Присвятив військовій справі більше 20-ти років життя: Шостка зустріла “на щиті” Євгенія Черниша

28 жовтня 2026 р. 13:34

28 жовтня 2026 р. 13:34

Сьогодні у Шостці попрощалися із 42-річним захисником Євгенієм Чернишем. Чоловік боронив Україну на Сумському, Харківському, Лиманському, Бахмутському, Покровському та інших гарячих напрямках. Євгеній загинув у липні на Донеччині.

Про це повідомляє міський голова Микола Нога.

Євгеній Миколайович народився 26 листопада 1984 року у селі Машеве Чернігівської області. Зростав дуже винахідливим і кмітливим хлопчиком. Любив грати у футбол, ходити з друзями на річку рибалити та до лісу – по гриби. Під час навчання у середній школі улюбленими уроками Жені були географія та історія, він знав напам’ять назви усіх столиць світу. Після закінчення школи юнак вступив до Шосткинського хіміко-технологічного коледжу на спеціальність «Економіст (2002 рік).

Строкову військову службу проходив у місті Болград Одеської області, в аеромобільно-десантному батальйоні. Сумлінно виконував всі завдання, прекрасно знався на озброєнні та бойовій техніці, неодноразово відзначався командуванням за зразкову службу.

Починаючи з травня 2003 року Євгеній Миколайович своє життя з професійною військовою справою. У своїй військовій частині, де він служив багато років, чоловік був відзначений численними нагородами та подяками. Але найціннішим для нього була повага та високий авторитет серед колег. Він завжди був відданий своїй роботі, справжнім бійцем за справедливість.

У 2015 році він зустрів своє кохання, через кілька років пара офіційно одружилася. Через два роки у подружжя з’явився довгоочікуваний синочок Ілля, якого батько безмежно любив і часто сумував через неможливість приділяти більше йому уваги через робочі справи. після завершення контракту у 2021 році Євгеній вступив до 153 батальйону 117 окремої бригади ТРО – спочатку на посаду інструктора, а після початку повномасштабного російського вторгнення через кілька місяців наш земляк вже виконував обов’язки штаб-сержанта. За позивний обрав собі «Чорний», що співзвучно з прізвищем.

Його дуже цінували та поважали побратими, як людину слова та щирої душі. Кожного разу, коли він дзвонив дружині Каріні, він з великим болем і гіркотою розповідав про полеглих товаришів – втрата кожного з них була для чоловіка особистим горем…

Разом з фронтовими товаришами вони захищали Сумський, Харківський, Лиманський, Бахмутський, Покровський напрямки та інші найгарячіші бойові локації. Втрати особового складу Євгеній проносив «через себе», що позначилося на здоров’ї – все частіше турбували серце та високий тиск. Але незважаючи на все, він до останнього подиху тримав оборону і не покинув свій обов’язок – захищати рідну Україну від ворогів. Любив повторювати: « Хтось же повинен це робити. Я не з тих, хто буде ховатися вдома, я повинен воювати».

Євгеній дуже рідко приїздив додому, але кожна зустріч була сповнена любові, радості та щасливих моментів… У серпні він збирався приїхати у довгоочікувану відпустку і мріяв підкорити з дружиною та сином гори, вперше у житті вдихнути гірське повітря та набратися сил… Але не судилося.

23 липня 2026 року Захисник прийняв свій останній бій. Отримав поранення, не сумісні з життям під час артобстрілу у селі Діброва Донецької області. Останніми словами, які Герой написав дружині за півгодини до смерті, були: «Я дуже втомився. Я не хотів би, щоб ви сиділи самі всі ці роки, я мріяв няньчити наших онуків та жити щасливо до самої старості, а не роками гнити в цій клятій війні, не маючи змоги навіть з’їсти пиріжок чи купити влітку пачку морозива». І зв’язок обірвався назавжди… Шансів врятувати воїна, на жаль, не було.

Штаб-сержант Черниш Євгеній Миколайович, командир 1-го стрілецького взводу 2-го батальйону територіальної оборони в\ч А7045 тривалий час вважався безвісти зниклим. Сьогодні він повертається додому на щиті.

У Євгенія залишилася любляча дружина, з якою він прожив багато років у міцному шлюбі, єдиний синочок Іллюша (йому лише 8), який запам’ятаю тата як справжнього Героя, батьки та сестра.

Йому навічно 42…

Сумські