить вправи з побратимами

Проблеми, з якими звертаються військові та ветерани, різняться залежно від часу, що минув після їхнього звільнення, адже ті, хто щойно зняв піксель, часто гостро переживають нещодавній біль утрати, тоді як ті, хто перебуває в цивільному житті вже довше, стикаються з відчуттям самотності, покинутості чи непорозуміння з боку тилу. Проте левова частка звернень незмінно стосується соціальної адаптації, і попри те, що Ярослав уже працює в іншій якості, міцний зв'язок із бойовими побратимами не обривається, оскільки йому і досі телефонують із фронту — від солдатів до офіцерів — просто заради розмови, що є найкращим підтвердженням того, що його робота в підрозділі була важливою і недаремною.

Важливим кроком для Шостки може стати створення сучасного простору для підтримки ветеранів. Ярослав із великою надією говорить про ініціативу Віталія Ляшка — шосткинського ветерана, який активно долучає фахівців і планує розбудувати в громаді цілісну ветеранську екосистему.

Такий хаб, на думку Ярослава, має стати середовищем, де ветерани зможуть знайти себе, отримати підтримку «рівний — рівному» та уникнути ризиків, пов'язаних із соціальною ізоляцією чи шкідливими звичками.

Ярослав Корх

Психолог наголошує: не можна відокремлювати ветерана від його родини. На фронті кожен військовослужбовець знаходить другу, бойову сім'ю, і повернення додому завжди супроводжується внутрішнім розривом і тугою за тими хлопцями й дівчатами, які залишилися на позиціях.

Щоб уникнути непорозумінь із близькими, потрібен час і відверті розмови. Причому Ярослав радить уникати розмов на болючі теми під впливом емоцій чи алкоголю — справжня відвертість можлива лише в тверезому діалозі, коли людина сама готова відкритися.

А як справляється з емоційним вигоранням сам військовий психолог? Відповідь звучить просто, без зайвої термінології: «Сідаю в машину, включаю музику і матюкаюсь на всіх, та і все» .

Підсумовуючи розмову про суспільство, стереотипи, ставлення до військових і власний шлях, Ярослав Корх виділяє критерій, який вважає визначальним у будь-яких обставинах: «Найголовніше — людяність. Неважливо хто перед тобою, яке в нього звання, які досягнення чи якісь помилки в минулому. Ти перш за все повинен бути людиною».

Сумські