Як повернутися до повноцінного життя: фізична терапевтка Лідія Поляк пр

13 листопада 2026 р. 09:39

13 листопада 2026 р. 09:39

Лідія Поляк — відома в місті Ніжинська спортсменка , педагог та сертифікований фахівець, яка успішно завершила навчання за освітньо-професійною програмою «Фізична терапія». Окрім викладацької та адміністративної діяльності вона займається розробкою індивідуальних програм фізичної терапії.
Лідія - чемпіонка України з легкої атлетики, багаторазова чемпіонка Всеукраїнських, регіональних та  міських змагань і спартакіад. Має нагороди «Жінка року – 2016», «Людина року – 2017»,  «Спортсменка року – 2018».

Насьогодні Лідія – фізичний терапевт реабілітаційного відділення Ніжинської міської лікарні.

Про особливості роботи фізичного терапевта, зворушливі історії відновлення пацієнтів після хвороби і травм, а також про те, що допомагає людям не втрачати мотивацію та віру у власні сили на шляху до одужання, ми поговорили з Лідією Поляк.

Детальніше — в інтерв'ю для MYNIZHYN.

- Скільки Ви працюєте на посаді фізичного терапевта у Ніжинській лікарні? І скільки часу  у реабілітаційному відділенні?

- У реабілітаційному відділенні працюю фізичним терапевтом із 2022 року. За цей час маю досвід роботи з пацієнтами, які потребують відновлення рухових функцій після захворювань, травм та інших порушень здоров'я.

Моя робота полягає не лише у проведенні фізичних вправ, а й у тому, щоб допомогти кожному пацієнту поступово повернути втрачені можливості, покращити рухливість та відновити навички, необхідні для повсякденного життя.

- Що б Ви сказали з власного досвіду з приводу того, що найбільше шкодить пацієнтам: повний спокій під час болю чи намагання перетерпіти й "розрухати" травму через силу?

- Повний спокій не завжди йде на користь пацієнтам. Навпаки, відсутність фізичної активності може негативно впливати на процес відновлення. Рух, посильні вправи та поступове повернення до звичного ритму життя є важливими складовими реабілітації.

Водночас фізичне навантаження має бути індивідуальним і відповідати стану здоров’я кожного пацієнта. Для одних достатньо нескладних рухів або коротких прогулянок, іншим людям можуть бути рекомендовані спеціальні вправи під наглядом фахівців.

Головне — знайти баланс між відпочинком та активністю, не перевантажуючи організм і враховуючи рекомендації лікарів. Саме поступове залучення до руху може стати важливим кроком на шляху до відновлення.

Багато людей досі плутають лікувальну фізкультуру (ЛФК) із сучасною фізичною терапією. У чому їхня принципова різниця?

Відновлення після травм, операцій, інсультів та інших захворювань потребує не лише часу, а й правильно підібраної фізичної активності. Важливу роль у цьому процесі відіграють рух, спеціальні вправи та поступове повернення до повсякденного життя. Водночас лікувальна фізична культура (ЛФК) і фізична терапія — це не різні поняття.

ЛФК традиційно передбачає виконання комплексів фізичних вправ, спрямованих на підтримання та відновлення рухових функцій організму. Такі заняття можуть бути корисними, однак часто ґрунтуються на заздалегідь визначених комплексах вправ.

Натомість сучасна фізична терапія передбачає значно ширший та індивідуалізований підхід. Робота з пацієнтом починається з оцінювання його функціонального стану, рухових можливостей, обмежень і потреб. Фізичний терапевт визначає конкретні цілі реабілітації та підбирає вправи відповідно до стану людини.

Головна відмінність полягає в тому, що фізична терапія орієнтована не просто на виконання вправ, а на повернення людині максимально можливої самостійності в повсякденному житті.

Наприклад, після інсульту важливо не лише відновити рухливість кінцівок, а й допомогти людині знову самостійно вставати з ліжка, ходити, користуватися побутовими предметами, одягатися та виконувати звичні щоденні дії.

Важливо розуміти, що повний спокій не завжди є найкращим рішенням для пацієнта. За відсутності протипоказань рухова активність може бути важливою частиною відновлення. Однак її інтенсивність, тривалість і характер мають залежати від діагнозу, загального стану здоров'я та функціональних можливостей людини.

- А як виглядає робота мультидисциплінарної команди? Хто, крім фізичного терапевта, залучений до відновлення людини (ерготерапевти, психологи, тощо)? Щоб ви сказали з власного досвіду?

- Можу сказати, що ефективна реабілітація — це не робота одного фахівця, а робота цілої команди медичних працівників. Адже після інсульту, важких травм, операцій або перенесених захворювань пацієнти можуть потребувати не лише відновлення фізичних можливостей, а й психологічної підтримки, допомоги з мовленням та повернення навичок самообслуговування.

