"Patriot не збирають у гаражі": економіст пояснив, чому ліцензія США не врятує Україну від прильотів у найближчі роки

09 липня 2026 р. 14:50

09 липня 2026 р. 14:50

США можуть надати Україні ліцензію на виробництво ракет для систем Patriot, але це не означає, що їх почнуть робити одразу, адже для запуску такого процесу потрібні роки підготовки, мільярдні інвестиції, специфічне обладнання, власні технології та повна інтеграція в американський ОПК.

Таку думку у своєму дописі на Facebook висловив економіст Олег Белінський.

За словами економіста, багато хто помилково вважає, що наявність ліцензії, креслень та техдокументації автоматично дозволяє "запустити виробництво ракет Patriot у гаражі".

"Насправді це приблизно так само, як купити креслення сучасного авіалайнера і думати, що завтра його можна буде зібрати у звичайному ангарі", — пояснив Белінський.

Чому швидкого виробництва не буде

Белінський наголошує, що підприємства, які донедавна будували цивільні об'єкти чи займалися простим литтям, фізично не здатні за кілька місяців стати виробниками аналогів Patriot.

"Підписати ліцензійну угоду можна за один день, але завод, обладнання, тисячі технологічних процесів, контроль якості та культуру виробництва підписом не створиш", — підкреслив він.

За оцінкою економіста, на це знадобиться від 5 до 10 років, мільярди доларів інвестицій та повна інтеграція в американську систему оборонних постачань, де зав'язані сотні різних компаній-підрядників.

"Говорити про швидке розгортання такого процесу в Україні означає повністю підміняти промислову реальність політичними лозунгами та популізмом", — наголосив Белінський.

Найскладніший елемент — не електроніка

Експерт каже, що зробити бортову електроніку для ракети простіше, ніж її твердопаливний двигун. Саме він є найбільшим технологічним викликом.

"Твердопаливний двигун не робиться так, як бетон у мішалці для виготовлення декоративних конструкцій, на яких сьогодні спеціалізується директор Fire Point (головним конструктором та засновником української компанії Fire Point, яка випускає дрони та ракети, зокрема, "Фламінго", є Денис Штілерман — ред) ", — зауважив економіст.

Белінський пояснив, як виглядає цей процес: десятки компонентів палива змішують у чітко визначених пропорціях з точністю до грама, а потім вакуумують, щоб прибрати найменші бульбашки повітря. Далі суміш заливають у корпус двигуна, де вона тижнями твердне за суворого контролю температури та вологості. Відхилення бодай на один відсоток може повністю змінити властивості заряду.

За його словами, навіть після цього двигун не вважається придатним і має пройти багатоетапний неруйнівний контроль. Зокрема, рентгенівські установки просвічують заряд палива в пошуках порожнин, мікротріщин у частки міліметра, неоднорідностей чи змін щільності матеріалу. Якщо хоч один параметр виходить за жорсткі допуски, ракету не ремонтують і не доопрацьовують, а просто утилізують, адже "жоден виробник не візьме на себе відповідальність запускати ракету, яка може вибухнути в момент старту".

"Чому це настільки критично? Тому що навіть мікроскопічна тріщина всередині твердого палива під час роботи двигуна перетворюється на додаткову поверхню горіння.

Паливо починає горіти в рази швидше, ніж це закладено конструкторами, і тиск усередині двигуна миттєво виходить за розрахункові межі, які перевищують сотні атмосфер. У кращому випадку ракета втратить керування, у гіршому — двигун розірве ще на старті", — розповів Белінський.

Хімія, кадри та обладнання, яке просто так не купиш

Белінський уточнив, що виробництво такого палива потребує надчистих хімічних компонентів (рівня чистоти 99,9999999%), які залишаються стабільними протягом 10–15 років, оскільки будь-яка зміна у складі стабілізаторів, пластифікаторів чи окиснювачів порушує швидкість горіння. Якщо країна не має власного військового хімічного виробництва, вона стає повністю залежною від імпорту, а це величезний ризик в умовах війни.

"Без власного хімічного виробництва спецречовин військового класу країна стає повністю залежною від імпорту, що в умовах війни є критичним ризиком", — наголосив експерт.

Але навіть ідеально працюючий двигун, за словами економіста, лише половина завдання. Ракета Patriot має влучити практично прямим попаданням у бойову частину балістичної цілі, котра рухається зі швидкістю до трьох кілометрів за секунду. Для цього бортовий комп'ютер безперервно перераховує масу ракети, яка постійно зменшується через вигоряння палива, зміну центру мас, прискорення й реакцію на відхилення 180 газодинамічних двигунів у передній частині ракети PAC-3. Одночасно система прогнозує траєкторію цілі й вносить десятки корекцій щосекунди, фактично розв'язуючи складну диференціальну задачу в реальному часі.

"У цивільному виробництві брак у кілька відсотків є нормою, але у протиракетній обороні діє культура нульового дефекту", — підкреслив Белінський.

За його словами, через крихітну тріщину в припої бодай на одній платі з тисячі ракета може схибити на десятки метрів.

