Ми не думали, що ця біда повернеться: у Городку вшанували пам’ять загиблих у Другій світовій війні

08 травня 2026 р. 16:19

08 травня 2026 р. 16:19

Пам’ятний захід

Пам’ять про полеглих живе не лише у фотографіях на Стелах Героїв сучасної російсько-української війни. Вона живе й у спогадах про іншу війну, яка так само залишила болючий слід у тисячах українських родин. 8 травня у Городку біля Обеліску Слави відбувся пам’ятний захід до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

До меморіалу прийшли представники влади, керівники ветеранських організацій, школярі та жителі громади, аби вшанувати пам’ять тих, чиї життя забрала одна з найстрашніших трагедій в історії людства. Цього дня тут згадували не лише історію, а й свої родинні втрати.

— Мій дідусь воював, але, дякувати Богу, повернувся живим. А от два брати моєї бабусі — Василь і Павло Галецькі із села Великий Карабчіїв — згоріли в танку. Бабуся все життя повторювала ці слова: «Мої братики згоріли в танку», — розповідає Надія Касіяник. — Ми ніколи не думали, що така біда знову повернеться на нашу рідну землю. І цей день — він не святковий. Ми зустрічаємо його зі скорботою, зі сльозами на очах. Український народ дуже багато витерпів, поклав своїх найкращих синів і дочок, щоб була перемога над нацизмом.

Надія Касіяник Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

Ще одна історія, озвучена під час пам’ятного заходу, — про особисті втрати, які війна залишила у родинах мешканців громади на десятиліття. Оксана Харкавлюк згадує свого дідуся, який не повернувся з фронту, хоча до завершення війни залишалося зовсім небагато.

— Мій дідусь загинув у Другій світовій війні вже після визволення України, під Будапештом. Бабуся все життя більше не виходила заміж. Вона дуже його любила, сама виховала доньку, потім внуків. І дуже хочеться, щоб у цей день пам’ятали про тих, хто свого часу звільняв нашу землю від загарбників. Зараз у нас знову війна, і хочеться вірити, що так само, як ми пам’ятаємо ветеранів Другої світової, колись пам’ятатимуть і наших сучасних захисників, — поділилася Оксана Харкавлюк.

Оксана Харкавлюк Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

Подібний біль через втрату батька проніс через усе життя і полковник у відставці Віктор Коваль.

— На Сандомирському плацдармі загинув мій батько. Мені було лише чотири роки. Я не знав, що таке батьківська ласка. Час іде, ми старіємо, молоде покоління приходить на зміну. Але я думаю, що поки ми живі, ми не забудемо тих, хто загинув у цій війні. Їхня пам’ять житиме в наших серцях, — сказав він.

Віктор Коваль Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

Для молодого покоління участь у таких заходах — це можливість не просто дізнатися про історичні події з підручників, а й відчути їх через особисті історії земляків.

— Такі дні треба знати, пам’ятати, розповідати про них у школах. Не можна забувати старших. Люди, які не знають своєї історії, як нація можуть просто перестати існувати. Тому всі мають про це пам’ятати, — каже Олександр Комарніцький, учень Городоцького ліцею №1.

За офіційними історичними даними, у роки Другої світової війни Городоччина втратила близько 3 тисяч людей. У братській могилі під Обеліском Слави у Городку спочивають близько 300 солдатів. І за кожною з цих цифр — людське життя, родина та біль, який не стирається часом.

Хмельницькі