Від ярмарків князя Острозького до гамірної Ринкової площі: як торгівля творила Старокостянтинів

29 липня 2026 р. 13:27

29 липня 2026 р. 13:27

26 липня в Україні відзначали День працівників торгівлі. Про те, як зароджувалися ярмарки у Старокостянтинові та чому саме вони стали поштовхом для розвитку міста, розповідає співробітниця Старокостянтинівського історико-краєзнавчого музею Світлана Сусугурова.

За її словами, перше право на проведення ярмарків майбутній Старокостянтинів отримав ще до свого офіційного заснування. 26 березня 1561 року князь Костянтин Костянтинович Острозький одержав із королівської канцелярії дві грамоти: одну — на заснування в Колищенцях міста з правом проводити ярмарки й торги, другу — на надання Магдебурзького права.

На той час Колищенці були не звичайним селом, а торговельно-ремісничим осередком, який сформувався завдяки господарському розвитку краю. Надані привілеї лише зміцнили його становище та прискорили перетворення на місто. Недарма в грамоті про Магдебурзьке право є слова «до розширення оного місця» — вони свідчили про намір зробити поселення важливим економічним центром.

Князь Острозький обрав це місце не випадково. Нове місто мало закрити шлях кочовим племенам на Волинь і до Польщі та водночас стати торговельним центром на одному з відгалужень Чорного шляху, яким каравани прямували до Західної Європи.

Місто швидко розросталося. Сюди переселялися шляхта, ремісники, торговці та селяни. Його серцем стало перехрестя вулиць Меджибізької та Олександрівської — ринкова площа, де від самого заснування проводили великі ярмарки.

Торгували тут не лише продуктами харчування. На продаж привозили зерно, м'ясо, мед, віск, шерсть, овчину, шкіру, пряжу, солод, волів, коней, овець і свиней. Основними товарами для експорту з маєтків князя Острозького були збіжжя, продукти лісу, віск, попіл і риба. Попіл, який широко використовували в ремеслах, сплавляли Віслою до Гданська. Звідти ж до маєтків князя привозили вино, овес для коней, меблі та різноманітні предмети побуту.

Господарства Острозького були відомі також розведенням коней. На степових просторах випасалися величезні князівські табуни, а гон волів із Волині та Поділля був настільки масштабним, що ще у 1532 році маршрути перегону худоби довелося визначати законодавчо.

Розвивалися й інші галузі господарства. Зростала кількість пасік, активно працювали рибні господарства. У люстрації 1545 року згадуються ставки на Случі — Кузьминський, Чернелівський, а також водойми в Росолівцях і Чернятині. За межі краю вивозили віск і рибу, а з північної частини Волині — ліс, бобрів та хутро.

Усе це стимулювало розвиток ремесел. Попит на вироби зі шкіри сприяв поширенню кушнірства, лимарства та шевства, розвиток скотарства забезпечував ремісників сировиною, а потреби господарства — роботою ковалів, столярів, теслів, сідлярів і гончарів. Саме тому Старокостянтинів швидко став одним із важливих ремісничих центрів краю. За реєстрами поборів, у 1570 році тут налічувалося 105 ремісників і 14 їхніх товаришів, а в 1577 році — 82 вуличні ремісники.

На думку дослідників, саме розвиток торгівлі, ремесел і господарства сприяв появі міщанського стану, цехових статутів та Магдебурзького права. Найбільше від цього виграв торговельний капітал, серед представників якого були як українські, так і єврейські купці.

Як зазначав краєзнавець Микола Зуць, у Старокостянтинові проводили вісім ярмарків на рік. Найбільші відбувалися 20 травня, 15 серпня та 30 листопада, а також 1 січня, 7 квітня, 12 червня і 1 жовтня. На них продавали тканини, сільськогосподарську продукцію, домашню птицю, худобу, коней, свиней та різноманітний господарський реманент. Крім внутрішньої торгівлі, місто вело й зовнішню. Зокрема, місцеві жителі займалися відгодівлею свиней, яких великими гуртами продавали до Варшави.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття діяв спеціальний ярмарковий збір — по дві копійки з кожного коня. Ці кошти спрямовували на ремонт і утримання доріг до Старокостянтинова. Водночас влада була змушена розв'язувати й інші проблеми: у ярмаркові дні вузькі вулиці міста були переповнені кінним транспортом, а після завершення торгів їх доводилося очищати від сіна, сміття та гною. Саме тому неодноразово порушували питання про скорочення кількості ярмарків або перенесення частини з них до навколишніх сіл.

Центральна площа міста, 60-ті роки

Надзвичайно яскраво атмосферу старих ярмарків описав уродженець Старокостянтинова, ветеран Другої світової війни Михайло Ботін у книзі «Старокостянтинів — моя батьківщина». Він згадував Ринкову площу як справжній торговельний центр міста, переповнений крамницями, лотками та продавцями.

Особливо запам'яталися йому ярмаркові дні, коли до міста з'їжджалися мешканці Пашковець, Грибенинок, Чернятина, Воронковець, Григорівки та інших сіл. Тут торгували кіньми, худобою, птицею, точилися запеклі торги між селянами й циганами, а хлопчаки мріяли купити льодяники-свистульки чи жерстяні сопілки.

Після завершення ярмарку, згадував Михайло Ботін, над площею ще довго тримався запах прілого сіна, кінського гною, оселедців і дьогтю, а ввечері всі роз'їжджалися по своїх селах і слобідках — Закузьминській, Заслуцькій та Новоміській.

Ярмарок на міській площі біля кінотеатру. 1965 р.

Коли ж він приїхав до Старокостянтинова у 1960–1970-х роках, місто було вже зовсім іншим. На місці колишньої Ринкової площі з'явилися кінотеатр «Мир», будівлі вузла зв'язку, будинок побуту, універмаг, нові багатоповерхівки. Вулиці стали асфальтованими й освітленими, завершилася газифікація, активно розвивалося автобусне сполучення.

Історія старокостянтинівських ярмарків — це значно більше, ніж історія торгівлі. Це історія народження міста, розвитку його економіки, ремесел і підприємництва, які протягом століть формували обличчя Старокостянтинова.Такий варіант зберігає практично всі ключові історичні факти, але читається як сучасна журналістська стаття, а не наукова публікація.

Хмельницькі