«А як це працює?»: Станція юних техніків - місце, де дитяча цікавість перетворюється на винаходи

04 вересня 2026 р. 11:01

04 вересня 2026 р. 11:01

Що можна створити власними руками зі звичайних дротів, деталей, мікросхем та інструментів? Металошукач, музичну шкатулку, нічник із зоряним небом, техноялинку, систему безперебійного живлення або інший власний винахід, який допоможе розв’язати цілком реальну проблему.

На Станції юних техніків Старокостянтинова діти не лише вивчають, як працюють електричні прилади. Тут вони конструюють, експериментують, ремонтують техніку, шукають несправності та створюють власні технічні проєкти.

За кожною схемою, приладом чи моделлю тут стоїть не просто робота рук. Це години пошуків, спроб і помилок, нові знання та особлива радість від моменту, коли створений власноруч пристрій нарешті починає працювати.

Радіоелектроніка для багатьох може здаватися складним світом схем, деталей і незрозумілих термінів. Проте на Станції юних техніків переконані: головне — цікавість, бажання розібратися і наставник, який допоможе зробити перші кроки.

До гуртків приходять діти вже з шестирічного віку. І для цього зовсім не обов’язково знати складні фізичні формули чи добре розумітися на електротехніці.

Разом із керівником гуртка радіоелектронне конструювання Миколою Загоруйком вихованці поступово знайомляться зі світом електроніки: розбираються у фізичних процесах, вимірюють напругу, працюють із приладами та інструментами.

— Найважливіше, — каже керівник гуртка, — дати дитині можливість навчатися через практику. У нас юні техніки не лише слухають пояснення, а й одразу пробують працювати власними руками, експериментують і поступово розуміють, як працюють різні пристрої. Головне, що вони отримують знання й практичні навички, які зможуть використовувати у повсякденному житті.

Леся Гордигага, методистка Станції юних техніків говорить: технічна творчість, можливо, не така яскрава й видовищна, як деякі інші її види. Тут результат не завжди можна побачити одразу.

— Потрібно витратити багато часу, навчитися працювати з приладами, зрозуміти певні процеси, не раз щось переробити. Але коли робота завершена, ти вмикаєш створений власноруч пристрій — і він працює — це дає неймовірні емоції та відчуття справжнього результату, — каже Леся Гордигага.

Щоб дитина дійшла навіть до найпростішого власного винаходу, потрібен час. Найперші роботи можуть бути досить простими — наприклад, спаяти на платі кілька світлодіодів. Але саме з таких маленьких кроків починається шлях до складніших конструкцій.

А щоб зробити радіоелектроніку ще цікавішою та зрозумілішою для дітей, тут поєднують технічні знання з творчістю, дизайном та естетикою.

Один із таких прикладів — патріотична новорічна ялинка, яку створили вихованці гуртка. Хлопці власноруч спаяли різнокольорові світлодіоди, завдяки чому ялинка почала мерехтіти кольоровими вогниками. Серед інших робіт юних техніків — металошукач, музична шкатулка, безперебійник із системою інформування, нічник із зоряним небом, техноялинка.

Так діти переконуються: радіоелектроніка — це не лише складні схеми й незрозумілі деталі. Це можливість створювати красиві, сучасні й корисні речі власними руками.

Для багатьох вихованців технічна творчість стає настільки захопливою, що вони не хочуть залишати заняття навіть під час канікул.

Так, Іван Кольков усе літо приходить на Станцію юних техніків. Попри канікули, хлопець із великим ентузіазмом продовжує займатися, працювати над своїми навичками та відкривати для себе нове.

Саме допитливість, переконані педагоги, часто стає головним рушієм у технічній творчості.

Адже дитина може ще не знати складних законів фізики, але вже прагнути зрозуміти: «А як це працює?»

Досягнення вихованців гуртків доводять: починати займатися технічною творчістю можна змалечку.

Матвій Чаплінський уперше взяв участь у заочних змаганнях у шестирічному віці й одразу здобув перше місце. Петро Забара долучився до змагань у дев’ятирічному віці.

Згодом Матвій і Петро спробували свої сили у командній роботі. Цей досвід виявився успішним — уже три роки хлопці працюють разом у команді з радіоелектронного конструювання та беруть участь у конкурсі винахідницьких, раціоналізаторських і дослідницьких робіт.

Особливість таких змагань у тому, що тут немає окремих вікових категорій. За перемогу можуть змагатися діти віком від 7 до 17 років. Тож молодшим учасникам доводиться представляти свої винаходи нарівні зі значно старшими школярами. І результат залежить не лише від самої розробки, а й від того, наскільки добре учасник зможе її представити та захистити.

Попри серйозну конкуренцію, Матвій і Петро вже мають вагомі результати — два роки поспіль їхня команда посідає третє місце на обласному конкурсі.

Інтерес до техніки та радіоелектроніки у Матвія Чаплінського з’явився ще в ранньому дитинстві.

— Він, напевно, цього вже й не пам’ятає, але коли ми йшли на прогулянку, то брали із собою цілу сумку дротів. Паяльником Матвій почав користуватися ще у чотири роки. Йому було цікаво все: електрика, дроти, як працюють різні речі. Він постійно щось розбирав, складав, досліджував, — розповідає мама Оксана Чаплінська.

