День зради

07 листопада 2026 р. 13:20

07 листопада 2026 р. 13:20

Для когось 14 лютого — Свято закоханих. Для Ольги – воно стало днем зради. Останні роки воно набуло популярності. А три десятиліття тому ця дата ще тільки починала завойовувати своє місце в ряду інших свят. Ольга з Віктором прожили в парі уже 10 років. Мали двох діток. Романтика у їхніх стосунках вмерла через півроку після гучного весілля. Мешкали в одному будинку із свекрами. На Жіноче свято Вітя придбав два букети: тюльпани для дружини, а мімози – для своєї матері. Вона взяла жовтий букетик, але відразу ж і виказала своє невдоволення:

• -Нічого кращого для матері не знайшлося?

Це були перші вісточки, що спочатку треба для матері, а вже потім для дружини. Та по молодості ніхто на це не звернув уваги.

Річниця шлюбу. Про романтичний вечір чи якийсь банальний подарунок не йшлося, бо йшли останні тижні важкої вагітності. Олі дуже дошкуляв токсикоз. Тому привітали одне одного поцілунком вранці, та й усе святкування.

А от уже коли сімейний стаж добіг до п’ятої річниці, вирішили влаштувати святкову вечерю. Вітя приїхав з роботи пізно: працював водієм у колгоспі. Осінь – гаряча пора, не кинеш автомобіль із зерном посеред поля. Тож вечеряти сіли далеко за дев’яту. За столом уже й 4-річна донечка, для якої найголовніше задути свічки на домашньому «Медовику».

• - Зі святом нас!- сказав Вітя. – П’ять років – це начебто й не багато, але ми встигли вже й гараж звести, автомобіль власний придбати, баню збудувати, пасіку маємо. А ти пам’ятаєш, як ми під дощем у ставку купалися? Злива, а вода така тепла!

Засміялася, але відповісти нічого не встигла. На порозі літньої кухні виросла свекруха.

• - А що це ви тут святкуєте? Шампанське, торт…А матір позвати не треба?

Радісний настрій як рукою зняло. Замовкли,заклякли, як спіймані на крадіжці злодії.

• - Сідай, - схопився з-за столу Віктор. – Ми не подумали, що й тобі захочеться з нами посидіти. Хотіли по-сімейному, тихо.

• - А я не сім’я?

Ліза почала вередувати. Свекруха грюкнула дверима. Їй було сердито, що молоді виходять з-під контролю. Вона, коли прийшла у невістки, дотримувалася заведених порядків. Та й хіба тоді були якісь дати, свята, ювілеї? Ех, не бачили вони смаленого вовка, прийшли на готове обійстя, де вона своїми пучками нову хату із свекром звели, де хазяйнувала, де уся домашня робота була на ній.

Ользі було боляче. Віктор не відстояв, не вказав матері на її місце. Він і досі був її маленьким синочком, а не чоловіком, у якого є власна сім’я і власне життя.

За рік сім’ї додалося. Народився синок Льоня. Про річниці та ювілеї вже й не заїкалися. Уже було не потрібно. Життя пішло не тією колією.

У День закоханих Оля купила дорогі чоловічі парфуми.

• - Вітю, вітаю тебе з Днем Святого Валентина, з Днем закоханих!

• - А я що, Валентин? – чоловік відвернувся від її простягнутої руки з подарунком.

Стало боляче і незручно. Ніякої поваги. Тим більше, уваги чи зустрічного вітання.

Та вже за 3 місяці усе стало на свої місця. У Віктора є коханка. У місті. Першою про неї дізналася свекруха. Вона хотіла напоумити свого 32-річного синочка. Не бажала, щоб його вчинок виліз на люди. Спочатку просила, благала, умовляла. Підключила старшу заміжню доньку з чоловіком. Змушувала сказати свекра своє чоловіче слово. «Може, хоч тебе, Іване, послухає». Та, якщо у сім’ї співає куриця, то до півня ніхто й не прислухається.

• - Я не буду жити так, як ти! – кричав нервово Віктор матері. – Не буду гнуть спину на твоїх городах, на ділянках, які ти поназаймала. На чию шию ти їх набрала? Щоб я не виправлявся, як раб на плантаціях?

Ольга плакала. Відчувала, як глибшає прірва між ними. А свекруха ніяк не могла усвідомити, що ситуація стає некерованою. Що просторий дім, яким вона пишалася і який зводила для сина, - йому не потрібний. Що онуки ростимуть без батька або ж це будуть кількагодинні побачення на тиждень. Що вже ніколи їхня сім’я не збереться разом за Великоднім чи Різдв’яним столом.

Віктор зібрав речі і переїхав у місто до коханки. Вони стали винаймати житло. Одне, потім друге. Захотілося придбати власне. Поїхав на заробітки: таксувати у Дніпро. Знайшов фірму, яка забезпечувала іномарками, але щомісячно відраховувала відсоток оренди за транспорт. Та за кілька місяців був змушений повернутися. Кохана вночі напідпитку впала у каналізаційний люк і розтрощила ногу. Потрібен був догляд і нагляд. Коли зустрічалися, йому подобалися її чудні чадні витівки, а вже коли стали жити разом – почало набридати. Поставив ультиматум: або я, або горілка. Верх взяла горілка.

Але й до сім’ї Віктор повертатися не планував. Та й навіщо? Спробував легкого вільного хліба, то до роботи вже не навернеш.

… Спливли роки. Відійшли свекри. Розлетілися діти, мають власні сім’ї. Віктор після кількох невдалих спроб з одруженням нарешті зірвав джек-пот: живе на повному забезпеченні багатої дружини. У неї – власна 3-кімнатна квартира. Для нього придбала авто.

А як же Оля?

Оля живе самотою. Доки були малі діти, старалася жити і дбати для них. Про заміжжя не думала. А коли її пташенята вбилися в колодочки, то вже потяг життя повіз за далекий горизонт її молоді роки.

Живе спогадами, усвідомлюючи, що у своєму головному виборі у житті вона помилилася.

Не любить 14 лютого – день, коли відкрилася його зрада. Зрада планам, мріям, майбутньому. Її подружні опіки були настільки глибокими, що зневіра в чоловіках не дозволяє будувати щось нове. Навіть через 30 років…

***

Черкаські