Юліана Черватюк про власний сімейний буквар і те, як навчати дітей через емоції і творчість

09 квітня 2026 р. 09:30

09 квітня 2026 р. 09:30

Юліана Черватюк – вчителька початкових класів із понад 20-річним стажем, яка сьогодні працює з найменшими вихованцями Станції юних техніків у Старокостянтинові. Вона не лише навчає дітей, а й створює власні букварі – з авторськими текстами, сімейними історіями та особливою атмосферою.

Її шлях у професії – це історія пошуку, втрат, рішень «проти системи» і великої любові до дітей.

Юліана родом із села Кам’янка на Буковині. Каже, що стати педагогом не було дитячою мрією - але це стало природним продовженням її життя.

Її мама пропрацювала в освіті понад 45 років і була не просто вчителькою, а людиною, яка жила своєю справою.

«Мама не лише навчала — вона співала, виступала, мала неймовірний голос, була керівником фольклорного колективу «Кам’янчанка». Я виросла в цьому середовищі», — згадує Юліана.

Саме мама порадила після 9 класу вступити до Чернівецького педагогічного коледжу. Там Юліана здобула фах учителя початкових класів і хореографа. Перший досвід роботи – також у рідному селі, де вона викладала і як вчителька, і як хореограф.

Згодом здобула вищу освіту за спеціальністю соціальний педагог і практичний психолог.

Після заміжжя Юліана працювала у селі Мамалига на Чернівеччині соціальним педагогом і практичним психологом. Згодом разом із чоловіком, військовим-прикордонником, переїхала до Старокостянтинова, де живе вже близько 16 років і виховує двох діток Олександру та Арсенія.

Тут її шлях у педагогіці починався з пошуку:

«Я ходила в садочки, в управління освіти - просто питала, чи є робота. Хотіла повернутися в освіту».

Юліана працювала у школах - спочатку на заміні, потім за тимчасовими договорами, згодом отримала власний клас.

Саме тоді, каже, вона вперше відчула себе справжньою вчителькою:

«Я відкрилася. Я жила цим класом. Ми разом колядували, святкували, я співала для батьків — і вони плакали. Ми не хотіли розходитись після свят».

Але цей клас довелося залишити — вчителька, яку вона заміняла, повернулася з декрету.

«Це було дуже боляче. Це були мої діти».

Після цього Юліана працювала на різних посадах: викладала окремі предмети, була асистентом учителя. Але стабільності не було.

Переломним став період пандемії: «Я відмовилася вакцинуватися, і мене відсторонили від роботи».

Після початку повномасштабного вторгнення вона повернулася, але вже свідомо вирішила не залишатися у державній системі освіти.

«Серце підказало, що треба зупинитися і піти своїм шляхом. Чоловік завжди був і є моєю найбільшою підтримкою і саме він запропонував спробувати щось нове. І я почала займатися репетиторством».

Юліана почала працювати вдома - спочатку із групами діток, а згодом перейшла повністю на індивідуальні заняття.

Працює з різними дітьми, зокрема з аутизмом і ДЦП.

«Мені казали: чого ти береш усіх? Але я дуже багато навчилася від цих дітей. Я шукала підходи, спостерігала, вчилася разом із ними».

Саме цей досвід став для неї потужною школою педагогіки.

Після чотирьох років роботи вдома Юліана прийняла пропозицію працювати на Станції юних техніків.

«Я зрозуміла, що хочу змін, нового досвіду. Працювати з найменшими, проявляти себе. Вдома, звісно, добре працювати, але з іншої сторони ти завжди у пошуках нових творчих ідей та спостережень».

На Станції юних техніків Юліана працює з дітьми від 4 років.

«Я працюю з дітьми різного віку: від вихованців дитячого садочка до учнів початкової школи. Зараз до мене приходять навіть малюки 4–4,5 років. І, чесно кажучи, це – «золотий вік». У цьому віці діти надзвичайно відкриті до нового: вони уважно слухають, швидко вчаться і мають неймовірну творчу уяву. Іноді вони ще не встигли почути завдання – а вже щось вирізають, клеять, вигадують. Їм не потрібні шаблони, вони творять інтуїтивно. І моє головне завдання – не обмежити цю природну креативність, а допомогти їй розкритися, адже, на жаль, у школі не завжди є можливість це зробити.

«Мені завжди хотілося мати щось своє – продукт, з яким я могла б працювати. Приблизно п’ять років тому я вперше спробувала написати буквар: написала кілька сторінок у Word і відклала. Тоді ще не вистачало ні досвіду, ні терпіння».

Повернулася до цієї ідеї Юліана вже два роки тому – і буквально змусила себе довести справу до кінця.

