За день — до півтори тисячі банок каші: як шкільна їдальня у Чорниводах стала волонтерським хабом

21 квітня 2026 р. 15:20

21 квітня 2026 р. 15:20

Надійний тил Чорнивідської громади

Удень — уроки і дитячі голоси, увечері — запах свіжої випічки і робота без зупину. У Чорнивідській гімназії шкільна їдальня давно стала місцем, де готують не просто страви — тут щодня тримають тил для тих, хто на передовій.

Ця робота тримається на людях, які не звикли стояти осторонь. Серед них — вчителька початкових класів Жанна Кльоц.

Урок патріотизму — не теорія, а власний приклад

Жанна Кльоц понад 20 років присвятила педагогіці, працюючи вчителем початкових класів у Чорнивідській гімназії. Вона навчає дітей не лише грамоті, а й тому, як любити свою країну та допомагати її захисникам.

— Сьогодні ми розмальовуємо велику вишиванку-оберіг. До Дня вишиванки вкладемо її в посилку для захисників: згорнемо у сувій, перев’яжемо стрічками. Це — захист від усього злого, — розповідає пані Жанна Кльоц. — Взагалі діти люблять малювати для військових, пишуть їм «дякую».

І якщо в першій половині дня пані Жанна — вчителька, то після уроків — волонтерка, учасниця ініціативної групи «Чорнивідські господині», яка виникла у селі на початку повномасштабного вторгнення.

Від мішка борошна до тисяч банок

Усе почалося в перший четвер великої війни. Тоді вчителі збиралися на подвір’ї, готуючись приймати переселенців. Плели сітки, але відчували: треба робити більше. Почали з печива.

Жанна Кльоц Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

— Купили мішечок борошна, пару пачок маргарину… Його вистачило зовсім ненадовго, — згадує Жанна Кльоц. — Сьогодні ж ми вийшли на інший рівень: за день можемо закрити до півтори тисячі банок каші з м’ясом.

Це вже справжнє виробництво, де кожен має свою «лінію»: одні місять тісто, інші готують м’ясо, треті фасують. Допомагають усі: місцеві фермери, мисливський колектив, автотранспортний цех. Долучаються навіть односельці, які зараз працюють за кордоном.

Дитячі 15 тисяч гривень на «енергію перемоги»

Особлива гордість громади — їхні діти. Вони не просто спостерігають, а працюють пліч-о-пліч із дорослими.

Михайло Дідора Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

— Я вважаю, що допомагати військовим мають усі — і дорослі, і діти. Бо саме вони нас захищають і дають можливість жити, вчитися, відпочивати. Мій тато теж був на війні, тому я розумію, як це важливо — підтримувати захисників, — говорить Михайло Дідора. — Я вдячний ЗСУ і теж намагаюся бути корисним: допомагаю у школі, готую разом з усіма передачі для військових. Думаю, що чим більше людей долучаться, тим швидше буде перемога

Нещодавно школярі провели ярмарок і зібрали 15 тисяч гривень. Ці гроші одразу спрямували на закупівлю горіхів і сухофруктів для енергетичних батончиків.

— Хлопці дуже просять ці батончики, особливо на передові позиції («скиди»), куди не може доїхати жодна логістика. Такий батончик у кишені — це часто єдина підтримка для воїна, — каже вчителька Юлія Мельничук.

Найвища нагорода — не грамоти, а шеврони

У гімназії є особлива кімната. Вона прикрашена підписаними прапорами та шевронами, які приходять поштою як «привіти» з фронту. Для волонтерів це цінніше за будь-які офіційні відзнаки.

Юлія Мельничук Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

— Буває, приходиш додому без сил, — ділиться Юлія Мельничук. — Але відкриваєш телефон, а там відео від хлопців: «Дякуємо, отримали». І розумієш: усе не дарма. Ми тут — їхній тил.

Жанна Кльоц згадує випадок, який розчулив усіх до сліз: військовий записав відео з кабіни машини, де віз торбинку з подрібненим печивом — тим, що не витримало дороги, але стало найсмачнішим нагадуванням про дім.

Мрія про велике кіно

«Чорнивідські господині», яких бійці жартома й з любов’ю називають «відьмочками», мріють, що після Перемоги змонтують усі надіслані відео в один великий фільм. Це буде історія про те, як маленьке село стало великою силою.

А поки що майже щовечора в їдальні знову закипає робота. Бо, як кажуть у Чорниводах: «Ми не чекаємо на вдячність. Навпаки — це ми вдячні нашим захисникам за їхню службу. І наша робота тут — спосіб цю вдячність показати. Кожен допомагає по-своєму. Хтось донатить грішми, хтось приносить продукти, а хтось мусить їх зібрати до купки і виготовити продукцію. Ну от це ми, це чорнивіцькі господині.».

Хмельницькі