Саме для цього працюють мультидисциплінарні реабілітаційні команди (МДРК). Їхнє головне завдання — комплексно оцінити потреби людини, визначити цілі відновлення та розробити індивідуальний план реабілітації.

До складу такої команди можуть входити фахівці різних напрямів.

Лікарі фізичної та реабілітаційної медицини координують процес відновлення, оцінюють стан пацієнта, визначають медичні показання та беруть участь у плануванні реабілітаційних заходів.

Фізичні терапевти працюють над відновленням рухових функцій. Допомагають пацієнтам покращити координацію, рівновагу, силу м'язів, рухливість і здатність самостійно пересуватися.

Кожен спеціаліст працює у своєму напрямі, але всі вони рухаються до спільної мети — максимально можливого відновлення пацієнта.

На мою думку, у Ніжині найкраща команда. І це не просто слова, адже я працювала в різних містах, проходила навчальні курси, тож мені є з чим порівнювати.

- Реабілітація — це тривалий процес. Як ви мотивуєте пацієнтів, коли вони не бачать миттєвого результату або хочуть здатися?

(На фото Лідія Поляк у кабінеті фізичної терапії поруч із реабілітаційним столиком-тренажером. На столику розміщене спеціальне обладнання для реабілітації рук, розвитку дрібної моторики, координації рухів та відновлення рухових функцій.
Є різноманітні м'ячики, рухомі елементи, кільця та інші предмети для виконання лікувальних вправ. Таке обладнання використовують під час фізичної реабілітації пацієнтів після травм, захворювань або порушень рухових функцій.)

- Коли пацієнт потрапляє до реабілітаційного відділення і не помічає швидких змін, важливо допомогти йому не втратити віру у власні сили. Для цього я ставлю цілі на один-два тижні вперед — такі, яких реально досягти за умови регулярних занять. Навіть невеликий проміжний результат повертає людині впевненість і бажання рухатися далі.

Звичайно, від самого початку пояснюю пацієнтам, що відновлення потребує часу. Обов’язково спілкуюся з кожним, з’ясовую його мотивацію: навіщо йому потрібні зміни, чого він прагне досягти, які цілі ставить перед собою.

Насправді мотивувати пацієнтів можуть різні речі, зокрема й люди, які перебувають поруч. Наприклад, у реабілітаційному залі вони спостерігають один за одним. Бачать, що в когось уже вдалося підняти ногу й зробити перші рухи, а хтось після травми відновив руку та знову може повноцінно нею рухати. І тоді виникає думка: якщо в іншого вийшло, то і я зможу. Такі наочні приклади дуже мотивують.

Важливим стимулом стає і бажання повернутися до звичного життя. Якщо людина раніше займалася плаванням, вільно ходила, в’язала чи мала інші захоплення, спогади про те, що вона колись могла це робити, стають додатковою мотивацією для відновлення. Пацієнт заряджає своїм бажанням і себе, і мене і дуже хочеться пройти цей непростий шлях разом із ним.

І, звичайно, величезну роль відіграє підтримка рідних. Коли поруч кохана людина, донька чи син, коли пацієнт відчуває, що на нього чекають і вірять у нього, — це вже 50 відсотків успіху.

А ще я мотивую пацієнтів власним прикладом: виконую вправи разом із ними. Коли вони бачать, що я роблю ці вправи, то й самі починають вірити у свої сили та думають: «Якщо вона може, то і я зможу».

- Що робить фізичний терапевт, якщо пацієнт ігнорує домашні завдання та рекомендації? Який відсоток успіху залежить саме від самостійної роботи людини?

- Хочу сказати, що шлях до одужання рідко буває простим і легким. Нерідко пацієнти стикаються з бар'єрами, які заважають виконувати призначені вдома вправи: від страху перед болем і браку часу до психологічної втоми.

Приміром, що роблю я, коли пацієнт пропускає «домашку»?

​Шукаю причину без засудження. Відкрито розмовляю з пацієнтом, аби виявити справжні перешкоди — чи то нерозуміння техніки, чи то надто складний комплекс із 8–10 вправ.

​Дещо корегую, спрощує програму. Замість довгих списків залишаю 2–3 найважливіші вправи (на 5–10 хвилин на день).

Якщо ж пацієнт не дотримується рекомендацій і не займається вдома, відновлення може тривати вдвічі довше і я це людям також пояснюю, адже важливо відверто обговорювати труднощі та пояснювати, чому регулярна самостійна робота також нобхідна.

(На фото Лідія Поляк разом з пацієнткою біля реабілітаційного велотренажеру для ніг, який призначений для відновлення рухливості нижніх кінцівок, тренування м’язів ніг, покращення координації та кровообігу.)

Кожен пацієнт- це окрема історія і частина життя,
яку я проживаю разом з ним

- Чи є історія відновлення з вашої практики, яка вразила вас найбільше за останній час?

