Гроші є, суверенітету немає. Україна обрала найгіршу економічну теорію для війни

17 листопада 2025 р. 17:05

17 листопада 2025 р. 17:05

Монетарний суверенітет — чи багато він важить під час війни? Насправді його вплив можна вважати якщо не вирішальним, то напевно одним із визначальних.

Під час Другої світової війни економічна теорія збагатилася новою теорією розвитку — « військовим кейнсіанством ». Вона була названа на честь відомого англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса. Багато елементів цієї теорії сприймались як беззаперечні новації. Це і роль цільової емісії грошей центрального банку, і теорія зайнятості під час війни, і роль держави у здійсненні контрциклічної політики.

До речі, Кейнс зміг втілити свої ідеї і на практиці.

1940 року він був радником міністерства фінансів Британії, а 1942-го його призначили на посаду одного з директорів Банку Англії — Кейнс займався питаннями воєнних фінансів, соціального забезпечення та зайнятості під час Другої світової війни.

Отже, розглянемо буквально кілька новацій цього безперечно видатного економіста.

Контрциклічна політика. У світі тоді переважала позиція представника віденської лібертаріанської школи економіки Йозефа Шумпетера (до речі, професора Чернівецького університету в 1909–1911 роках). Йому належала відома теорія, згідно з якою держава не має втручатись у руйнівні процеси на спадаючій кривій економічних циклів. Умовно кажучи, «все, що помирає, мусить померти», і рятувати це — лише марно витрачати ресурси та час. Таке собі своєрідне «економічне ніцшеанство», яке ще іноді називають «творчою руйнацією» або «позитивною індустріальною мутацією».

Найбільш яскраво цей підхід спрацював під час Великої депресії в США в 30-х роках минулого століття, — держава тоді на початковій стадії кризи самоусунулася, дозволивши кризовим явищам охопити всю економіку. Хоча деякі лібертаріанці кажуть, що держава тоді самоусувалася недостатньо. Мається на увазі Новий курс Рузвельта, який тоді був спрямований на застосування державних стимулів зайнятості, переважно через інфраструктурні проєкти.

Однак позиція Кейнса була іншою. Він висунув ідею «контрциклу»: держава не тільки може, а й зобов’язана рятувати економіку, якщо це викликано штучними, а не еволюційними наслідками. Наприклад, війнами, пандеміями та фінансовими кризами.

Друга світова війна довела правоту Кейнса, адже остаточно від наслідків Великої депресії 30-х США позбулися лише під час Другої світової війни, реалізуючи політику Нового курсу Рузвельта та елементи політики «контрциклу» Кейнса (держава повинна інвестувати під час кризи, коли бізнес, навпаки, скорочує інвестиції).

Є ще один факт із біографій Кейнса та Шумпетера, про який представники лібертаріанської моделі розвитку воліють не згадувати.

Кейнс, як ми вже згадали, з 1940 року консультував Міністерство фінансів Британії та з 1942 року входив до складу правління Банку Англії. А Шумпетер з 1917 року працював співробітником комісаріату економіки воєнного часу Австро-Угорської імперії, а з 15 березня по 17 жовтня 1919 року — навіть міністром фінансів Австрії.

Як бачимо, результати діяльності Кейнса та Шумпетера на їхніх посадах під час світових війн « трохи » відмінні .

Ба більше, ще один представник віденської лібертаріанської школи економіки Фрідріх Хаєк згадує: «В Австрії після 1922 року ім’я Шумпетер стало серед простого люду майже лайливим через його принцип «крона є крона». Мається на увазі, що Шумпетер підписав декрет про виплату довоєнного державного боргу в австрійських кронах без індексації, попри те, що ця валюта під час війни знецінилась у 15 тисяч разів.

Кейнс також казав, що ключовим маркером неправильної економічної політики під час війни є високий індикатор безробіття. В Україні безробіття під час повномасштабної війни, до речі, становить 15–20% .

Відома також історія про «економіку на пальцях», коли вчений пояснював британському чиновнику під час війни, що його вислів «у бюджеті немає грошей на цей проєкт» є помилковим (за умови наявності монетарного суверенітету, звичайно).

Кейнс запитував: «Коли ви кажете, що немає грошей для будівництва, це означає, що у вас немає цегли, робочих, цементу?».

«Ні, — казав чиновник, — це все у нас є».