"Виховання інженерів та контролерів, здатних тримати таку планку, займає покоління.

Саме тому одна ракета Patriot коштує від трьох до чотирьох мільйонів доларів. Це не просто метал, двигун і електроніка, це десятиліття накопичених знань у галузі хімії, фізики, математики, матеріалознавства, програмування і технології виробництва", — зауважив економіст.

На думку Белінського, все впирається в унікальну техніку. Потрібні спеціальні міксери для твердого палива, вакуумні установки, камери для випробувань за температур від -50 до +70 градусів, а також системи заливки й затвердіння. Крім того, необхідні центрифуги, безлунні камери для перевірки радіолокаційних головок, рентген-контроль, вібростенди та лабораторії.

"Таке обладнання не продається у вільному доступі, а його експорт контролюється американським урядом за жорсткими регуляціями ITAR, отримання дозволів на які триває роками. До цього додається кадрова проблема: на таких лініях потрібні не звичайні оператори верстатів, а вчені-технологи вищої кваліфікації, підготовка яких займає десятиліття", — розповів він.

Що каже досвід інших країн

Найкращим доказом, за словами Белінського, слугує досвід країн, які вже виробляють Patriot за ліцензією. Зокрема, японська компанія Mitsubishi Heavy Industries роками робить ці ракети, але навіть вона не має повністю незалежного циклу виробництва найсучаснішої модифікації PAC-3 MSE і досі імпортує критичні американські компоненти. При цьому японський гігант випускає лише близько 30 ракет PAC-3 на рік, а максимальна стеля навіть за умови повної мобілізації і фінансової допомоги від США становить 60 ракет.

За його інформацією, європейський консорціум країн також не говорить про швидке й повністю самостійне виробництво: там лише намагаються розгорнути випуск трьох тисяч простіших ракет PAC-2 GEM-T, і навіть цей проєкт коштує понад п'ять мільярдів доларів і триває роками.

Белінський навів конкретні терміни інших країн: Німеччина через програму COMLOG розпочала проєкт у 2024 році, а серійний випуск простіших PAC-2 запланований лише на 2028-й, тобто чотири роки на запуск. Польський концерн PGZ підписав контракти ще у 2018 році, але реальне виробництво пускових установок та каністр для PAC-3 стартувало лише у 2023-2024 роках, тобто через 5-6 років.

Технологічна прірва

На думку Белінського, спроба побудувати повний замкнений цикл виробництва Patriot у межах однієї країни поза глобальними ланцюгами постачання економічно абсурдна, оскільки вартість інфраструктури ніколи не окупиться внутрішніми замовленнями.

"Ліцензія є лише правом спробувати, тоді як технологія це здатність зробити. І між ними лежить технологічна прірва, яку неможливо засипати красивими заголовками в новинах", — зазначив він.

На думку економіста, реальний шлях інтеграції в оборонну систему Заходу має починатися з локалізації обслуговування, виробництва простіших масових компонентів і поступового нарощування виробничої культури, а не з обіцянок швидкого власного виробництва ракетних комплексів "у кустарних умовах".

Белінський застеріг, що гостра нестача ракет Patriot означатиме зростання кількості руйнувань цивільної та критичної інфраструктури в найближчий час, оскільки Україна наразі не має відповідних технологій і не зможе створити їх за кілька місяців у достатній кількості.

Чи треба було про це кричати керівникам Збройних сил, відкриваючи інформацію про відсутність ракет, щоб ворог знав про це ще краще? Це питання хай залишається на їхній совісті. Але сьогодні треба чесно донести до людей правду, що руйнувань цивільної та критичної інфраструктури, імовірно, буде більше. Україна наразі не має відповідних технологій, не здатна розробити їх за лічені місяці, як і випустити достатню кількість ракет", — підсумував Белінський.

Нагадаємо, на саміті НАТО в Анкарі 8 липня президент США Дональд Трамп натякнув , що Україна зможе отримати ліцензії на виробництво ракет-перехоплювачів до ЗРК Patriot.

Радник міністра оборони Сергій Бескрестнов із позивним "Флеш" закликав "не слухати песимістів" і заявив, що Україна може запустити виробництво ракет Patriot, оскільки ліцензія дає повний доступ до технологій. Експерт зазначив, що партнери передадуть детальні карти процесів, контакти постачальників, навчать наших фахівців та навіть відрядять своїх консультантів для допомоги на місці.

В України поки немає власних технологічних рішень для перехоплення балістики. Проте вітчизняна компанія Fire Point уже домовляється з європейцями про створення нової системи ППО , яка має стати бюджетним аналогом американського Patriot. Її розраховують створити до кінця 2027 року, а вартість перехоплення однієї балістичної ракети хочуть знизити до менш ніж мільйона доларів.

Раніше Бескрестнов говорив, що зараз в Україні взагалі немає ракет для ППО, здатних збивати балістику. Натомість в окупантів є значні запаси таких ракет, і для України це серйозна проблема.

Економіка