«Городоцька печера» без невігластва і міфів про 11 мільйонів років: що насправді відомо про цей об’єкт

28 вересня 2026 р. 17:46

28 вересня 2026 р. 17:46

На Хмельниччині, у Городку, є невелика печера, про яку останнім часом розповідають як про об’єкт віком понад 11 мільйонів років. Ця цифра справді пов’язана з історією печери — але не зовсім так, як це може здатися на перший погляд.

Печера завдовжки близько 20 метрів розташована у схилі Замкової гори, неподалік річки Смотрич. Її походження пов’язують із породами, сформованими ще в часи Сарматського моря.

Однак твердження, що самій печері 11 мільйонів років, є помилковим . Про це говорить історик і краєзнавець Дмитро Полюхович, який розповів , звідки взялася ця цифра та що насправді відомо про об’єкт.

Звідки взялися «11 мільйонів років»

Близько 20 років тому печеру обстежував відомий український науковець, спелеолог, палеогеограф та археолог Богдан Рідуш, який досліджував печери, карстові явища та давню історію України, зокрема Середнє Подністров’я.

Тоді, за словами Дмитра Полюховича, Рідуш повідомив городоцьким краєзнавцям, що в породі, з якої складається печера, можна побачити скам’янілості давніх мешканців Сарматського моря. Їхній вік становить приблизно 10–13 мільйонів років .

Тобто йшлося про вік скам’янілостей та геологічних відкладів , а не про вік самої печери.

Згодом, за словами краєзнавця, спрацював звичайний «зіпсований телефон»: вік породи перенесли на саму печеру.

Це приблизно так само, якби вік будівлі визначали за віком каменю, з якого вона складена. Дмитро Полюхович наводить для порівняння Сатанівський замок: його стіни складені з блоків вапняку, сформованого у верхньому силурі — приблизно 427–419 мільйонів років тому . Але це, очевидно, не означає, що самому замку сотні мільйонів років.

Печеру досліджували археологи

Важливі для розуміння походження об’єкта дослідження проводилися у 2021 році . Тоді за замовленням і коштом Городоцької громади в місті працювала археологічна експедиція під керівництвом історика, археолога та спелеолога, кандидата історичних наук Павла Нечитайла.

Через розташування печери — на східному схилі та неподалік річки — археологи розраховували знайти тут сліди перебування людей кам’яної доби.

Проте таких знахідок не виявили.

Під час досліджень знайшли фрагменти кераміки, які датували XIV–XVII століттями . Однак археологи не пов’язали їх безпосередньо з використанням печери.

Найімовірніше, припускають дослідники, кераміка разом із ґрунтом, який осипався, потрапила на майданчик перед печерою з верхньої частини Замкової гори. Саме тут колись розташовувалося укріплення, яке й дало назву пагорбу.

Не виявили археологи й переконливих слідів використання печери у середньовічний, ренесансний чи пізніший період.

Печера могла бути не печерою

Найцікавіша версія стосується власне походження цього об’єкта.

Скельні виходи, у яких розташована печера, складаються із зцементованого кальцитом піску з численними скам’янілостями часів Сарматського моря — мушлями, літотамніями, моховатками та іншими рештками давніх організмів.

Але цементація породи відбувалася нерівномірно. Між твердими шарами залишалися ділянки пухкого, незцементованого піску.

І саме цей матеріал, на думку Дмитра Полюховича, міг стати причиною появи «печери».

За його версією, об’єкт є фактично свідченням видобутку піску . М’який матеріал могли вибирати зі схилу, поступово утворюючи підземну порожнину.

Певні непрямі ознаки такої діяльності, на думку краєзнавця, збереглися й нині. Пісок із цього місця мешканці сусідніх вулиць використовують і зараз — переважно для невеликих господарських потреб.

Але природні процеси теж могли відіграти роль

Водночас повністю відкидати природне походження порожнини не варто.

Поблизу печери помітні сліди процесів, які могли сприяти її формуванню. Йдеться, зокрема, про карстові явища та суфозію — механічний виніс підземними водами пухких частинок породи.

Тому, за версією Дмитра Полюховича, спочатку природні процеси могли сформувати невелику щілину або порожнину. Згодом люди розширили її, використовуючи пухкі шари піску для видобутку будівельного матеріалу.

Таким чином, об’єкт може мати природно-рукотворне походження , причому рукотворна складова, ймовірно, є визначальною.

Що показало обстеження 2021 року

У 2021 році Павло Нечитайло також провів повне обстеження та обміри печери.

Тож говорити, що об’єкт нібито досі взагалі не досліджений, було б некоректно.

Нові дослідження можуть бути потрібними для моніторингу стану порожнини — наприклад, щоб визначити, чи змінилася її структура за останні роки. Але твердження про необхідність первинного обстеження печери не відповідає тому, що вже було зроблено археологами у 2021 році.

І головне — результати цих досліджень не дають підстав говорити про вік самої печери у 11 мільйонів років .

Навпаки, на підставі археологічних матеріалів та особливостей самої порожнини Дмитро Полюхович припускає, що вона є відносно молодою. За його оцінкою, її виникнення могло відбутися не раніше XIX століття, а можливо — навіть на початку XX століття.

Рідна сестра городоцьких катакомб

У такому трактуванні «Городоцька печера» виявляється цікавою не через міфічний вік у 11 мільйонів років, а через свою історію взаємодії природного ландшафту та людини.

Її можна порівняти зі знаменитими городоцькими глиняними катакомбами. В обох випадках люди використовували особливості місцевої геології для видобутку потрібного матеріалу.

Тільки в катакомбах видобували глину , а тут, імовірно, — пісок та дрібний щебінь .

А справжня давнина цього місця — не в даті створення печери, а в породах, у яких вона утворилася. Саме вони зберегли сліди життя Сарматського моря, що існувало на Поділлі мільйони років тому.

Тож 11 мільйонів років має не печера, а геологічне середовище та скам’янілості, пов’язані з її породою .

Модератор

Хмельницькі