«Писала ночами: могла працювати до третьої-четвертої ранку. Це був той момент, коли процес настільки захоплює, що ти просто не можеш зупинитися.

Я назвала його новорічно-різдвяним, бо для мене Різдво – особливе, дуже тепле і родинне свято. Я родом з Буковини, і там ці традиції дуже живі: гучні, щирі, з колядками».

У букварі: авторські вірші на кожну букву, колядки та віншування, родинні історії, дитячі спогади.

Юліана Черватюк разом з мамою

Особливу роль у книзі відіграє мама Юліани – вона допомагала редагувати тексти і стала співавторкою.

«На жаль, мама встигла побачити буквар лише в електронному варіанті».

«Це була велика робота. Я не мала досвіду, тому переді мною лежало 5–6 різних букварів – я аналізувала, як краще оформити сторінки, як подати матеріал.

Коли текст був готовий, звернулася до видавництва – у Сумах. Вони допомогли з версткою, дизайном обкладинки, технічними моментами. Але весь зміст – це повністю моя робота».

Перший тираж був дуже невеликий – 10 примірників. Із них Юліана отримала лише 4, бо частина йде до бібліотек через Книжкову палату. Це обов’язкова умова для отримання ISBN.

«Другий тираж – уже 20 примірників – я друкувала для себе, на продаж. Більшість з них розійшлися на Буковині – серед рідних, друзів, знайомих. Навіть ті, у кого діти вже дорослі, брали «на пам’ять» або для майбутніх онуків.

Разом із тим Юліана має ідею залучити меценатів, щоб забезпечити букварями першокласників у рідному селі. Зазвичай, коли пропонує книгу для навчання колегам-педагогам, чує у відповідь: немає грифу МОН.

«Мій буквар – не для всіх. Я створювала його не для міністерства – а для дітей. Для мене важливо зберегти авторське бачення. Я писала так, як відчуваю, як бачу розвиток дитини. Це не просто буквар. Я називаю його сімейним. З ним може займатися не лише дитина, а й мама – дізнаватися нове разом із нею».

Наразі Юліана створює нові тематичні букварі: фруктово-овочевий – про кожен фрукт та овоч : де росте, як використовується, чим корисний; «солодкий» — про десерти, їх історії виникнення; а також персоналізований буквар Василька – для свого племінника, з його словами, звичками, улюбленими речами.

Один примірник новорічно-різдвяного букваря коштує 900 гривень, і це часто викликає запитання. Автор обрала максимально якісний варіант: гарний папір, яскраві ілюстрації.

«Я не хочу здешевлювати продукт, бо він втратить свою цінність. Це кілька років моєї праці, і для мене важливо, щоб книга залишалася якісною. Це більше, ніж просто книга, ця книга про цінність , а не про вартість. Це частина моєї історії, мого дитинства, пам’яті про маму і мого бачення того, як має відбуватися навчання - через інтерес, емоції й творчість».

Юліана переконана, що сучасні діти – інші. Вони більш вільні, відкриті до себе і світу, не бояться проявляти свою думку й емоції. У них менше внутрішніх «рамок», ніж було, наприклад, у нашому поколінні.

«Це діти, які хочуть жити своє життя, а не відповідати чиїмось очікуванням. Вони можуть відстоювати себе, іноді навіть протестувати – але це не про «важкість», це про потребу бути почутими.

Я абсолютно не погоджуюся з твердженням, що з сучасними дітьми складніше працювати. Для мене з ними навіть легше. Просто до кожного з них потрібно шукати підхід – ось і вся складність. Сучасній дитині важливо, щоб її розуміли, чули і приймали.

Коли дитині дають можливість проявлятися, розкриватися – вона дуже швидко розвивається, показує свій потенціал. Але якщо її постійно обмежувати, заганяти в рамки «так не можна», «так неправильно» – тоді виникає спротив.

Сучасні діти – це більше про можливості. Це діти з великим потенціалом. Якщо їх підтримати, не обмежувати, а направляти – вони можуть досягати дуже багато».

«Батьки теж змінюються. Молоде покоління батьків уже інше – більш відкрите, більше цікавиться розвитком дітей, шукає підходи. І це дуже важливо.

Я завжди кажу: щоб зрозуміти дитину, спочатку варто зрозуміти себе. Коли є це розуміння – тоді і дитині легше розвиватися, розкривати свої здібності».

Сьогодні Юліана Черватюк – це приклад педагога, яка не боїться змінювати правила гри. Вона працює з дітьми, пише книги, шукає нові підходи – і головне, залишається собою. І нагадує всім дорослим і дітям: життя дуже коротке, щоб жити не своїм життям.

«Я роблю те, що відгукується», — каже вона і додає, що від цього цілком щаслива.

Хмельницькі