Батьки бачили зацікавленість і здібності сина. Тому, коли Матвій пішов до першого класу, почали шукати можливість розвивати його захоплення.

— Я багато розповідала йому про гуртки Станції юних техніків. Коли запитала, що його цікавить найбільше, він сказав: радіоелектронне конструювання. Ми прийшли сюди, і Микола Васильович запропонував спробувати, хоча Матвію тоді було лише шість років, — згадує Оксана Чаплінська.

Сьогодні Матвій відвідує не лише гурток радіоелектронного конструювання, а й займається робототехнікою.

Микола Загоруйко добре пам’ятає першу зустріч зі своїм вихованцем.

— Матвій прийшов у шість років і намалював схему, яка мене справді здивувала. У ній були витримані всі розміри, масштабування. Я подумав: як дитина такого віку могла це зробити? — згадує керівник гуртка.

А далі Матвій почав працювати і вже не раз дивував наставника своїми винаходами.

Одним із найяскравіших прикладів того, як захоплення Матвія переросло у практичний винахід, стала історія, пов’язана з блекаутами.

Під час відключень електроенергії хлопець вирішив допомогти своїм батькам. У родини є магазин, де система опалення працює на твердопаливному котлі, роботу якого необхідно постійно контролювати.

Коли зникало світло, виникала проблема: насос переставав працювати, а котел міг перегрітися. Іноді навіть доводилося серед ночі їхати перевіряти, чи все гаразд.

Матвій вирішив знайти технічне рішення. Він самостійно розробив схему, придбав необхідні деталі та змонтував систему безперебійного живлення для насоса. Коли є електроенергія, система працює та заряджається, а під час відключення автоматично переходить на живлення від акумулятора.

Згодом розробку вдосконалили. Якщо спочатку система працювала без дистанційного інформування, то пізніше її модернізували за допомогою програмування. Тепер батьки можуть дистанційно за допомогою смс-інформування перевіряти, чи є електроенергія, як працює котел і яка температура.

Ця робота стала не лише корисним рішенням для родини, а й принесла Матвію перемоги.Його розробка посіла перше місце на обласному конкурсі, а згодом хлопець здобув перше місце на всеукраїнському конкурсі «Наш пошук і творчість - тобі, Україно!».

Петро Забара вже три роки займається у гуртку радіоелектронного конструювання. За цей час, каже його мама Марина Забара, інтерес хлопця до техніки лише зростає.

— Петро з дитинства цікавився літаками, читав різні енциклопедії, любив дізнаватися, як усе влаштовано. Його тато працює з комп’ютерами, тому вони не раз разом ремонтували техніку, — розповідає Марина.

Якось у родині потрібно було щось полагодити, а для цього необхідно було паяти. Тато зізнався, що сам цього не вміє, тож вирішили придбати паяльник і спробувати розібратися. Тоді мама і вирішила познайомити сина з роботою Станції юних техніків.

— Коли Петро вперше потрапив до кабінету Миколи Васильовича, йому тут було цікаво абсолютно все. Він із задоволенням почав ходити на заняття, — згадує вона.

Сьогодні Петро продовжує займатися з великим інтересом. На гуртку він досліджує, експериментує, навчається працювати з різними приладами та щоразу відкриває для себе щось нове.

Марина Забара переконана: для розвитку дитини надзвичайно важливо, щоб батьки помічали її інтереси та підтримували захоплення.

Заступник директора Леся Гордигага наголошує: найкращий результат народжується тоді, коли поруч є всі троє — дитина зі своїми ідеями та бажанням творити, батьки, які підтримують її захоплення, і наставник, який допомагає розвивати здібності. Саме така співпраця допомагає дитині перетворити звичайну цікавість на знання, а перші спроби — на серйозні досягнення.

Вихованці Миколи Загоруйка вже неодноразово ставали переможцями та призерами обласних, всеукраїнських і міжнародних змагань. За кожною нагородою стоїть велика праця педагога і дітей: потрібно знайти ідею, створити конструкцію, не раз її переробити, виправити помилки, вдосконалити роботу, а потім ще й гідно представити свій проєкт.

Для Миколи Загоруйка важливо не лише підготувати чергового переможця. Він прагне побачити в кожній дитині здібності, підтримати її інтерес і допомогти знайти власний шлях у технічному світі.

Саме тому вихованці приходять сюди не просто на заняття. Для багатьох Станція юних техніків стає місцем, де можна експериментувати, ставити запитання, не боятися помилитися і знову пробувати.

Цілком можливо, що для когось із нинішніх вихованців Станції юних техніків, звичайне заняття з радіоелектроніки стане першим кроком до майбутньої професії інженера, конструктора, електроніка, технолога чи фахівця з робототехніки.

А поки що тут продовжують працювати, конструювати, ремонтувати, досліджувати та перемагати.

Бо іноді все починається з маленької деталі, першої схеми й простого дитячого запитання:

«А як це працює?» І якщо поруч є людина, яка допоможе знайти відповідь, це запитання може стати початком великого шляху.

Запис у гуртки безпосередньо у закладі за адресою: вул. Софійська, 5, вул.Довженка, 3.

Хмельницькі