вологість:
тиск:
вітер:
Соняшники для загиблих, голуби для зниклих безвісти: у Городку провели пам’ятну акцію
29 серпня 2026 р. 22:23
29 серпня 2026 р. 22:23
Родини, які втратили, і родини, які чекають
29 серпня у Городку вшанували загиблих захисників і підтримали родини військових, які зникли безвісти. Учасники поклали соняхи до Стели пам’яті, прикріпили блакитних голубів до «Серця надії» та помолилися за воїнів.
Жодної звістки немає
Четвертого вересня мине рік, відколи родина Віктора Кінчика отримала повідомлення про зникнення його брата Володимира. Відтоді рідні не мають підтвердженої інформації про те, що з ним сталося.
— Командування говорило, що він нібито загинув, але жодних доказів не надало. Тому ще є надія, що він міг залишитися на тій території, бо фронт уже трохи посунувся. Чекаємо, сподіваємося і молимося. Хай би всі повернулися. Дай Боже, — говорить Віктор Антонович.
Майже три роки чекає на звістку про свого дядька Катерина Боднар. Олександр Гуляк служив у 33-й окремій механізованій бригаді. Востаннє він зателефонував рідним 28 серпня 2023 року.
— Вчора було рівно три роки, відколи він востаннє нам подзвонив. Я сподіваюся, що цей дзвінок не був останнім. Він телефонував і дуже сильно плакав. Ніби щось відчував. Шостого вересня нам принесли повідомлення, що першого вересня він зник безвісти. Відтоді жодної звістки немає. З бригадою ми зв’язку не маємо і до цього часу просто нічого не знаємо, — розповідає Катерина.
Зараз, каже жінка, вона робить те, що може: не дає забути про свого дядька. Тому долучається до заходів на підтримку зниклих безвісти та бере участь в акціях, присвячених українським захисникам. Вранці 29 серпня Катерина разом з іншими городоччанами бігла у всеукраїнському забігу «Шаную воїнів, біжу за Героїв України».
— Такі заходи дуже важливі, особливо коли приходить багато людей. Під час забігу я бачила молодь, людей із прапорами. Вони усміхалися, підтримували одне одного. Від цього було тепло. А акції на підтримку зниклих безвісти особливо потрібні їхнім родинам. Коли я сюди приходжу, мені стає морально легше і спокійніше. На жаль, це єдине, що я можу зробити для свого дядька , — каже жінка.
Віктор Кінчик і Катерина Боднар були серед родичів військових, які 29 серпня прийшли на центральну площу Городка. Разом із ними зібралися сім’ї загиблих захисників, ветерани, дружини військових та учасники ранкового забігу.
Цього дня у громаді поєднали дві пам’ятні події . 29 серпня в Україні відзначають День пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Наступного дня, 30 серпня, в Україні та світі згадують людей, які зникли безвісти.
Голуби на «Серці надії»
Знаком підтримки людей, які вже місяцями або роками не мають звістки про своїх близьких, стали блакитні голуби. Їх ліцеїсти прикріпили до інсталяції «Серце надії» у центрі Городка. Анна Красуцька пояснює: голуби символізують єдність людей у підтримці військових та їхніх родин.
— Сьогодні дуже важливий день для нашої громади. Ми пам’ятаємо про зниклих безвісти героїв. Голуби, які ми прикріпили, означають нашу єдність. Вони показують, що ми всі об’єднуємося у підтримці військових, на яких чекають удома, — говорить Анна.
Про необхідність підтримувати родини, які живуть у невідомості, говорить і Роман Циганчук, який нині очолює відокремлений підрозділ громадської організації «Спілка ветеранів, військовослужбовців та членів їхніх родин» у Хмельницькій області.
— Сьогодні ми згадуємо загиблих хлопців і підтримуємо родини зниклих безвісти. Ці родини мають знати, що вони не самі, що ми поруч і будемо їх підтримувати. Вони повинні зберігати надію на повернення хлопців. Дай Боже, щоб усі вони були живими й здоровими. Ми будемо разом із рідними, доки їхні військові не повернуться, — говорить Роман Циганчук.
Соняхи на згадку про загиблих
Цього дня на площу городоччани прийшли із соняхами. Ця квітка стала символом Дня пам’яті захисників України після подій під Іловайськом у серпні 2014 року. Тоді російські війська обстріляли колони українських військових під час їхнього виходу з оточення. Багато бійців загинули серед соняшникових полів Донбасу. В память про них і всіх полеглих воїнів, учасники акції поклали соняхи до Стели пам’яті «Це моє небо. Це моя земля», на якій розміщені портрети загиблих захисників із Городоцької громади.
— Сьогодні дуже важливий день пам’яті. Я вшановую свого чоловіка і хочу віддати шану кожному загиблому захиснику та захисниці. Вони віддали найважливіше і найцінніше — своє життя. Сьогодні кожна мама, кожен батько, дружина та діти згадують своїх найближчих. Тому треба пам’ятати й цінувати цей день, як і кожен день, коли ми вшановуємо близьких людей. Дякую всім, хто долучається до таких акцій. Де б ми не були, пам’ять про них завжди залишається з нами, — сказала Діана Пєлєшенко.
«Ми маємо знати прізвища наших захисників»
Так в одному просторі зустрілися дві реальності війни. Одні родини прийшли згадати тих, кого вже поховали. Інші — нагадати про військових, доля яких досі невідома. Як зазначила секретар Городоцької міської ради Олена Гріх, саме тому у громаді вирішили об’єднати дві пам’ятні події.
— Сьогодні на площі зібралися родини, які чекають, і родини, які втратили. Їх прийшли підтримати дружини військових, які зараз воюють, а найголовніше — наші ветерани. І дякую всім, хто долучився. Особливо учасникам всеукраїнського забігу «Шаную воїнів, біжу за Героїв України». Наша молодь і наші діти мають із дитинства розуміти, якою ціною ми здобуваємо та зберігаємо незалежність. А імена та прізвища захисників, які віддали своє життя, ми всі повинні знати. Ми маємо знати їхніх матерів, батьків, дружин і дітей, тому що ці сім’ї пережили величезні втрати. Також усі разом повинні докладати максимум зусиль, щоб повернути військовослужбовців, які мають статус зниклих безвісти. Ми повинні бути разом і показувати, що українці єдині, — сказала Олена Гріх.
Опісля учасники разом помолилися за загиблих захисників, військових, які нині боронять Україну, полонених та зниклих безвісти. Завершився захід дзвоном маленьких дзвіночків. Їх тримали рідні зниклих військових. Так вони ще раз нагадали про людей, доля яких досі невідома.
Станом на сьогодні Городоччина втратила 118 захисників, ще 114 військовослужбовців мають статус зниклих безвісти.
Джерело: horodok.city