- Кожен пацієнт — це окрема історія, окрема частина життя, яку я проживаю разом із ним. Ми спілкуємося з рідними пацієнтів, підтримуємо їх і з часом стаємо майже членами однієї родини.

Наприклад, військовому, який перебуває у стаціонарі близько двох тижнів, потрібно відновитися настільки, щоб знову мати змогу виконувати свої обов’язки у Збройних силах України. За цей час він має повернутися до строю.

Якщо ж ідеться про людину після інсульту або пацієнта поважного віку, то тут зовсім інші цілі та історії.

Пам’ятаю чоловіка після інсульту, який жив сам у приватному будинку. Він мріяв відновити рухливість рук, щоб знову мати змогу закладати дрова в грубу. Ми разом тренувалися, уявляли цю грубу, дрова і те, як він знову зможе самостійно виконувати звичну домашню роботу.

Був і чоловік, який займався плетінням та хотів відновити моторику рук. Жінка, яка все життя в’язала і понад усе прагнула знову тримати спиці обома руками. Ще одна пацієнтка після операції мріяла до свого дня народження знову стати на підбори.

Звичайно, ми враховували всі медичні показання та протипоказання, щоб не нашкодити. Разом із пацієнтами уявляли, як вони крок за кроком наближаються до своїх цілей, відновлюються та повертаються до звичного життя.

А потім, коли зустрічаю колишніх пацієнтів або їхніх рідних, завжди запитую, як справи. І коли чую, що людина після реабілітації знову живе активним життям, обробляє город, в’яже, повертається до улюбленої справи, — це неймовірно надихає! Розумієш, що спільними зусиллями ми досягли результату!

Окремо хочу подякувати нашим хлопцям із ЗСУ — найкращим із найкращих. Тим, хто після реабілітації повертається до лав українського війська і продовжує захищати нас. Це викликає величезну повагу та вдячність.

- Чи існують "золоті правила" ергономіки робочого місця, які дійсно рятують шию та поперек від хронічного болю?

- Тривала робота за комп’ютером стала звичною частиною життя багатьох українців. Офісні працівники, журналісти, програмісти, студенти та люди, які працюють дистанційно, можуть проводити перед монітором по кілька годин щодня. Водночас неправильна організація робочого місця здатна призводити до втоми очей, болю в шиї та спині, напруження плечей і зап’ясть.

Щоб зменшити навантаження на організм, важливо правильно облаштувати робочий простір, налаштувати крісло та монітор, стежити за поставою і не забувати про регулярні перерви.

Одна з головних умов комфортної роботи — правильна поза. Під час сидіння спину варто тримати прямо, плечі залишати розслабленими, а стопи повністю ставити на підлогу або спеціальну підставку.

Не рекомендується постійно сидіти, закинувши ногу на ногу, сутулитися або нахиляти голову вперед до екрана. Такі звички можуть посилювати навантаження на м’язи спини та шиї.

Перед клавіатурою рекомендується залишити 10–15 сантиметрів вільного простору, щоб було зручно розмістити руки та не створювати зайвого напруження.

Важливу роль відіграє і розташування екрана. Оптимальна відстань від очей до монітора зазвичай становить приблизно 50–70 сантиметрів, залежно від його розміру та особливостей зору.

Під час тривалої роботи перед екраном людина може рідше кліпати, через що виникає сухість і втома очей.

Крім того, кожні 30–60 хвилин бажано вставати, трохи походити, змінити положення тіла та зробити легку розминку для шиї, плечей і спини.

Ще один важливий елемент — освітлення. Робоча зона повинна бути достатньо освітленою, щоб не доводилося напружувати зір.

Ергономіка — це не лише про комфорт під час роботи, а й про уважне ставлення до власного здоров’я. Адже навіть невеликі зміни у щоденних звичках можуть зробити тривалу роботу за комп’ютером зручнішою.

- А як правильно обрати фізичну активність, (або поєднувати її людям з сидячою роботою), аби не стати регулярним клієнтом реабілітаційного відділення?

- Напевно всі ми знаємо, що фізична активність — важлива складова здорового способу життя, але неправильний підхід до тренувань може призвести до травм, болю в суглобах і перевтоми.
Тому, перш ніж розпочинати заняття, варто оцінити рівень фізичної підготовки та врахувати наявність хронічного болю або старих травм. Тим, хто тривалий час вів малорухливий спосіб життя, треба починати з ходьби, плавання, їзди на велосипеді або пілатесу.

Немаловажливо і правильна організація тренувань. Необхідно робити розминку перед заняттями, стежити за технікою виконання вправ та не забувати про відпочинок. Адже м’язи й зв’язки потребують часу для відновлення.

Головне правило — не перевантажувати організм, а підібрати для себе регулярну, помірну та правильно підібрану фізичну активність. Це допоможе зміцнити здоров’я, покращити самопочуття й уникнути небажаних травм.

Фото MYNIZHYN

Чернігівські