Шостка в скорботі за добровольцем і єдиним сином у родині Денисом Дольником

28 жовтня 2026 р. 14:00

28 жовтня 2026 р. 14:00

Шосткинська громада поринула в глибоку скорботу, проводжаючи в останній шлях свого земляка, 23-річного капрала поліції Дениса Сергійовича Дольника. Він був єдиним сином у родині, випромінював добро й позитив, а у вирішальний для країни час свідомо став добровольцем і приєднався до об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Трагічна смерть воїна 25 жовтня 2026 року в Житомирі залишила невимовний біль у серцях батьків, побратимів та всіх, хто знав цього щирого й мужнього юнака.
Денис народився 14 жовтня 2003 року в місті Шостка. Він був єдиним сином у родині, найдорожчою дитиною для батьків, чиє життя було сповнене планів, надій і віри в майбутнє. Денис навчався у Шосткинській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 5, де здобув повну загальну середню освіту. Ще в дитинстві захоплювався плаванням, а згодом продовжив навчання у професійно-технічному училищі № 19, де опанував спеціальність газоелектрозварника.

Автор: З Фейсбуку Миколи Ноги

Він був зовсім молодим, і його доросле життя лише починалося. Денис ще не встиг повною мірою реалізувати себе у професії, знайти власний шлях у житті, здійснити всі свої задуми. Він не просто мріяв — він ставив перед собою цілі, будував плани на майбутнє та прагнув досягати більшого.
Денис був людиною великого серця — щирою, доброю, чуйною та надзвичайно турботливою. Він ніколи не залишався осторонь, коли комусь була потрібна допомога, не шкодував власного часу та сил заради інших. Умів віддавати від душі, нічого не вимагаючи натомість. Випромінював позитив, любив жартувати та підняти настрій. Денис мав особливий талант — однією влучною фразою розсмішити всіх навколо до сліз. Поруч із ним було легко, тепло й радісно… Він цінував дружбу, любив спілкуватися з друзями, навіть через відеозв’язок, адже для нього важливими були щирі стосунки та відчуття близькості з дорогими людьми. Його любили й поважали за відкритість, щедрість душі, почуття гумору та готовність завжди бути поруч. Вмів робити життя інших світлішим просто своєю присутністю.

Обіймав посаду поліцейського, мав спеціальне звання капрала поліції. На курсі молодого бійця за ним закріпився позивний «Пиріжок». Історія цього позивного була по-своєму кумедною та водночас дуже промовистою. Денис забирав пиріжки, від яких спочатку відмовлялися інші, а потім ділився ними з усіма, адже голодними були всі. Навіть у непростих обставинах він залишався собою — людиною, яка думала не лише про себе, а й про тих, хто поруч.

За кожним таким спогадом — частинка Денисового життя, його характеру та тих особливих моментів, які назавжди залишаться в пам’яті побратимів. Пояснюючи своє рішення, Денис сказав рідним слова, у яких звучали його рішучість і бажання довести, що він здатний на більше: «Я хочу спробувати себе в цій справі, хочу, щоб ви мною пишалися». Він хотів випробувати власні сили, знайти себе, виправдати довіру найдорожчих людей. Хотів жити, розвиватися, будувати майбутнє. І, без сумніву, його рідним було й назавжди залишиться чим пишатися — його добротою, щирістю, сміливістю та рішенням не залишатися осторонь у складний для країни час.

25 жовтня 2026 року в місті Житомирі життя Дениса трагічно обірвалося.

Неможливо знайти слова, які могли б утішити батьків, що втратили єдиного сина… Неможливо змиритися з тим, що людина, сповнена життя, доброти й планів, пішла так рано. Залишається біль утрати, невимовний сум і безліч спогадів, які відтепер набули особливої цінності. Його земний шлях виявився надто коротким. Але він залишив по собі те, що не зникає з часом, — любов близьких, вдячність людей і світлу пам’ять…

Сумські