Громада вшанувала пам'ять захисників Сергія Токаря та Віталія Косовського

04 червня 2026 р. 11:24

04 червня 2026 р. 11:24

На знак подяки за захист

4 червня городоччани вшанували пам’ять своїх земляків — Сергія Токаря та Віталія Косовського, які віддали життя за Україну.

На площі Героїв Майдану після загальнонаціональної хвилини мовчання та виконання Державного Гімну України згадували життєвий шлях військових, чиї життя забрала війна.

— Вшанування пам’яті воїнів у річниці їхньої загибелі — це традиція, яка існує в нашому місті вже другий рік. Цього разу захід співпав із Днем пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії. Тому ми запросили також дітей, хоча зазвичай цього не робимо, адже вважаємо, що попри війну вони мають мати щасливе дитинство, — зазначила директорка Городоцького міського будинку культури Оксана Походонько.

Пам’ять про загиблих захисників Городоччини у громаді бережуть не лише під час щоденних хвилин мовчання та пам’ятних заходів. У центрі Городка встановлено Стелу пам’яті «Це моє небо. Це моя земля» з фотографіями полеглих воїнів громади.

На підтримку родин військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти, під час 60-ї акції «Зниклі безвісти — не означає забуті» відкрили інсталяцію «Серце надії». Вона нагадує про тих, хто досі чекає звістки від своїх рідних і продовжує вірити в їхнє повернення.

Історія Сергія Токаря

Сергій Токар народився у селі Нестерівці на Дунаєвеччині. Згодом родина переїхала до Великого Карабчієва Городоцької громади, де він закінчив школу. Освіту здобув у Вінницькому транспортному коледжі та Донецькому фінансово-економічному університеті.

Військову справу опанував за кордоном, взявши приклад із батька, який також служив у Збройних Силах України. На фронті Сергій Токар був командиром розвідувального відділення розвідувальної роти.

Наприкінці 2023 року за успішне виконання бойового завдання та порятунок пораненого побратима, якого виніс із поля бою на собі, воїн отримав відзнаку «Золотий Хрест».

Сергій Токар помер 4 червня 2024 року в одному з лікувальних закладів Дніпра від важких поранень, отриманих під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку. Йому було 28 років.

Поховали військовослужбовця 8 червня 2024 року в рідному селі Нестерівці . У нього залишилися батьки та брат.

Прощалися з загиблим Героєм 8 червня 2024 року у селі Нестерівка. Автор: Надія Касіяник

Віталій Косовський, позивний «Зевс», народився 28 червня 1990 року у Купині в багатодітній родині. Після закінчення школи здобув фах штукатура у Городку. Згодом переїхав до Хмельницького, де разом із дружиною виховував доньку та сина. Працював закрійником, любив рибалку і часто приїжджав до рідного села.

До лав Збройних Сил України був призваний у лютому 2023 року. Служив командиром взводу 3-го відділення 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Виконував бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках.

У червні 2024 року під час боїв на Донеччині зв’язок із ним обірвався. Понад рік родина сподівалася, що Віталій живий. Однак згодом результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель. У липні 2025 року захисника поховали на кладовищі у рідному Купині .

Віталію Косовському назавжди залишиться 33 роки. У нього залишилися матір, дружина, двоє дітей, сестри та брати.

Рідні прощаються з Віталієм Косовським. Фото: Городок.City Автор: Маріанна Шкаврон

Хмельницькі