«Ну як же нам тут жить, як же перезимувать?": жителі селища скаржаться на удари російських дронів

20 вересня 2026 р. 13:22

20 вересня 2026 р. 13:22

Ніна МАНОЙЛЕНКО з Ріпок

Ніна Манойленко, Надія Кузьменко, Анатолій Кузьменко, Микола Роговий, Валентина Криволап живуть на околиці Ріпок . Біля об’єктів критичної інфраструктури. Дронові удари  почалися у квітні.

— Ну як же нам тут жить, як же перезимувать? — побивається Ніна МАНОЙЛЕНКО з Ріпок. — Хоч би по кімнаті дали.  Бо в нас тут «весело». Ось РЕМ, а там РЕМівська підстанція. Тут заправка, тут блокпост — один уже розбили, другий поставили.

Атака 25 серпня закінчилася трагедією. Постраждала ціла родина. Володимир Криволап 29 серпня помер від опіків в обласній лікарні. Онук Данило лікував опіки також в обласній. Дружина Валентина — у Ріпкинській центральній лікарні.

Читати про це тут: Данилович помер у лікарні: копав картоплю й отримав тяжкі опіки від вибуху дрона

Їхні сусіди налякані. Хтось виїхав, хтось ночує в родичів, приїжджає тільки на день. Ніна Манойленко каже, що вже п’ятий місяць ночує в куми. Приїжджає на день, щоб попрацювати по господарству.

— Я оце йшла з посадок, — каже. — Бо подзвонила кума, що дрон біля нас літає. То й Рогові, й Кузьменки, і я день просиділи  в посадках. Так як це вважається? Це все, — показує на вулицю, — жилі будинки. Ми колись працювали в РЕМі.  Вони були відомчі. А потім ми їх приватизували. Але тут жити не можна.

Два прильоти до сусідів було. Перед самими воротами. Не знаю, як у трактор не попало. Потім ще два прильоти біля підстанції, — намагається згадати всі. —  Навесні був приліт  на підстанцію. А люди ж живуть за 100-150 метрів від неї.

Ось Великдень, 12 квітня. Перша година  ночі після Великодня — і знову прильот.  Зараз треба викопати картоплю, а неможливо. Ось город, ось підстанція.

Зі слів Ніни Манойленко, з проханням про відселення зверталися в селищну раду. Казали, не можуть відселити. Кімнати є, та умов нема.

— А які тут умови? — махає рукою. — Ну так, газ провели. А води в нас досі немає. І в колодязі нема води. Мілкий. Я приїжджаю до куми, пляшки набираю, сюди везу, коли їду.

* * *

Сергій Гарус, голова Ріпкинської селищної ради, зустрівся з Ніною Манойленко та її сусідами. Ходили на прийом три родини: Манойленко, Рогові, Кузьменко.

Зі слів Ніни Володимирівни, Гарус був сам. Зайшли в кабінет до нього. Казав, що вільного житла нема. Точніше, є одна квартира. А як на трьох ділити? Запропонував початкову школу. Її приміщення вільне. Знаходиться в районі залізничної станції Голубичі, де льонозавод. Це колишнє пристанційне селище Яворці, яке з 1993 року входить до складу Ріпок.

— Ще більша околиця, ніж у нас, — каже Ніна Манойленко. — З’їздимо, коли з селищної ради подзвонять та покажуть. Може, і погодимося. Якось зимувати ж треба.

Джерело : "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото авторки

"Час Чернігівський" писав про таке:

• Герой невидимого фронту або як ріпкинець Михайло Джола в окупації молоко возив людям
• Справа про вибух гранатомета в Ріпкинській школі знову пішла в суди
• "Вона до нас приходила і вдень, і вночі": у прикордонному селищі звільнили єдину фельдшерку

Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":

• Фейсбук
• Youtube
• Телеграм
• Instagram
• Tik-Tok

Схожі новини

Чернігівські