"Я міцний. Плачу тільки за братом": хлопчик чекає брата з війни і донатить на ЗСУ

04 квітня 2026 р. 08:43

04 квітня 2026 р. 08:43

Андрій Бобров з випалювачем по дереву

— Я свою справу знаю, — бере випалювач у руку 12-річний Андрій БОБРОВ. Але поки що не вмикає. Замовлення ж нема.

Хлопчик пересувається на інвалідному візку. Випалювати на дощечках почав два роки тому.

Зараз робить сувеніри та корисні подарунки на замовлення.

— Брелоки, кухонні дощечки, ключниці. Мати переводить картинку на дерево, а я за контурами випалюю. Навіть портрет випалив на замовлення. Я не художник, робив за фотографією, — чесно зізнається Андрійко. — Завів профіль у ТікТоку , там мої роботи можна подивитися.

Малий майстер назвав свою сторінку «Майстерня Андрія». Є сторінка і в фейсбуку. Є група в телеграмі «Дощечки від Андрія». Там ще більше робіт.

Андрій донатить на ЗСУ.

— Гроші за мої вироби мати передає волонтерам. Наш директор школи  — волонтер.

— Багато задонатив?

— Не знаю, — знизує плечима хлопчик.

— Тисяч п’ять уже передали, — знає Алла БОБРОВА, мати.

— Перші мої замовлення були від матері і бабусі, — пам’ятає Андрійко. — Щось же і платили.

Хлопчик навчається у школі в Рогізках, їздить до школи на візочку.

— Він молодець. Призові місця займає, — радіє синові Алла Вікторівна. — Любить інформатику.

Узимку, якщо дорога є, їде. Як нема, навчається онлайн, — підказує мати. Алла Вікторівна працює завучкою в рогізківському ліцеї. — Андрій навчається за загальною програмою. Але цієї зими всі переважно вчилися онлайн.

У родині є ще 10-класниця Марина і старший брат, 31-річний Анатолій. Алла виховує менших дітей сама. Чоловік давно помер. Так вийшло, що замість батька для Андрійка був брат Толя.

Хлопчик дуже сумує за старшим братом. Почав писати вірші.

— Тільки три вірші. Я ще не продвинутий поет. Пробую, — скромничає.

Третій — братові. Але декламувати не береться. Не хоче розплакатися.

— Брат — військовий, — пояснює Алла. —  Толя служить з 2014 року.

— У школі на «Громадянській освіті» (такий навчальний предмет. — Авт.) нам задали намалювати  для військових і написати теплі слова. Щоб солдат міг носити той малюнок як оберіг. Я малював для брата, — не може слухати мовчки Андрій. — Як думав над тими словами, вийшов вірш.

Як його писав, плакав. І як читаю, плачу, — розводить руками Андрійко.

— Толю, брате, ти і щит, і мій герой.
Душею й серцем я завжди з тобою.
Нехай мій оберіг тебе закриє.
А янгол на плечі крилом укриє.

Я кожен день молюся за життя,
Чекаю вдома. Вірю в майбуття.

Ти — наша гордість.
Повернутись маєш.
Бо перемога з нами, ти це знаєш.

Скоріш приходь, тебе я дуже жду.
Руками обійму, розвію всю біду.

Люблю тебе, мій захист і опора.
Я вірю: ти повернешся вже скоро!

Алла сама дочитує вірш тремтячим голосом.

— Толя пішов в армію і почалася війна, — зітхає Алла. — Три роки був удома. Працював автослюсарем у Чернігові. Сім’ю завести не встиг. А як почалася повномасштабна, знову пішов. Зараз неблизько. Весь час у гарячих точках.

— Брата люблю — капець! — совається на візочку Андрій. — Коли їде з відпустки назад на війну, у мене депресія. Ми з Мариною його проводжаємо. Потім пишу, телефоную. Доки не доїде і не напише, що все добре, місця собі не знаходжу.

Є купа чатів з братом: месенджер, ТікТок, інстаграм.

Малюнок віднесли в школу. Андрій просив, щоб відправили саме в батальйон, де служить брат.

Андрійко залюбки показує свої роботи.

— Основу ми купуємо, — викладає Алла на стіл дві свіженькі готові ключниці, уже «розписані» Андрієм. — Замовляємо через інтернет.

— Потім я думаю, що хочу там зобразити. Шукаємо з мамою таке зображення. Переводимо на виріб. І я випалюю.

Оцю ключницю мені брат замовив на подарунок. Своєму двоюрідному брату. Той теж воював. На СТО працює. Бачите: тут машини випалив. І тут машину. А тут напис «Малой».

— То він брата так називає, — підказує мати. — 31 березня буде день народження. Передамо через дядька Юру.

А другу ключницю бабуся замовила на день народження своїй подрузі. Напис «70», тортик, квіточки і побажання.

Інструмент Андрія — електровипалювач — на робочому столі. Хлопчик крутить його в руках.

— Поранився лише раз. Ще коли вчився. У реабілітаційному центрі «Відродження».

— Плакав?

— Ні. Я міцний. Плачу тільки за братом, — бадьориться Андрійко.

У «Відродженні» з сестрою бувають двічі на рік. Там дітей навчають різних ремесел. І практичних знань. Андрій навчався в ІТ-академії.

— І там зрозумів, що випалювання — корисна річ.

Андрійко народився з ДЦП. Марину Алла вдочерила до його народження. Крім старшого сина Толі в Алли під опікою ще була племінниця покійного чоловіка. Вона вже давно виросла й поїхала.

Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки

"Час Чернігівський" писав про таке:

• На Чернігівщині в родині ростять вісьмох дітей: планують брати ще
• "Я рік за нього боровся": колишній полонений з Чернігова зустрівся зі звільненим побратимом
• У 52 роки знайшла трьох братів і сестру

Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":

• Фейсбук
• Youtube
• Телеграм
• Instagram
• Tik-Tok

Схожі новини

Чернігівські