Жителька Городка відзначила 90-річчя. Яке бажання загадала Агнія Лизун у свій день народження

19 травня 2026 р. 16:16

19 травня 2026 р. 16:16

Поважний ювілей

19 травня у Городку свій поважний 90-річний ювілей відзначила Агнія Андріївна Лизун. Із визначною датою довгожительку привітали рідні, колишні колеги та представники влади.

Дитинство і молодість

У будинку із затишним подвір’ям на вулиці Лізи Чайки мешкає велика родина. В одному домі — чотири покоління. Найстарша у родині — Агнія Андріївна Лизун. Народилася вона в росії, у Пермському краї, проте більшу частину свого життя прожила в Україні, присвятивши себе родині й праці.

— Змалку я дуже тяжко перехворіла на грип. Була така слабка, що навіть ложку не могла втримати. Усе літо пролежала. Мама возила мене до церкви, купала, доглядала мене. Саме вона поставила мене на ноги, — розповідає про непрості дитячі роки Агнія Андріївна.

Згодом дівчина одужала, закінчила школу та вступила до лісотехнічного технікуму в Кунгурі. Після навчання працювала у Казахстані, де й познайомилася з майбутнім чоловіком Володимиром, з яким прожила 70 років.

У 1959 році молоді спеціалісти приїхали працювати на Городоччину. Спочатку мешкали у селі Стара Пісочна.

— Батько привіз маму з Казахстану. Вона після технікуму працювала там за направленням, займалася обробітком землі. Тато приїхав із Миколаєва після училища, працював трактористом. Там вони й познайомилися. Певний час мама навіть їздила на тракторі, а згодом перейшла працювати на кухню, — розповідає донька Галина Римар.

Робота на заводі

Пізніше родина переїхала до Городка. Там Агнія Андріївна влаштувалася на цукровий завод, де відповідала за велику газову піч. За роки сумлінної праці жінка заслужила авторитет серед колег.

Рідні досі згадують, як колеги майже всім колективом вітали її із 55-річчям. І через 35 років у день 90-річчя подруги також не забули про ювілярку.

— Вона завжди була неймовірно працьовитою і відповідальною. Багато років пропрацювали разом, а сьогодні прийшли привітати її з таким поважним віком і згадати колишні часи, — ділиться колега Лідія Саловська.

— Ми дружимо вже дуже давно, разом працювали понад 35 років. Навіть після виходу на пенсію не втратили зв’язок, щороку вітаємо одна одну зі святами. Вона дуже добра і доброзичлива людина, мабуть, саме це нас і зблизило, — додає Ганна Марчук.

— Я трохи менше з ними пропрацювала, але в колективі у нас завжди були чудові стосунки. Ми ніколи не сварилися. Колектив був невеликий, але дуже дружний, тому ми поважали і поважаємо Агнію Андріївну досі, — зазначає Любов Бура.

Родинне тепло та біль розлуки

Привітали довгожительку і представники місцевої та обласної влади. Теплі слова та подарунки іменинниця отримала від депутата Хмельницької обласної ради Володимира Поворозника та голови місцевої ветеранської організації Оксани Харкавлюк.

У свої 90 років пані Агнія зберігає оптимізм, активно слідкує за новинами та понад усе чекає на скорішу перемогу і мир в Україні. Не будучи українкою за походженням, вона стала справжньою патріоткою. Рідні з усмішкою розповідають: хоч бабуся інколи й вживає суржик, але все ж таки спілкується українською мовою.

Та найбільший біль родини сьогодні — двоє синів ювілярки. Вони ще за радянських часів переїхали до росії й нині, через війну, позбавлені можливості підтримувати нормальний зв’язок із матір’ю та сестрою.

— Це наш спільний біль. Але я, мої діти й онуки всіляко опікуємося мамою. У нашій сім’ї панує атмосфера тепла і турботи. Саме мама навчила нас доброти й чуйності. Вона завжди була люблячою матір’ю, виростила дітей, допомогла виховати онуків і правнуків. Її материнське серце неможливо переоцінити, — зазначає Галина Римар.

Велика родина

Сьогодні Агнія Андріївна — багата мама й бабуся. Вона має трьох дітей, вісім онуків і дев’ять правнуків. Ювілярка продовжує підтримувати зв’язок із вірними подругами-колегами та з надією дивиться у майбутнє, сподіваючись, що її бажання збудеться — відсвяткувати ще не один день народження під мирним українським небом.

Хмельницькі