На Хмельниччині попрощалися з п'ятьма захисниками

11 червня 2026 р. 14:12

11 червня 2026 р. 14:12

На щиті повернулися Андрій Яворський, Олександр Білецький, Петро Пиналюк, Михайло Серветнік та Ігор Басюк.

У середу, 10 червня, на Шепетівщині провели в останню дорогу захисника Андрія Яворського , який понад півтора року вважався зниклим безвісти.

Як повідомили у громаді, його життя обірвалося 10 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Андрій Яворський народився 15 серпня 1987 року в селі Городище. Згодом разом із родиною переїхав до Шепетівки, де навчався у навчально-виховному комплексі №2.

Після проходження строкової служби у 2005 році чоловік продовжив військову кар'єру за контрактом. Повернувшись до цивільного життя, працював у різних сферах. Захоплювався спортом, зокрема важкою атлетикою.

«Найбільшою цінністю для Андрія завжди була родина. Він безмежно любив батьків, дорожив теплом рідного дому», - згадують про захисника у громаді.

До лав Збройних сил України Андрія Яворського мобілізували 8 вересня 2024 року. Він служив навідником механізованого відділення у складі 33-ї окремої механізованої бригади, боронячи Україну на східному напрямку. Як нещодавно підтвердила ДНК-експертиза, своє останнє бойове завдання захисник виконав 10 листопада того ж року.

Андрію Яворському навіки залишиться 37…

Цього ж дня в останню земну дорогу у Новодунаєвецькій громаді провели захисника Олександра Білецького . Як повідомляють у селищній раді, воїн загинув 3 червня 2026 року.

До Дунаєвець захисник із матір'ю переїхав нещодавно, рятуючись від війни.

«Приїхав сюди не за власним бажанням, а рятуючи найдорожче — життя, матір, надію на мирне завтра. Тут він почав будувати нове життя, зустрів кохану Юлю, з якою нещодавно лише одружився, і в ній він знайшов підтримку, справжнє кохання, людське тепло, - розповіли у Дунаєвецькій селищній раді. - Він був людиною, яку поважали й цінували всі, хто його знав. Добрий, щирий, відвертий, завжди готовий підтримати, допомогти, сказати добре слово. Мав багато друзів, бо умів бути справжнім — чесним у словах, надійним у вчинках та відкритим у спілкуванні. Усе, за що брався, виконував сумлінно та ідеально, вкладаючи у справу не лише сили, а й душу. Він не обирав війни, але мужньо виконав свій військовий та чоловічий обов'язок перед державою та народом».

Поховали Олександра Білецького на кладовищі селища Дунаївці. Тепер йому назавжди 35…

Цього ж дня, 10 червня, на Ярмолинеччині попрощалися з Петром Пиналюком , який «на щиті» повернувся до рідного дому через понад півтора роки очікувань. Як повідомляють у громаді, зв'язок із ним обірвався 28 листопада 2024 року.

Петро Пиналюк народився 16 вересня 1980 року в селі Соколівка. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення місцевої школи здобув фах будівельника в одному з професійних навчальних закладів Хмельницького. Згодом повернувся до рідного села, працював у місцевому господарстві, проходив строкову військову службу, а пізніше трудився на різних роботах та їздив на заробітки, забезпечуючи свою родину.

До лав Збройних сил України чоловік доєднався у 2024 році.

Попрощатися із воїном прийшли жителі Ярмолинецької громади. Люди зустрічали траурний кортеж навколішки, віддаючи останню шану своєму землякові.

Поховали Петра Пиналюка на кладовищі у рідному селі Соколівка.

Йому назавжди 44 роки…

На Волочищині в останню дорогу провели захисника Михайла Серветніка. Як повідомили в громаді, зв'язок із військовослужбовцем обірвався 23 жовтня 2024 року.

Михайло Серветнік народився 1 травня 1983 року у Волочиську. Згодом разом із родиною переїхав до Львова, де навчався у школі. У 1999 році сім'я повернулася на Хмельниччину та оселилася в селі Бальківці. Після закінчення Волочиського професійно-технічного училища чоловік здобув фах столяра.

У 2004 році Михайло створив власну родину. Працював на підприємствах громади, зокрема на заводі «Волочиський цегельник», а з 2018 року — в компанії «Агробізнес».

До лав Збройних сил України чоловік доєднався 22 квітня 2024 року. Він став на захист країни та виконував бойові завдання на Курському напрямку.

Йому назавжди 41 рік…

Днем раніше, 9 червня, Нетішинська громада провела в останню дорогу захисника Ігоря Басюк а , який понад два роки вважався зниклим безвісти.

Як повідомили в громаді, після проведення ДНК-експертизи стало відомо, що останнє бойове завдання стрілець-снайпер виконав наприкінці 2023 року. Загинув воїн 16 грудня на Запорізькому напрямку.

Ігор Басюк народився 29 квітня 1976 року в селі Печиводи на Славутчині. Згодом разом із родиною переїхав до Нетішина. Тут навчався у школі №1, здобув професію електрозварника в професійному ліцеї та пройшов строкову військову службу. Працював на підприємствах міста й за кордоном, а перед мобілізацією був слюсарем-сантехніком комунального підприємства «ЖКО».

До лав Збройних сил України чоловік доєднався 9 серпня 2023 року. Він виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку, де разом із побратимами обороняв українські позиції поблизу Оріхового, Роботиного, Малої Токмачки, Комишувахи, а востаннє — біля Новопрокопівки.

Ігорю Басюку навіки залишилося 47…

Хмельницькі