«Тоді що ви маєте на увазі, коли кажете, що на це немає грошей», — продовжував Кейнс.

Тож в умовах таргетованої або цільової емісії під час війни можна профінансувати будь-який проєкт. Питання лише в тому, чи потрібен він для досягнення перемоги або ж ні.

Тобто гроші — це лише « розчин », який пов’язує в єдине ціле цеглу, цемент і робочу силу для будівництва зруйнованого війною будинку .

І цей «розчин» продукується «монетарною залозою» центрального банку.

Тому, коли українські міністри кажуть, що у нас немає грошей для того, аби на 100% профінансувати виробництво ОПК, то вони або не читали Кейнса, або лукавлять. Або вперті послідовники Шумпетера, чиї ідеї саме під час війни несуть згубні наслідки для економіки.

А тепер перейдемо до Національного банку України.

Уявіть собі модель, коли ви з однієї кишені перекладаєте гроші в іншу кишеню, і під час цього «захопливого процесу» значна частина грошей «кудись зникає».

На початку повномасштабної війни у нас було два місяці «монетарного суверенітету», коли НБУ фінансував уряд і ЗСУ.

Це відбувалося з березня по червень 2022 року (якщо брати не сам термін фінансування, а період низької облікової ставки НБУ у розмірі 10% ).

Потім НБУ збільшив облікову ставку до 25% (зараз вона перебуває на рівні 15,5% ) і оформив борг уряду за наданими ним коштами у вигляді військових облігацій. Відсотки за якими визначаються відповідно до середньозваженої за період облікової ставки Нацбанку.

Тобто уявіть собі ситуацію: ви приходите у банк, розміщуєте у ньому свій депозит, а ставку за цим вкладом можете визначити самостійно, на власний розсуд!

Для вас це неможливо, а для НБУ — чом би й ні: він позичив уряду гроші під ставку, яку сам і регулярно визначає.

Для чого йому такий інструмент? За цим портфелем військових облігацій за рівня ставки у 15,5% НБУ отримає річний відсотковий дохід у розмірі більш як 60 млрд грн.

Для чого йому ці гроші?

Нацбанк «транзитом» виплачує ці грошові кошти групі комерційних банків за депозитними сертифікатами, які випускає і продає приватним фінансовим установам.

Скільки це у гривнях?

2023 року НБУ виплатив банкам майже 86 млрд грн .

2024-го — близько 82 млрд грн.

2025 року — орієнтовно 65–70 млрд грн.

Або загалом до 240 млрд грн за три роки війни .

Тобто таргетована емісія НБУ на підтримку банків (виплата відсотків за депозитними сертифікатами — це грошова емісія) становила вже 60% від таргетованої емісії НБУ на підтримку країни загалом під час війни (а це і економіка, і ОПК, і соціальна сфера, і ЗСУ).

Саме тому банківська система отримує рекордний історичний прибуток під час війни: 83 млрд грн 2023 року та 104 млрд грн 2024 року . А рентабельність капіталу досягає 40% і вище . Значною мірою через політику «дорогої гривні», яку здійснює НБУ і внаслідок якої ми спостерігаємо майже повний обрив кредитного циклу в нашій економіці воєнного часу.

У ЗМІ публікувались і цифри виплат НБУ на користь комерційних банків: 2023 року за депозитними сертифікатами overnight — 64,3 млрд грн, за тримісячними сертифікатами — 21,7 млрд грн; 2024 року 51,7 млрд і 29,9 млрд грн, відповідно.

У середньому НБУ іммобілізує (відволікає) з грошового ринку від 400 до 500 млрд грн ліквідності банків , яка могла б іти на кредитування реального сектору економіки ( див. р ис .).

При цьому внаслідок цих операцій НБУ суттєво скоротив свої перерахування до державного бюджету: 2022 року це було 72 млрд грн, а 2023-го — лише 38,6 млрд грн.

Станом на зараз НБУ перерахував за 2024 рік трохи більше 38 млрд грн із задекларованих 84 млрд грн. Тобто загальна фінансова підтримка державного бюджету з боку НБУ наразі поступається « підігріву » фінансових показників кількох десятків приватних банків .

Підсумовуючи, можна перефразувати слова відомого казкового персонажу: «Гроші у нас є, у нас монетарного суверенітету не вистачає».

Економіка