Автор духовного гімну українців: що ми не знаємо про Олександр

18 серпня 2026 р. 10:24

18 серпня 2026 р. 10:24

Для більшості українців ім’я Олександра Кониського насамперед пов’язане з відомими словами молитви «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Проте за цим твором стоїть значно масштабніша постать – письменник, педагог, видавець, юрист, громадський діяч та один із активних творців українського культурного життя ХІХ століття. Кониський присвятив своє життя розвитку української освіти, мови та національної свідомості, за що неодноразово зазнавав переслідувань.

Цьогоріч минає 190 років від дня народження Олександра Кониського – людини, чиє ім’я назавжди увійшло в історію української культури та громадського руху.

З цієї нагоди журналісти MYNIZHYN поспілкувалися із завідувачкою відділу Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського Оксаною Степановою, щоб більше дізнатися про особистість Олександра Кониського, маловідомі сторінки його біографії, його зв’язок із Ніжинщиною, а також внесок у розвиток української освіти та культури.

– Пані Оксано, більшість українців знають Олександра Кониського як автора слів молитви «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». А яким він був насправді як людина та громадський діяч?

– Олександр Якович Кониський був надзвичайно діяльною людиною. Сучасники характеризували його як людину принципову, працьовиту й водночас дуже емоційну, здатну щиро переживати за долю українського народу. Він був письменником, педагогом, видавцем, юристом, організатором громадського життя, одним із тих діячів, які щоденною копіткою працею творили підвалини модерної української нації. Він підтримував і молодих авторів, і різні культурні ініціативи, в т. ч. й фінансово, а його київський дім був місцем зустрічі української інтелігенції. Кониський вважав, що майбутнє України залежить від освіти, розвитку рідної мови та національної свідомості, тому все своє життя присвятив саме цій справі.

– Чому постать Олександра Кониського залишається дещо в тіні інших діячів українського національного відродження ХІХ століття?

– Я б не висловлювалась так категорично, адже свого часу Олександр Кониський був досить відомою особистістю. Його знали і з ним співпрацювали в різних галузях Микола Лисенко, Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Пантелеймон Куліш, Іван Франко та багато інших представників тогочасної української інтелігенції. Він був автором першої біографії Тараса Шевченка («Тарас Шевченко-Грушівський: хроніка його життя» у 2 т.), стояв біля витоків Наукового товариства імені Шевченка. Те ж, що для нас з вами його постать залишається дещо в тіні інших діячі українського національного відродження XIX ст., має кілька причин. Насамперед тому, що Кониський був не лише яскравим публіцистом чи письменником, а й організатором, який багато працював «за лаштунками» культурного та громадського життя. Його діяльність охоплювала надзвичайно широкий спектр справ – від літератури й освіти до видавничої роботи та підтримки українських громад. Крім того, у радянський час його ім’я тривалий період замовчувалося через виразні національні погляди та активну громадську позицію. Сьогодні ми поступово повертаємо Олександра Кониського до української історичної пам’яті.

– Які маловідомі факти з його біографії можуть здивувати сучасних читачів?

– Сучасних читачів можуть здивувати насамперед маловідомі подробиці особистого життя Олександра Кониського. Про деякі моменти з нього можемо дізнатися з неопублікованих спогадів доньки діяча Марії, у шлюбі Малиновської. На сторінках трьох зошитів вона доволі детально описала стиль життя, звички й традиції, що панували в родині. Ці матеріали родинного архіву наразі зберігаються в Музеї видатних діячів української культури (м. Київ). Отже, наприклад, цікавий факт – Кониський одружився не за волею родини: перебуваючи на засланні в Тотьмі, він закохався в Марію Пєстєрову, сироту із заможним посагом. Її опікуни були категорично проти цього шлюбу, тому молоді люди втекли до Вологди й у січні 1864 року одружилися без благословення рідних. Цікаво, що в побуті Кониський був зовсім не таким «монументальним» діячем, яким може здаватися сьогодні. Він сам щоранку варив каву, а його маленька донька отримувала від батька п’ятака й бігла до пекарні по свіжу плюшку та булочки. Він також дбав про фізичний розвиток дітей: організовував для них заняття з руханки, а пізніше – уроки танців.

Ще один маловідомий факт: будинок Кониських у Києві був своєрідним осередком українського культурного життя. Там збиралися Микола Лисенко, Михайло Старицький, Володимир Антонович, Петро й Ольга Косачі та інші діячі. Працюючи над словником української мови, вони могли засиджуватися до третьої години ночі, а після роботи співали українських пісень, танцювали й слухали гру Лисенка.

Водночас родинне життя Кониського було далеко не ідеальним. Між подружжям виникали конфлікти, зокрема через його подружню зраду та майнові суперечки. Згодом Кониський фактично віддалився від сім’ї й жив окремо. Цікаво, що сучасники пов’язували сімейний розрив не лише з особистими проблемами, а й із різницею світоглядів: дружина Кониського була росіянкою, тоді як він дедалі сильніше присвячував себе українській національній справі.

Тобто найбільше дивує контраст:

Кониський був не лише автором відомої «Молитви за Україну» та громадським діячем, а й людиною з романтичною історією кохання, непростим шлюбом, сімейними конфліктами, побутовими звичками, любов’ю до кави, дітей і танців.

Олександр Кониський залишив по собі значно більшу спадщину, ніж лише слова відомої «Молитви за Україну». Його життя було присвячене українській освіті, культурі та громадській справі, а сам він був людиною надзвичайно діяльною й принциповою. Водночас за образом відомого громадського діяча приховувалася звичайна людина зі своїми почуттями, родинними історіями та щоденними турботами.

Та щоб повніше зрозуміти, звідки сформувалися його переконання та любов до української справи, варто звернутися до початку його життєвого шляху – до Ніжинщини, де народився і провів юні роки Олександр Кониський.

Як повідомляв MYNIZHYN , ім’я Устима Кармелюка (Кармалюка, Карменюка, родове прізвище – Карманюк) знає майже кожен українець. Його називають народним месником, захисником селян і навіть українським Робіном Гудом. Про життя легендарного ватажка складено сотні переказів, пісень та легенд. Одна з них пов’язує його долю з Ніжином . Час від часу можна почути твердження, що Кармелюк нібито перебував у Ніжинській тюрмі. Одні вважають це лише красивою легендою, інші переконані, що це історична правда.

Чернігівські